Боярський О. Стан повсякденності та його роль і вплив на муніципальне існування людини в умовах миру і війни

Боярський Олександр, 
кандидат юридичних наук, 
суддя міського суду м. Білгород-Дністровського Одеської області,
докторант Інституту законодавства Верховної Ради України

1. Стан повсякденності виступає не тільки важливішою, але й визначальною особливістю існування і функціонування людини на локальному рівні соціуму в межах територіальної громади (далі – ТГ) в рамках місцевого самоврядування (далі – МСВ) в процесі здійснення нею свого життєвого циклу, за допомогою відповідних органів публічної влади – представницьких та виконавчих органів місцевого самоврядування (далі – ОМСВ). Тобто, можна констатувати, що саме повсякденність виступає основою муніципального існування людини в соціумі в умовах демократичної правової державності яка протегує МСВ, визнає його, легалізує на конституційно-правовому рівні, приймає всі необхідні організаційні та нормативні заходи щодо його супроводження, забезпечення, реалізації в гарантування.

Повсякденність, повсякденне життя, як вважає А. Шюц, це один з процесів життєдіяльності людини, що виявляється в звичних загальновідомих ситуаціях і характеризується нерефлексівністю, відсутністю особистісної залученості в ситуації, типологічним сприйняттям учасників взаємодії і мотивів їхньої участі [1, c. 130].

Отже, феноменологію повсякденності можна охарактеризувати як :

А) стан повсякденного життя людини, в якому вона практично постійно існує, реалізуючи свій життєвий цикл (екзистенційно-звичаєва ознака. – Авт.);

Б) стан, що виявляється в звичних загальновідомих ситуаціях такого життєвого циклу, тобто в повсякденному житті та його відповідних формах, що є найчастіше вживаними (ознака стереотипності. – Авт.);

В) стан, що характеризується нерефлексівністю, тобто такий, що має  відповідний стиль пізнавальної діяльності людини, що базується на її нераціональній, імпульсивній (бездумній) поведінці (ознака нераціональності. – Авт.);

 Г) стан, що характеризується відсутністю особистісної залученості людини в ситуації (ознака опосередкованості. – Авт.); 

Г’) стан, що характеризується типологічним сприйняттям учасників взаємодії і мотивів їхньої участі (пасивно-типологічна ознака. – Авт.).

Отже, в спрощеному розумінні, це сфера соціальної реальності, цілісний соціокультурний життєвий світ, котрий постає «природною», самоочевидною умовою життя людини [2]. 

2. Звідси, можна стверджувати, що людина зазвичай у стані національного і міжнародного миру і безпеки, коли функціонують ординарні умови функціонування державності, – живе у світі повсякденності, її контекстах, розуміючи її смисли та здійснюючи свої поведінкові настанови у відповідності до її засад і принципів. Отже, саме за допомогою феномену повсякденності людина в умовах миру перманентно формує, розвиває і вдосконалює відповідні типізовані і стереотипні поведінкові настанови, за допомогою яких вона вирішує свої екзистенційні та інші потреби, формуючи і реалізуючи, – завдяки ним і через них – свій життєвий цикл.

І навпаки, в умовах екстраординарного функціонування державності, появи т. зв. «чорного лебедя» – в умовах воєнного стану або війни, коли держава жорстко трансформує систему своїх функцій у бік мілітаризації, фокусуючи свою діяльність на зовсім інших пріоритетах – насамперед, на питаннях національної безпеки, захисту державного суверенітету, незалежності і територіальної цілісності – роль і значення муніципалізму у вигляді МСВ та муніципального існування людини як жителя-члена відповідної ТГ мінімізується, набуває другорядного значення і повністю підпорядковується не тільки вимогам військового часу, але й вимогам законів та звичаїв війни. Наведений стан справ детермінується різким відходом від стану повсякденності і зануренням локального соціуму у вигляді ТГ в екстраординарні умови свого існування і функціонування, – тобто, можна стверджувати про формування фактично нової повсякденності, яка відрізняється від попередньої існуванням і функціонуванням людини, її груп і асоціацій в якісно нових умовах воєнного стану і війни. Такі умови викликають до життя зовсім інші форми життєдіяльності, що формують й інші габітуси (соціальні практики), що засновані на суттєвому звужені потреб, життєвих устремлінь та інтересів людини-члена ТГ та жителя відповідної території, їх мінімізації та оптимізації. Отже, саме в умовах нової (воєнної) повсякденності людина фактично формує, розвиває і вдосконалює відповідні типізовані і стереотипні поведінкові настанови, за допомогою яких вона вирішує свої екзистенційні та інші потреби, що носять адаптивний, охоронюваний, захисний характер, формуючи і реалізуючи, – завдяки ним і через них – свій життєвий цикл саме в екстраординарних умовах свого існування.

