Тяжка хвороба може бути підставою для поновлення строку лише за умови доведення її безперервного впливу на можливість звернення до суду

Тяжка хвороба може бути підставою для поновлення строку лише за умови доведення її безперервного впливу на можливість звернення до суду

Суддя у відставці звернувся з касаційною скаргою на постанову апеляційного суду у справі щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання. Разом із касаційною скаргою він просив поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись на тяжке захворювання.

Спір у справі виник щодо відмови органів Пенсійного фонду України прийняти довідку про суддівську винагороду та здійснити на її підставі перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за 2024 рік.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 29 квітня 2025 року позов задовольнив частково: скасував рішення про відмову у перерахунку та зобов’язав здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 1 січня 2024 року на підставі відповідної довідки.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 3 вересня 2025 року це рішення скасував та ухвалив нове — про відмову в задоволенні позову.

Касаційну скаргу позивач подав 6 червня 2026 року, тобто більш ніж через вісім місяців після спливу встановленого законом тридцятиденного строку касаційного оскарження.

На обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник посилався на те, що в червні 2025 року переніс ішемічний інфаркт мозку, який супроводжувався тяжким неврологічним дефіцитом, а також на наявність гіпертонічної хвороби і цукрового діабету II типу. За його твердженням, тривале лікування, відновлення втрачених функцій та медичний режим об’єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду.

Ухвалою від 22 червня 2026 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу без руху, визнавши первісно наведені причини неповажними, та надав десятиденний строк для подання обґрунтованої заяви про поновлення строку із зазначенням інших підстав та відповідних доказів.

Верховний Суд звернув увагу, що медичні документи, додані до первісної заяви, датувалися червнем 2025 року та підтверджували факт перенесення інсульту і лікування саме в цей період. Водночас оскаржувану постанову апеляційного суду ухвалено лише 3 вересня 2025 року, а доказів безперервної хвороби чи реабілітації, яка унеможливлювала звернення до суду в період з вересня 2025 року до червня 2026 року, не було подано.

У додаткових поясненнях скаржник повторно послався на тяжкість перенесеного інсульту та зазначив, що мав порушення свідомості, парези, афазію, погіршення пам’яті та уваги, тривалий час був обмежений у пересуванні, не міг звернутися за правовою допомогою або оформити довіреність представнику.

Також він пояснив, що як пенсіонер і суддя у відставці не отримував листків непрацездатності, а лікування проходив у приватних медичних закладах. На підтвердження додатково подав довідку МСЕК від 2 жовтня 2023 року про встановлення третьої групи інвалідності.

Верховний Суд визнав наведені обставини недостатніми для поновлення строку і відмовив у відкритті касаційного провадження.

Суд виходив із того, що право на касаційне оскарження, гарантоване статтею 129 Конституції України та статтею 13 Кодексу адміністративного судочинства України, реалізується у порядку і строки, встановлені процесуальним законом.

За пунктом 6 частини п’ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов’язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а частина перша статті 45 цього Кодексу вимагає добросовісного користування процесуальними правами.

Верховний Суд наголосив, що законодавче обмеження строків оскарження має легітимну мету — забезпечення належного здійснення правосуддя та юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

У цьому контексті Суд застосував практику Європейського суду з прав людини. У рішенні «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33 зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати допустимим обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, якщо такі обмеження не порушують саму сутність права, переслідують легітимну мету та є пропорційними.

Також Верховний Суд послався на рішення ЄСПЛ «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, пункти 22–23, у якому наголошено, що процесуальні строки спрямовані на належне здійснення правосуддя та юридичну визначеність, а заінтересовані особи мають розраховувати на їх застосування.

Додатково Суд врахував рішення ЄСПЛ у справі Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain від 7 липня 1989 року, заява № 11681/85, пункт 35, у якому зазначено, що заявник повинен демонструвати готовність брати участь у провадженні, утримуватися від зволікання та максимально використовувати доступні засоби для прискорення розгляду.

Верховний Суд сформулював принциповий критерій: тяжке захворювання саме по собі не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Необхідно довести, що стан здоров’я безпосередньо та безперервно перешкоджав вчиненню відповідної процесуальної дії протягом усього періоду пропуску.

