Воєнний стан і безпекові ризики можуть враховуватися під час визначення форми судового розгляду, але не виправдовують автоматичного обмеження процесуальних прав учасників

Воєнний стан і безпекові ризики можуть враховуватися під час визначення форми судового розгляду, але не виправдовують автоматичного обмеження процесуальних прав учасників
Верховний Суд у межах розгляду адміністративної справи за позовом фізичної особи до Президента України, за участю Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України та Кабінету Міністрів України, розглянув питання про визначення форми подальшого судового розгляду з урахуванням його тривалості, безпекових ризиків в умовах воєнного стану та необхідності забезпечення процесуальних прав учасників справи.

Позивач звернувся до суду у квітні 2017 року з вимогою про визнання незаконним та скасування рішення в частині. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2017 року було відкрито провадження та призначено розгляд справи з повідомленням учасників.

Упродовж судового розгляду учасникам було забезпечено можливість подавати письмові пояснення, докази, заперечення та брати участь у судових засіданнях. Водночас провадження триває понад дев’ять років, зокрема через неодноразові відкладення судових засідань та інші процесуальні обставини.

Верховний Суд звернув увагу, що згідно з пунктом 11 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України розумним є найкоротший строк розгляду справи, достатній для забезпечення своєчасного судового захисту без невиправданих зволікань.

Особливого значення вимога розумного строку набуває в умовах воєнного стану, коли проведення судових засідань з особистою участю сторін пов’язане з додатковими безпековими ризиками.

Зокрема, Верховний Суд урахував наказ Голови Верховного Суду від 2 жовтня 2026 року № 120/0/8-26 «Про порядок дій у разі оголошення сигналу «Повітряна тривога»», яким визначено заходи безпеки у разі повітряної тривоги, включно з перериванням судових засідань, необхідністю прямувати до укриттів та обмеженням доступу до приміщень Суду.

Суд зазначив, що регулярні повітряні тривоги створюють об’єктивні перешкоди для безперервного проведення засідань. Тому визначення форми подальшого розгляду потребує забезпечення балансу між правом учасників бути почутими, вимогою розумного строку та захистом їхнього життя і здоров’я.

Водночас Верховний Суд наголосив, що самі по собі воєнний стан, безпекові загрози або значна тривалість провадження не можуть бути підставою для автоматичної зміни порядку судового розгляду чи обмеження процесуальних прав сторін.

Відповідно до частини п’ятої статті 262 КАС України справа у спрощеному позовному провадженні за встановлених законом умов може розглядатися без повідомлення учасників за наявними матеріалами. Проте Кодекс також передбачає можливість проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Частина третя статті 194 КАС України дозволяє учасникам заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Якщо відповідні клопотання подали всі учасники, судовий розгляд здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.

Крім того, частина дев’ята статті 205 КАС України передбачає можливість письмового провадження, якщо всі належним чином повідомлені учасники не з’явилися в судове засідання та немає потреби заслухати свідка чи експерта.

Верховний Суд урахував Декларацію Європейської комісії з ефективності правосуддя (CEPEJ) «Lessons learnt and challenges faced by the judiciary during and after the COVID-19 pandemic» (CEPEJ(2020)8rev), зокрема принципи 1 і 3, відповідно до яких навіть за кризових обставин необхідно дотримуватися гарантій справедливого суду, а захист життя і здоров’я учасників судочинства має залишатися пріоритетом.

Хоча зазначену Декларацію ухвалено у зв’язку з пандемією COVID-19, Верховний Суд визнав її загальні засади релевантними також для інших кризових ситуацій, зокрема пов’язаних із воєнними загрозами.

Суд також урахував Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи № R(84)5 «On the principles of civil procedure designed to improve the functioning of justice» (принципи 3, 4) та Висновок Консультативної ради європейських суддів № 6 (2004) «On fair trial within a reasonable time and judge's role in trials taking into account alternative means of dispute settlement» (пункти 91, 95, 96).

Ці документи підкреслюють активну роль судді в організації ефективного судового розгляду, запобіганні невиправданим затримкам і визначенні належної форми провадження з дотриманням процесуальних гарантій.