Треба зазначити, що такий період існування нової (воєнної) повсякденності буде тривати аж до встановлення стану миру, коли почнуть повертатися засади «старої» повсякденності мирного часу.

Отже, вважаємо, що такі варіанти поведінки не тільки суттєво збігаються, а  фактично і виступають життєвою поведінкою конкретної людини (особистості), яку вона здійснює в локальному соціумі, в межах ТГ та в умовах МСВ – тобто, в умовах свого муніципального життя, що виступає основоположною основою її життєвого циклу в умовах національного і міжнародного миру і безпеки, а також в умовах воєнного стану та війни. 

Звідси можна констатувати, що повсякденність і є філософською, аксіологічною, наративною, конотаційною і праксеологічною формою існування та ординарною умовою реалізації МСВ в рамках локального соціуму, що презентує відповідна ТГ – яка виступає людською спільнотою, що існує та функціонує на засадах самоорганізації, самодіяльності, самоідентифікації (індивідуальної, групової або колективної), такого ж самовизначення, самооцінки, і самоврядування зі стратегічною метою самостійного – індивідуального, групового, колективного вирішення питань місцевого значення.

Треба зазначити, що визначення багатогранності та багатофакторності стану повсякденності в наведених нами умовах миру і війни, можливо здійснити, якщо розглядати її на наступних протиставленнях, в основі яких лежить вирішення логічного завдання «тезис – антитезис» або  визначення функціоналу «ординарний – екстраординарний». Отже, до таких протиставлень відносяться наступні: 

а) будні – дозвілля, свято; будні – воєнний стан, війна;

б) загальнодоступні форми діяльності – вищі спеціалізовані форми діяльності; форми діяльності, що носять обов’язковий характер; 

в) життєва рутина – моменти психологічної напруги; воєнна буденність – напруга всіх екзистенційних сил і можливостей;

г) дійсність – ідеал; сувора дійсність – потреба виживання.

Системний аналіз наведених предметно-якісних визначень життєвих форм дає змогу стверджувати, що стан повсякденності: 

а) пов'язаний з буденною життєдіяльністю (в умовах миру), або екстраординарною життєдіяльністю, скерованою на виживання (в умовах воєнного стану або війни); 

б) зі здійсненням загальнодоступних форм діяльності в яких розуміється участь переважної кількості людей-жителів, що одночасно виступають членами ТГ, причому такі форми несуть типізований, ординарний, спрощений характер, а їх реалізація виступає як звичайна соціальна практика (в умовах миру); або здійсненням необхідних форм життєдіяльності, що екзистенційно набувають типізованого і стереотипного характеру та якими опікуються більшість населення, враховуючи їх життєве важливий характер (умови воєнного стану або війни); 

в) такі форми життєдіяльності реалізуються без зайвих інтелектуальних зусиль, практично автоматично, в процесі життєвої рутинної діяльності (в умовах миру); такі стани також здійснюються практично автоматично, але з інтелектуальним усвідомленням їх призначення і керуванням суто екзистенційними настановами (в умовах воєнного стану або війни);

г) вони реалізуються в просторі державної території, що легально знаходиться в рамках адміністративно-територіальних одиниць держави, саме там де функціонує ТГ в рамках МСВ (в умовах миру); вони здійснюються на територіях держави, що володіє різним статусом в умовах воєнного стану або війни: 1) в умовах функціонування ТГ та ОМСВ на територіях, що не задіяно у воєнних діях; 2) в умовах функціонування ТГ та ОМСВ на територіях де проходить воєнне протистояння з агресором; 3) в умовах функціонування ТГ та їх ОМСВ на територіях, що тимчасово опинились під контролем окупаційних військ; 4) в умовах функціонування ТГ та ОМСВ на територіях, що тимчасово були під контролем окупаційних військ та які повернулися під контроль української влади [3];

г’) вони також реалізуються у темпоральному вимірюванні, яке може бути охарактеризованим як «тут, зараз і сьогодні» (як в умовах миру, так й в умовах воєнного стану або війни).

