Відсутність бюджетних асигнувань на судовий збір не звільняє суб’єкта владних повноважень від його сплати

Відсутність бюджетних асигнувань на судовий збір не звільняє суб’єкта владних повноважень від його сплати

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало касаційну скаргу на судові рішення у справі щодо індексації пенсії та одночасно просило звільнити його від сплати судового збору.

Позов у справі стосувався визнання протиправною бездіяльності органу Пенсійного фонду щодо нарахування та виплати пенсії без індексації з 1 січня 2020 року та зобов’язання провести відповідний перерахунок відповідно до частини другої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 4 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2026 року, позов задовольнив.

Орган Пенсійного фонду звернувся з касаційною скаргою в межах установленого строку, однак не додав документа про сплату судового збору. Натомість подав клопотання про звільнення від його сплати.

Скаржник обґрунтовував це тим, що бюджетом Пенсійного фонду України на 2026 рік, кошторисом і планом асигнувань відповідного Головного управління кошти на сплату судового збору не передбачені.

Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та залишив касаційну скаргу без руху, надавши десятиденний строк для усунення недоліків.

Суд виходив із частини другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 8 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Верховний Суд наголосив, що звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення судового збору можливі лише за наявності підстав, прямо передбачених законом, і з урахуванням майнового стану заявника.

Сам по собі факт відсутності у кошторисі бюджетної установи чи суб’єкта владних повноважень окремих асигнувань для сплати судового збору не є підставою, передбаченою статтею 8 Закону № 3674-VI.

Суд також виходив із пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, за яким однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, статус суб’єкта владних повноважень сам по собі не створює привілею щодо сплати судового збору.

Верховний Суд підкреслив, що саме заявник має довести обставини, на які посилається як на підставу для звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Обов’язок сплатити судовий збір, якщо він встановлений законом, має легітимну мету і за загальним правилом не є непропорційним обмеженням права на доступ до суду.

Такий підхід Верховний Суд співвідніс із Висновком № 6 (2004) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про справедливий суд у розумні строки та роль судді в судових процесах з урахуванням альтернативних засобів вирішення спорів (Opinion No. 6 (2004) on Fair Trial within a Reasonable Time and Judge's Role in Trials Taking into Account Alternative Means of Dispute Settlement).

У пункті 20 цього Висновку зазначено, що учасники судового процесу можуть брати участь у фінансуванні функціонування судової системи через сплату судових зборів, однак такі витрати не повинні бути надмірними та не мають перешкоджати доступу до правосуддя.

Верховний Суд також врахував практику Суду справедливості Європейського Союзу.

У рішенні Суду справедливості Європейського Союзу (П’ята палата) від 6 жовтня 2015 року у справі Orizzonte Salute – Studio Infermieristico Associato v Azienda Pubblica di Servizi alla persona San Valentino – Città di Levico Terme and Others, C-61/14, ECLI:EU:C:2015:655, пункти 69, 72–73 Суд ЄС виходив з того, що встановлення судових зборів саме по собі не суперечить вимогам ефективного судового захисту, а їх справляння загалом сприяє належному функціонуванню судової системи.

Аналогічний підхід відображений у рішенні Великої Палати Суду справедливості Європейського Союзу від 28 січня 2025 року у справі ASG 2 Ausgleichsgesellschaft für die Sägeindustrie Nordrhein-Westfalen GmbH v Land Nordrhein-Westfalen, C-253/23, ECLI:EU:C:2025:40, пункт 107.

У цьому рішенні Суд ЄС зазначив, що процесуальні витрати, притаманні судовому провадженню, самі по собі не означають, що реалізація права на судовий захист стає практично неможливою або надмірно складною.

Верховний Суд дійшов висновку, що скаржник не навів жодних інших обставин, окрім відсутності бюджетних асигнувань, і не надав належних доказів, які б свідчили про існування передбачених законом підстав для звільнення від сплати судового збору.

Тому клопотання було відхилено, а скаржника зобов’язано сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі.

Суд окремо визначив розмір збору: з урахуванням ставки, яка підлягала сплаті при поданні позову немайнового характеру фізичною особою, 200-відсоткової ставки за касаційну скаргу та коефіцієнта 0,8 для електронного подання сума становила 1937,92 грн.

Верховний Суд зазначив, що у разі неусунення недоліків та ненадання документа про сплату судового збору касаційна скарга підлягатиме поверненню відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Відсутність у кошторисі суб’єкта владних повноважень бюджетних асигнувань для сплати судового збору сама по собі не є передбаченою статтею 8 Закону України «Про судовий збір» підставою для звільнення від його сплати.

2.                  Суб’єкт владних повноважень не має процесуальної привілеї щодо судового збору лише через свій публічно-правовий статус. До нього застосовується принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

3.                  Обов’язок довести наявність підстав для звільнення, відстрочення, розстрочення або зменшення судового збору покладається на заявника. Посилання лише на бюджетне фінансування без інших доказів є недостатнім.

4.                  Законно встановлений судовий збір сам по собі не порушує право на доступ до суду, якщо його розмір не є надмірним і не робить реалізацію права на судовий захист практично неможливою або надмірно складною.

5.                  Ненадання документа про сплату судового збору є усувним недоліком касаційної скарги. У такому разі скарга залишається без руху з наданням строку для сплати збору; лише неусунення цього недоліку тягне її повернення.

Ухвала Верховного Суду від 24 серпня 2026 року у справі № 560/4687/25 (адміністративне провадження № К/990/37079/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139228662