Порушення правил спеціалізації під час автоматизованого розподілу справи є підставою для самовідводу суддів

Порушення правил спеціалізації під час автоматизованого розподілу справи є підставою для самовідводу суддів

На розгляд Верховного Суду надійшла касаційна скарга військової частини у справі за позовом особи про визнання протиправним і скасування наказу командира військової частини за результатами службового розслідування та зобов’язання повторно провести службове розслідування щодо зникнення безвісти військовослужбовця.

За результатами автоматизованого розподілу касаційну скаргу спочатку було передано на розгляд суддів Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав. Після заміни одного із суддів у зв’язку з відпусткою сформовано інший склад, у якому всі троє суддів також належали до цієї самої палати.

Під час перевірки касаційної скарги судді заявили самовідводи, мотивуючи їх порушенням установленого статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України порядку визначення складу суду, а саме — розподілом справи без урахування спеціалізації суддів.

Верховний Суд установив, що справа належить до категорії 106020000 Класифікатора категорій адміністративних справ. Відповідно до визначеної спеціалізації такі справи належать до Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, а не до Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав.

Суд звернув увагу, що справи з подібним предметом спору та тієї самої категорії вже розглядалися саме відповідною палатою, зокрема у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2026 року у справі № 240/26580/23, від 21 травня 2026 року у справі № 280/393/24 та від 21 травня 2026 року у справі № 480/6010/24.

За пунктом 5 частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи та підлягає відводу або самовідводу у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, установленого статтею 31 цього Кодексу.

Верховний Суд також виходив із частини першої статті 125 Конституції України, за якою судоустрій в Україні будується на принципах територіальності та спеціалізації.

Частина перша статті 31 КАС України прямо передбачає, що визначення судді, а у разі колегіального розгляду — судді-доповідача, здійснюється з урахуванням спеціалізації.

Спеціалізація суддів і палат Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визначена рішеннями зборів суддів, ухваленими відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Класифікатора категорій адміністративних справ.

Верховний Суд наголосив, що дотримання спеціалізації є не суто внутрішньоорганізаційним питанням, а складовою законного формування складу суду.

У цьому контексті Суд застосував практику Європейського суду з прав людини щодо вимоги «суду, встановленого законом».

У справі Lavents v. Latvia, заява № 58442/00, пункт 81 ЄСПЛ зазначив, що суд має бути заснований на законних підставах, оскільки інакше він не матиме необхідної для демократичного суспільства легітимності.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine), заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24 ЄСПЛ наголосив, що поняття «суд, встановлений законом» охоплює не лише правову основу існування суду, а й дотримання правил, які регламентують його діяльність.

Подібний підхід відображений у справі DMD Group, a.s. v. Slovakia, заява № 19334/03, пункт 59, де ЄСПЛ зазначив, що «закон» у значенні статті 6 Конвенції охоплює також правила національного права, порушення яких може спричинити незаконну участь одного чи кількох суддів у розгляді справи.

Верховний Суд також урахував практику Суду справедливості Європейського Союзу. У рішенні П’ятої палати від 6 березня 2025 року в об’єднаних справах D. K. and Others (Withdrawal of cases from a judge), C-647/21 та C-648/21, ECLI:EU:C:2025:143, пункти 73–75 Суд ЄС зазначив, що правила розподілу і перерозподілу справ є складовою поняття «суд, встановлений законом».

За цим підходом поняття законно сформованого суду охоплює не лише інституційні правила існування суду, а й дотримання правил визначення конкретного складу суду у кожній справі.

Верховний Суд також звернувся до Оновленого контрольного переліку питань для оцінки дотримання верховенства права (The Updated Rule of Law Checklist), CDL-AD(2025)002, ухваленого Венеційською комісією. У пункті 109 зазначено, що належний розподіл справ стосується як суду загалом, так і конкретного судді чи складу суду, а відповідні правила мають бути чіткими і прозорими для забезпечення незалежності та безсторонності правосуддя.

Крім того, Суд урахував Висновок № 19 (2016) Консультативної ради європейських суддів про роль голів судів (Opinion No. 19 (2016) on the Role of Court Presidents), пункт 21, та Висновок № 21 (2018) про запобігання корупції серед суддів (Opinion No. 21 (2018) on Preventing Corruption among Judges), пункт 41.

У цих документах наголошено, що розподіл справ має здійснюватися за об’єктивними, заздалегідь установленими критеріями, до яких належить, зокрема, спеціалізація суддів.

Верховний Суд окремо підкреслив, що розгляд однакової категорії справ у межах однієї спеціалізованої палати сприяє єдності судової практики.

Тому передача справи суддям іншої спеціалізації створювала порушення встановленого законом порядку визначення складу суду та вимагала усунення такого порушення шляхом самовідводу.

Верховний Суд задовольнив заяви про самовідвід, відвів суддів від участі у розгляді касаційної скарги та передав матеріали справи до Секретаріату Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для визначення складу суду в установленому порядку.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Дотримання спеціалізації суддів є складовою встановленого статтею 31 КАС України порядку визначення складу суду. Якщо справа передана суддям палати, до спеціалізації якої відповідна категорія не належить, це є порушенням порядку визначення судді для розгляду справи.

2.                  Порушення правил спеціалізації є самостійною підставою для відводу або самовідводу за пунктом 5 частини першої статті 36 КАС України.

3.                  Вимога «суду, встановленого законом» охоплює не лише законність створення суду як установи, а й дотримання правил формування конкретного складу суду у кожній справі, включно з правилами розподілу, перерозподілу та спеціалізації.

4.                  Правила розподілу справ мають ґрунтуватися на об’єктивних, заздалегідь установлених і прозорих критеріях. Спеціалізація суддів є одним із таких критеріїв і має значення для незалежності, безсторонності та легітимності судового розгляду.

5.                  Розгляд однакових категорій справ у межах однієї спеціалізованої палати сприяє не лише належному формуванню складу суду, а й забезпеченню єдності судової практики.

Ухвала Верховного Суду від 24 серпня 2026 року у справі № 400/9245/25 (адміністративне провадження № К/990/37165/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139228709