Фактично наведена характеристика співпадає з онтологічним розумінням МСВ, яке скероване на задоволення екзистенційних потреб людини (особистості), причому в різних умовах її існування (ординарних або екстраординарних, що співпадають з умовами існування державності), які оцінюються нею як відповідні блага. Саме такі блага і є об’єктною основою локальної демократії, саме вони і становлять основу питань місцевого значення, причому людина їх споживає індивідуально, в складі групи або колективно (рівні міні-, мезо-, макрогромади). Представляє інтерес темпоральна і просторова характеристики повсякденності – у загальному філософському розумінні вона не має темпоральних (часових) і просторових (територіальних – локус, топос, номос тощо) обмежень, але виходячи з позиції, що свої потреби-інтереси людина може реалізувати тільки на основі принципу «тут, зараз і сьогодні», – об’єктивно зростає роль МСВ як простору повсякденності для конкретної людини та її асоціацій, а також роль ТГ – як соціальної спільноти, що є, з одного боку – споживачем повсякденності, а з іншого, – її продуцентом і репродуцентом.

Вважаємо, що такі настанови залишаються актуальними й в умовах воєнного стану або війни. Отже, роль МСВ, його органів, а також ТГ не тільки залишається – вона все більше об’єктивується, актуалізується і контекстуалізується, набуваючи характерологічних рис обов’язковості та іманентності в умовах різних правових режимів території держави.

3. Стосовно сфери локальної демократії, яку займає соціально-правовий інститут МСВ, треба зазначити, що, на думку представників філософсько-соціологічної доктрини, феноменологія повсякденності може розглядатись: а) як соціальний феномен; б) як сукупність соціальних практик; в) як система комунікативної взаємодії в просторі інтерсуб’єктивності.

Вважаємо, що розгляд повсякденності саме з цих позицій допоможе визначити його вплив на формування людини в умовах місцевого самоврядування та її муніципальне існування в умовах миру і війни. Тому розглянемо наведені характерологічні ознаки в наведеній послідовності. 

Один з авторів-апологетів доктринальної позиції, що розглядають повсякденність як соціальний феномен, Г.В. Жигунова, по-перше, показує інтерпретації повсякденності в рамках феноменології та, по-друге, наводить основні проблеми, з якими стикаються вчені при вивченні цього феномена. Повсякденність, на думку цієї авторки, є смисловий континуум, який інтерпретується людьми за допомогою типізації та структурування об'єктів цього світу. Звернення до повсякденності дозволяє побачити суб'єкта, вписаного в об'єктивну соціальну реальність і втілює на індивідуально-особистісному рівні її закономірності і принципи. У зв'язку з цим головною методологічною завданням соціологічної науки стає відкриття загальних принципів організації повсякденного життя [4]. Отже, повсякденність визначається як багатовидове феноменологічне явище (онтологічна ознака. – Авт.), що характеризується безперервною, тривалою смисловою (змістовною) діяльністю (темпорально-смислова ознака. – Авт.), що здійснюють люди шляхом своєї соціальної практики (праксеологічна ознака. – Авт.), завдяки типізації та структуруванню об’єктів світу, що їх оточує (локально-розумова ознака. – Авт.). При цьому, підсумком знаходження в стані повсякденності є: а) «вписування» суб’єкта  в об'єктивну соціальну реальність (ознака соціалізації. – Авт.)  і б) втілення ним на індивідуально-особистісному рівні її закономірностей і принципів (локально-аксіологічна ознака. – Авт.), а також відкриття загальних принципів організації повсякденного життя, що стає головною методологічною задачею соціологічної науки (методологічна ознака. – Авт.).

Аргументами на користь своєї доктринальної позиції авторка висуває наступне: 

- повсякденність є специфічним предметом досліджень мікросоціології, який нерозривно пов'язаний з поняттями практики, взаємодії та соціокультурної організації повсякденного життя індивідів. Отже, предметом мікросоціології виступає саме людина (особистість) та її асоціації, що функціонують на рівні МСВ в рамках ТГ, де вибудовується система комунікативної взаємодії в процесі реалізації: а) соціальної індивідуальної, групової і колективної практики; б) міжособистісної (міжіндивідуальної, індивідуально-групової, міжгрупової, індивідуально колективної, колективної тощо) взаємодії та в) соціокультурної організації повсякденного життя між людиною (особистістю), на міжособистісному рівні та між людиною та її асоціаціями;