Документи, подані скаржником, підтверджували гострий стан у червні 2025 року, однак не містили відомостей про його стан у вересні–жовтні 2025 року — саме в період тридцятиденного строку на касаційне оскарження — та в наступні місяці до червня 2026 року.

Подана довідка МСЕК від 2 жовтня 2023 року підтверджувала встановлення третьої групи інвалідності, але була складена майже за два роки до ухвалення оскаржуваної постанови та до перенесення інсульту. Вона не підтверджувала неможливості самообслуговування, спілкування, вчинення юридично значущих дій або звернення по правничу допомогу у відповідний період.

Твердження про порушення свідомості, афазію, парези, когнітивні розлади, постільний режим і тривалу реабілітацію також не були підтверджені виписками зі стаціонару, медичною картою, документами про реабілітацію, висновками лікарів чи іншими матеріалами, що охоплювали б увесь період пропуску строку.

Суд окремо зазначив, що відсутність листків непрацездатності через статус пенсіонера не позбавляла заявника можливості подати інші докази стану здоров’я — виписки з історії хвороби, довідки лікарів, результати контрольних обстежень, індивідуальний план реабілітації або документи приватних медичних закладів.

Важливим для оцінки Суд визнав і те, що скаржник не зазначив конкретної дати часткового відновлення функцій та не надав доказів, які дозволяли б установити, коли саме припинилися обставини, що нібито перешкоджали зверненню до суду. Тому твердження про невідкладне подання касаційної скарги після завершення основного курсу реабілітації Верховний Суд визнав декларативним.

Суд також відхилив довід про те, що касаційна скарга була подана до спливу одного року з дня ухвалення постанови апеляційного суду. Стаття 329 КАС України встановлює тридцятиденний строк касаційного оскарження, а дотримання будь-якої іншої часової межі не створює самостійного права на касаційне оскарження та не звільняє від обов’язку довести поважність причин пропуску встановленого законом строку.

Верховний Суд також пов’язав застосування процесуальних строків із принципом res judicata — остаточності судового рішення. Відхід від цього принципу допускається лише за наявності особливих і непереборних обставин.

Оскільки подані матеріали не підтверджували, що протягом усього періоду з 3 вересня 2025 року до 6 червня 2026 року стан здоров’я скаржника створював об’єктивні та непереборні перешкоди для звернення до суду, Верховний Суд визнав наведені причини неповажними.

На підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження.

Подібний підхід до оцінки поважності причин пропуску процесуального строку Верховний Суд застосовував також в ухвалах від 14 липня 2022 року у справі № 480/1643/21, від 26 лютого 2024 року у справі № 140/5638/23 та від 15 квітня 2024 року у справі № 640/23993/19.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Тяжке захворювання саме по собі не є безумовною підставою для поновлення строку касаційного оскарження. Вирішальним є доведення того, що стан здоров’я безпосередньо та безперервно унеможливлював вчинення процесуальної дії саме протягом усього періоду пропуску.

2.                  Медичні документи мають охоплювати релевантний період і підтверджувати не лише факт захворювання, а й конкретний функціональний стан особи — зокрема неможливість самостійно підготувати процесуальний документ, звернутися за правничою допомогою або уповноважити представника.

3.                  Якщо особа посилається на тривалу реабілітацію як на причину пропуску строку, вона повинна довести не лише її факт, а й тривалість, безперервність та момент, коли відповідні об’єктивні перешкоди припинилися. Без цього твердження про невідкладне звернення після відновлення є недостатнім.

4.                  Відсутність листка непрацездатності не звільняє особу від доказування. Стан здоров’я може підтверджуватися іншими належними документами: виписками зі стаціонару, медичною картою, висновками лікарів, результатами обстежень, документами про реабілітацію чи лікування у приватних закладах.

5.                  Подання касаційної скарги до спливу одного року з дня ухвалення оскаржуваного рішення не має самостійного юридичного значення, оскільки КАС України встановлює тридцятиденний строк касаційного оскарження. Поновлення цього строку можливе лише за умови доведення поважних, об’єктивних та непереборних причин його пропуску.

Ухвала Верховного Суду від 12 серпня 2026 року у справі № 300/1209/25 (адміністративне провадження № К/990/26448/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138970722