Часткова втрата працездатності військовослужбовця: право на одноразову допомогу залежить від причинного зв’язку саме з виконанням обов’язків військової служби
Фізична особа звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила визнати протиправними дії щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі втрати 25 % працездатності без установлення інвалідності, а також зобов’язати призначити і виплатити таку допомогу в розмірі 46 970,00 грн. Позивач обґрунтовував вимоги тим, що проходить військову службу у Збройних Силах України з 05 жовтня 2019 року, має встановлений військово-лікарською комісією причинний зв’язок захворювання і травми з військовою службою, а довідкою МСЕК від 09 січня 2024 року йому встановлено 25 % втрати професійної працездатності без інвалідності.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, пов’язують право на спірну виплату не лише з фактом втрати працездатності, а й із встановленням причинного зв’язку захворювання саме з виконанням обов’язків військової служби. Апеляційний суд скасував це рішення та частково задовольнив позов, вважаючи, що відповідач формально підійшов до оцінки документів і не з’ясував фактичних умов виникнення захворювання та його зв’язку з виконанням обов’язків військової служби.
Міністерство оборони України подало касаційну скаргу, у якій стверджувало, що апеляційний суд помилково ототожнив поняття «проходження військової служби» та «виконання обов’язків військової служби». Скаржник наголошував, що довідкою МСЕК позивачу встановлено 25 % втрати професійної працездатності саме внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, тоді як пункт 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII передбачає виплату одноразової допомоги у разі часткової втрати працездатності без інвалідності лише тоді, коли поранення, травма, каліцтво або захворювання отримані під час виконання обов’язків військової служби.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що апеляційний суд неправильно застосував пункт 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII, Порядок № 975 та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, оскільки не врахував самостійне нормативне значення різних формулювань причинного зв’язку ушкодження здоров’я військовослужбовця.
Суд застосував, зокрема, статтю 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», статті 3, 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтю 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», пункти 3, 7 Порядку № 975, пункти 1.1, 1.3, 21.1, 21.2, 21.5 Положення № 402, а також статті 2, 242, 341, 347, 352 Кодексу адміністративного судочинства України. Верховний Суд також врахував власну практику, викладену, зокрема, у постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 320/4821/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 520/14757/2020, від 31 січня 2024 року у справі № 160/8219/21, від 26 квітня 2024 року у справі № 260/2081/23, від 26 лютого 2025 року у справах № 240/13173/22 та № 600/3273/22-а.
Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:
Законодавець чітко розмежовує поняття «проходження військової служби» та «виконання обов’язків військової служби». Проходження військової служби охоплює весь період перебування особи на військовій службі та характеризує її загальний правовий статус як військовослужбовця. Натомість виконання обов’язків військової служби є спеціальною юридичною категорією, яка відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» пов’язується з конкретними умовами, часом, місцем і характером діяльності військовослужбовця, зокрема перебуванням на території військової частини у робочий час, виконанням службових завдань, перебуванням у службовому відрядженні або виконанням наказу командира.
Для застосування пункту 7 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII визначальним є не сам факт проходження військової служби, участі у заходах оборони України чи наявність статусу учасника бойових дій, а встановлений у належному порядку причинний зв’язок саме того захворювання, поранення, контузії, травми чи каліцтва, яке спричинило часткову втрату професійної працездатності, з виконанням обов’язків військової служби. Загальний статус військовослужбовця не замінює встановленого компетентним органом причинного зв’язку конкретного ушкодження здоров’я з виконанням обов’язків військової служби.
Формулювання причинного зв’язку, передбачені пунктом 21.5 Положення № 402, мають нормативне значення для розмежування різних юридичних наслідків у сфері соціального забезпечення військовослужбовців. Поняття «захворювання, пов’язане з проходженням військової служби» та «захворювання, пов’язане з виконанням обов’язків військової служби» не є тотожними і не можуть ототожнюватися для цілей призначення одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Наявність у матеріалах справи висновку ВЛК щодо травми, причинний зв’язок якої визначено як пов’язаний з виконанням обов’язків військової служби, сама по собі не є достатньою підставою для призначення одноразової грошової допомоги, якщо МСЕК встановила відсоток втрати професійної працездатності саме внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби. Суд не вправі підміняти собою військово-лікарську комісію або медико-соціальну експертну комісію та самостійно змінювати встановлене ними формулювання причинного зв’язку.
У цій справі Верховний Суд встановив, що 25 % втрати професійної працездатності позивачу визначено саме внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, а матеріали справи не містять доказів того, що цей ступінь втрати працездатності встановлений унаслідок травми або іншого ушкодження здоров’я, причинний зв’язок якого визначено як пов’язаний з виконанням обов’язків військової служби. Тому відмова Міністерства оборони України у призначенні спірної одноразової грошової допомоги була правомірною, а висновки суду першої інстанції — законними та обґрунтованими.
Постанова Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі № 160/2006/25 (адміністративне провадження № К/990/54773/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137087213