- при визначенні повсякденності вчені стикаються з низкою проблем: а) перша з них пов'язана з усе проникаючим характером цього терміно-поняття, в результаті чого воно видається розмитим і неконкретним (фактор нерозуміння змістовного наповнення на тлі тотального і безпрецедентного існування і розповсюдження. – Авт.); б) друга проблема полягає в уявній простоті і зрозумілості терміну, в зв'язку з чим на ньому детально не зупиняються (фактор несвідомого спрощення змістовного навантаження і значення профільного терміно-поняття. – Авт.); в) третя, найпоширеніша помилка у визначенні повсякденності складається у свідомо негативних конотаціях цього терміну (фактор свідомого негативного конотаційного навантаження профільного терміно-поняття. – Авт.). В результаті такого скептично-негативного підходу буденний світ, на думку В.В. Корнєва, заздалегідь розглядається як «ерозія», «приниження», навіть «гріхопадіння» істинної людської реальності. Звідси, у цій ситуації «повсякденність» мислиться за залишковим принципом: від усього оригінального в культурно-громадському житті – до самого неоригінального, від усього високого – до низького [5, с. 19]. При цьому сама повсякденність представляється як застій і рутина. У зв'язку з цим доречно навести думку М. Вебера, який вважав, що процес «оповсякденення» є тотожним занепаду і деградації високої культури, а повсякденна сфера – це раціоналізована і формальна сфера, яка може бути «тупою» і «гнітючою» [6, с. 331]. На відміну від наведених доктринальних позицій треба зазначити суттєву, основоположну, інтерактивну, інтерсуб’єктивну і інтеграційну роль стану повсякденності у організації та реалізації життєвого циклу людини на локальному рівні функціонування соціуму в межах ТГ в умовах МСВ. Вважаємо, що саме такий підхід фактично нейтралізує негативний потенціал доктриналізації профільного феномену та надає йому суттєвого позитивного значення, бо без його наявності людина не тільки не зможе реалізувати свій життєвий цикл, а і досягти відповідних висот у своєму інтелектуальному розвитку, починаючи зі своєї соціалізації, бо для її успішного проведення вона повинна: а) користуватися сталими формами людського життя, що б) є устояними в часі і просторі, та в) є такими, що використовуються невизначеним колом неперсоніфікованих суб’єктів.  А це можливо тільки в рамках МСВ та в межах ТГ;

- повсякденність є сукупністю практик (габітусів); вона включає в себе буденні практики приватної властивості, приватного життя індивідів, визначальне значення для яких мають накопичений життєвий досвід, образ життя, що склався. Ці практики пов'язані, в першу чергу, з будинком, побутом, родиною, найближчим оточенням, дозвіллям і рутинними щоденними заняттями. Всі ці практики підпорядковані задоволенню потреб, що є головною функцією повсякденності. І тут на передній план, безумовно, виступає здоровий глузд, керівництво яким необхідно для вирішення навіть самих повсякденних завдань в ході задоволення потреб індивіда. Здоровий глузд необхідний при інтерпретації суб'єктивної реальності індивідами. Повсякденне життя в зв'язку з цим, на думку П. Бергера і Т. Лукмана, представляється реальністю, яка інтерпретується людьми і має для них суб'єктивну значимість як цілісного світу [7, с. 37]. Наведений підхід підтверджує та ілюструє генетичний, системний, перманентний, комплексний, інституційний, архітектонічний, конституюючий зв'язок повсякденності з соціальною активністю людини (особистості) на рівні ТГ та в умовах МСВ в процесі, по-перше, виконання відповідних рольових позицій, що виникають у неї в процесі функціонування в рамках територіальної спільноти – бо виникнення таких рольових позицій для людини є об’єктивним процесом – виконання відповідних екзистенційних устремлінь, потреб, інтересів, атитюдів потребує «одягання» на себе відповідної ролі, що містить специфічні «права-обов’язки», наприклад, члена родини, платника податків, члена трудового колективу, члена ТГ тощо; по-друге, досягнення і реалізації наведених екзистенційних устремлінь, потреб, інтересів, атитюдів, завдяки використанню профільних рольових позицій, що виникають, формуються, розвиваються, укріплюються, вдосконалюються, але за рахунок лише того, що це відбувається в умовах повсякденності;