Окремо Верховний Суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини щодо права на усне слухання як складової права на справедливий суд.

Зокрема, у рішенні Великої палати ЄСПЛ у справі «Jussila v. Finland» (заява № 73053/01, пункти 41–42) зазначено, що проведення усного слухання не є абсолютною вимогою. Його необхідність залежить від характеру питань, які суд має вирішити, зокрема від наявності спірних фактів або питань достовірності доказів, що потребують безпосереднього дослідження.

Водночас у справі «Durić v. Serbia» (заява № 24989/17) ЄСПЛ встановив порушення статті 6 Конвенції, оскільки характер спору вимагав належного з’ясування фактичних обставин, а заявнику не було забезпечено достатньої можливості представити свою позицію, зокрема під час усного слухання.

Отже, Верховний Суд наголосив, що питання про необхідність подальшого усного розгляду не може вирішуватися формально. Суд повинен оцінити характер невирішених питань, потребу в безпосередньому дослідженні доказів та реальну можливість кожного учасника повноцінно викласти свої аргументи.

З огляду на це Верховний Суд запропонував учасникам справи повідомити свою позицію щодо можливості подальшого розгляду в письмовому провадженні, а в разі заперечення – зазначити конкретні питання, які потребують усного слухання.

Також учасникам надано можливість подати узагальнені письмові пояснення щодо суті спору та відповісти на пояснення інших учасників.

Верховний Суд окремо роз’яснив, що неподання клопотання про розгляд справи за відсутності учасника не вважається його згодою на письмове провадження.

Ухвалою від 20 жовтня 2026 року питання про перехід до письмового провадження не вирішено. Суд лише з’ясував необхідність отримання позицій учасників, а остаточне процесуальне рішення щодо форми подальшого розгляду передбачив ухвалити з їх урахуванням у судовому засіданні, призначеному на 16 листопада 2026 року.

Основні правові висновки Верховного Суду
1.      Розумний строк судового розгляду має забезпечуватися одночасно з дотриманням процесуальних прав та безпеки учасників. Воєнний стан, регулярні повітряні тривоги і необхідність мінімізації загроз для життя та здоров’я є обставинами, які можуть враховуватися під час організації провадження. Проте вони не виправдовують автоматичного обмеження права бути почутим або зміни форми розгляду без належних процесуальних підстав.

2.      Можливість розгляду адміністративної справи в письмовому провадженні визначається передбаченими законом умовами та характером невирішених питань. Суд повинен урахувати, чи потребують спірні фактичні обставини безпосереднього дослідження доказів, заслуховування пояснень, свідків або експертів, а також чи мали учасники достатню можливість подати свої доводи та заперечення письмово. Право на усне слухання не є абсолютним, але відмова від нього не може мати механічного характеру.

3.      Активне процесуальне керівництво суду спрямоване на запобігання невиправданим зволіканням, а не на звуження гарантій справедливого суду. Суд може з’ясовувати позиції учасників щодо доцільності подальших усних слухань, пропонувати систематизувати письмові пояснення та визначити питання, які потребують безпосереднього обговорення. Такі дії повинні відповідати принципам змагальності, рівності учасників і пропорційності.

4.      Неподання учасником клопотання про розгляд справи за його відсутності не є згодою на письмове провадження. Частина третя статті 194 КАС України передбачає відповідний процесуальний механізм за наявності клопотань усіх учасників справи. Інші можливості письмового розгляду застосовуються лише за умов, визначених законом. Суд не може ототожнювати відсутність заперечень, мовчання учасника та належно висловлену процесуальну позицію.

5.      Європейські стандарти ефективності правосуддя допускають адаптацію судових процедур до кризових умов за умови збереження гарантій справедливого суду. Принципи CEPEJ, рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, висновки КРЄС та практика ЄСПЛ вказують на необхідність поєднання оперативності провадження, безпеки учасників та ефективної можливості бути почутими. Визначаючи форму подальшого розгляду, суд має оцінити конкретні обставини справи, а не керуватися лише загальною складністю безпекової ситуації.

Ухвала Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року у справі № 800/158/17 (адміністративне провадження № П/9901/269/18) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140777763