- отже, в процесі реалізації соціальних практик здійснюється соціальне конструювання у повсякденному житті людей. Воно реалізується з урахуванням соціальних практик і відбувається на макро-, мезо- і мікрорівнях соціальної реальності. На макрорівні (рівні ТГ. – Авт.) здійснюється інституційна регуляція і встановлюються загальні форми інституціолізованих соціальних відносин. Мезорівень охоплює значимі соціальні інститути, визначає їх місце і роль в суспільстві і формує моделі поведінки (рівень родини, трудового колективу – груповий. – Авт.). Мікрорівень представлений повсякденним життям (на рівні конкретної людини (особистості) – члена ТГ. – Авт.), пов'язаний із задоволенням різноманітних потреб, реалізацією інтересів, мотивів, установок, цілей різних людей, включаючи осіб з інвалідністю в тих чи інших соціальних практиках (їх перелік варіюється в кожному індивідуальному випадку). Даний рівень дає можливість простежити соціальну поведінку і міжособистісні взаємодії окремих індивідів і скласти уявлення про конкретно-ситуативний досвід їх самореалізації [8, с. 50-51]. Отже, таке соціальне конструювання поведінкових настанов людини відбувається тільки в одному соціальному просторі – в просторі МСВ, тобто там де фізично існує людина (особистість) і в межах ТГ, членом якої така людина виступає. Причому, тут необхідно акцентувати увагу на рівнях самої ТГ та на формуванні системи комунікативної взаємодії на таких рівнях: макрорівень  – в межах ТГ; мезорівень – в рамках групи; мікрорівень – або в рамках міжособистісної взаємодії, або у взаємодії конкретного індивідуума з соціумом через його настанови, шляхом реалізації індивідуальних екзистенційних соціокультурних настанов через призму соціальних пріоритетів;

- насамкінець, повсякденне життя представляється суб'єкту впорядкованою об'єктивованою реальністю, причому вона свідомо впорядкована соціокультурними нормами, що склалися в суспільстві, в рамках яких кожен індивід змушений будувати своє приватне життя. Купуючи знання про навколишню дійсність, індивід навчається бачити її в типовості рис, які сприймаються як безперечні і очевидні, і будувати типові конструкти відповідно до системи цінностей і інтересів «ми-групи», до яких можна віднести спосіб життя, спосіб взаємодії з навколишнім середовищем. Отже, цей доктринальний висновок знову підтверджує конституюючу роль і вплив повсякденності на формування людини в умовах МСВ.

Інша позиція відносно повсякденності базується на її розумінні як сукупності соціальних практик. Ми вже розглядали цю ознаку серед інших ознак, що характеризують стан повсякденності як соціальну реальність, але апологети нової наведеної позиції розглядають можливості застосування теорій практик для вивчення профільного феномену як основоположного. Так, деякі з таких авторів, зокрема А.С. Петухов та С.В. Пирогов, виділяють в наведеному підході три методологічні проблеми: а) проблему співвідношення повсякденності та інституційного порядку; б) проблему співвідношення раціонального і нераціонального в життєдіяльності людей; в) проблему механізмів зміни реальності. При цьому вони пропонують  їх вирішувати з використанням методологічного потенціалу вивчення повсякденності на базі наступних теорій: теорії habitus П. Бурдьє, теорії фігурацій Н. Еліаса, теорії просторових тактик М. де Серто [9]. 

В основу своєї доктринальної позиції вони кладуть наступні аргументи:

- в процесі дослідження проблеми співвідношення повсякденності і системи вони зазначають, що, з одного боку, повсякденність відображає істотні характеристики соціальної системи, з іншого – повсякденність можна розглядати як джерело її трансформації. Виникає питання: як повсякденним практикам вдається змінити систему? [9]. На наш погляд, це детермінується повсякденним використанням людьми відповідних життєвих форм, що допомагають реалізовувати їх екзистенційні потреби та інтереси, але така реалізація об’єктивно потребує суспільно-правового порядку, що може бути забезпечений тільки в результаті діяльності ОМСВ, тобто представницьких та виконавчих структур місцевих рад. Крім того, умови повсякденного життя, що носять ординарний характер, є схильними до змін, і у відповідності до закону переходу кількісних показників в якісні можуть викликати еволюційні зміни в наведених формах життєдіяльності, не дивлячись на те, що вони мають стереотипний характер, а тим самим змінюється інституційний порядок. В умовах екстраординарних змін (воєнний стан або стан війни), що відбуваються спочатку також в умовах повсякденності, такі зміни інституційного порядку відбуваються швидше. Отже, саме соціальні практики, їх інтенсивність, поліпредметність, багатофакторність, лежать в основі зміни соціальної структури;

- наведені представники доктрини вважають, що дослідження проблеми співвідношення раціонального та нераціонального в життєдіяльності людей свідчить про те, що у класичній теорії повсякденність завжди протиставлялася розуму як щось нестійке –  стійкому, ірраціональне – раціональному. Але феноменологічна теорія внесла у такий розклад суттєві зміни, бо життєвий світ як результат повсякденного життя був оголошений основою раціональності. Звідси і була висунута теза, що раціональність повсякденності – це не недорозвинена теоретична свідомість, а особлива практична раціональність (Щюц), «плавильний тигель раціональності» (Б. Вальденфельс). Отже, тут виникає питання: як раціональність «виплавляється» в повсякденності? [9]. На нашу думку, використовуючи у стані повсякденності відповідні форми життєдіяльності, що є результатом соціальної практики, людина спочатку користуються ними бездумно, автоматично, в силу звичаю. Але при настанні відповідних наслідків, що є результатом використання нераціонального, вони піддаються раціональному осмисленню, – саме тоді людина починає  усвідомлювати результати своєї діяльності у відповідних життєвих ситуаціях і при наявності негативних наслідків наступає процес модифікації індивідуальної, групової і колективної поведінки людини-члена ТГ. Отже, можна зазначити, що повсякденність, що протікає у постійній взаємодії нераціональних (сенсуальних)  і раціональних форм життя, містить в собі суттєвий потенціал для розвитку людей і суспільного порядку саме через призму соціальної практики. 

- дослідження проблеми механізмів зміни реальності є основною і центральною проблемою, бо  сучасна феноменологічна теорія в особі Б. Вальденфельс стверджує, що між повсякденним життям і інституціональним порядком має місце своєрідна конверсія (від лат. conversio –  «перетворення», «зміна») [10]. Цей дослідник зазначає: «Спадний рух оповсякденювання має свою протилежність у висхідному процесі подолання повсякденності. Так само як поява незвичайного в процесах творення та інновації, які прокладають собі шлях за допомогою відхилень, відходів від правил і нових дефініцій. Повсякденність, що розуміється в такого роду процесах переплавлення, діє, крім того, як фермент, як закваска, яка дозволяє чомусь зароджуватися» [11, с. 47, 49]. Отже, виникає питання: як нове «виплавляється» зі старого; які механізми появи нових дій, які потім перетворяться в нову систему? [9].

Вважаємо, що в основі появи інновацій в повсякденності дійсно лежать соціальні практики людей, що аналізують свою поведінку у типових життєвих ситуаціях та моделюють її на майбутнє з урахуванням змін, що проходять в світі навколо них (враховуючи також, на жаль, умови війни та умови воєнного стану або війни). Отже, тут акцентується увага на можливостях соціальних практик з перетворення поведінки людей-членів ТГ, що в умовах МСВ здійснюють свій життєвий цикл та реалізують його через відповідні життєві форми, що зазнають суттєвого впливу від навколишніх змін та трансформуються в нові дії та з часом в нову соціальну систему. Так,  К. Дж. Герген у своєму колективному дослідженні «Соціальна конструкція в контексті» з іншими представниками соціологічної доктрини [12], звертає увагу на можливості соціального конструктивізму, в межах якого психологія, освіта, організація, мораль – в результаті соціальної практики трансформуються в могутній фактор перебудови локального соціуму, а також виходять за його кордони – на рівень держави. Отже, можна стверджувати про конституююче значення соціальної практики не тільки в реформуванні повсякденності, а і у зміні і трансформації самого локального соціуму, що діє в рамках ТГ і в умовах МСВ. Причому, такі зміни можуть мати суттєві наслідки конфліктогенної або суб’єктивно-психологічної властивостей як позитивного, так і негативного характеру. Але, в той же час, можливості соціального конструктивізму можуть бути скеровано на досягнення стабільності та сталості в межах локальної людської спільноти. Вважаємо, що наведені настанови є методологічно і технологічно важливими не тільки для мирних умов існування ТГ та МСВ, а й для соціальної реанімації ТГ після деокупації та закінчення воєнного стану або стану війни.

Треба зазначити, що застосування до наведених вище актуальних питань повсякденності у її розумінні як сукупності соціальних практик теорії habitus П. Бурдьє, теорії фігурацій Н. Еліаса, теорії просторових тактик М. де Серто дає нам додаткові аргументи до визначення суттєвого впливу стану повсякденності на розвиток муніципального існування людини в умовах МСВ і в рамках ТГ, причому у різних умовах (ординарні, екстраординарні) існування та функціонування державності.

 Резюмуючи, можна дійти наступних висновків:

- стан повсякденності – це просторово-хронологічний (територіально-темпоральний) континуум, що відіграє найважливішу інституціональну, онтологічну, гносеологічну, аксіологічну, праксеологічну роль в супроводженні і забезпеченні існування людини в локальному соціуму, в процесі здійснення нею свого життєвого циклу, який реалізується в межах територіальної громади та в умовах місцевого самоврядування, причому як в умовах національного і міжнародного миру, так й в умовах воєнного стану та стану війни; 

 - стан повсякденності в якому фактично існує, функціонує, розвивається і вдосконалюється МСВ як соціально-правовий інститут може розглядатися на доктринальному рівні у застосуванні до наведеного інституту у декількох визначеннях і розуміннях: як соціальний феномен; як сукупність соціальних практик; як система комунікативної взаємодії в просторі інтерсуб’єктивності;

- знаходячись постійно в стані повсякденності, людина в процесі своєї життєдіяльності, – для реалізації своїх екзистенційних інтенцій, устремлінь, потреб, інтересів і атитюдів в умовах МСВ здійснює низку типізованих, стереотипних, сталих форм життя через індивідуальну, групову, колективну нераціональну поведінку, автоматично, бездумно, посилаючись лише на ретроспективний досвід свій та інших членів ТГ, а також досвід минулих поколінь членів ТГ, визнаючи апріорі їх здатність і можливість для реалізації її наведених вище настанов – але наведені настанови є характерологічними рисами мирного стану, бо в умовах воєнного стану, або в умовах війни – фактично виникає нова (воєнна) повсякденність, що суттєвим чином мілітаризує поведінку людини, скеровуючи її на досягнення мінімалістичних телеологічних домінант, що детерміновані потребами існування та виживання в екстраординарних умовах. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:  

1. Шюц А. Структура повседневного мышления / Пер. с англ. Е. Д. Руткевич. Социологические исследования. 1988. № 2. С. 129–137.

2. Повседневность. Википедия. Свободная энциклопедия URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%B5%D0 %B4%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%BD/ (Дата звернення: 19.05.2022).

3. Баймуратов М.О., Кофман Б.Я. Про роль органів місцевого самоврядування в період воєнного стану в Україні. Деокупація. Юридичний фронт - De-Occupation. Legal front: Матеріали міжнародного круглого столу (Київ, 18 березня 2022 року) URL: https://www.facebook.com/groups/ 642611143466211/permalink/6465739197 36600.  (Дата звернення: 19.05. 2022).

4. Жигунова Г.В. Повседневность как социальный феномен. URL:  https://cyberleninka.ru/article/n/ povsednevnost-kak-sotsialnyy-fenomen. (Дата звернення: 21.05. 2022).

5. Корнев В. В. Вещи нашего времени: элементы повседневности.URL: http://ru.scribd.com/doc/36257136. (Дата звернення: 19.05. 2022).

6. Вебер М. Избранные произведения [Текст] / Макс Вебер: пер. с нем. М. Левин, А. Филиппов и др. М.: Прогресс, 1990. 804 с.

7. Бергер П.Л. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания / Питер Людвиг Бергер, Томас Лукман: перевод с англ. Е. Руткевич. М.: Медиум, 1995. 323 с.

8. Жигунова Г.В. Ювенальная инвалидность в системе социальной реальности российского общества: монография. Красноярск: НИЦ, 2011. 173 с.

9. Петухов А.С., Пирогов С.В. Теории практик как методология изучения повседневности. URL: https:// cyberleninka.ru/article/n/teorii-praktik-kak-metodologiya-izucheniya-povsednevnosti. (Дата звернення: 19.05. 2022).

10. Конверсия. Википедия. Свободная энциклопедия. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%B8%D1%8F. [Електронний документ]. – Режим доступу

11. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности. СОЦИО-ЛОГОС. М.: Прогресс, 1991. С. 39-50.

12. Герген К. Дж. Социальная конструкция в контексте / К. Дж. Герген, Л. Вархус, С. Уортэм, Т. Тэтченкери. Харьков: из-во «Гуманитарный центр», 2016. 328 с.