У недавньому рішенні Конституційного Суду вирішено питання про відповідність Конституції України положення КУпАП, яке передбачає неможливість оскарження постанови апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення. Судом визначено, що відсутність законодавчих умов для касаційного оскарження такого судового рішення є конституційним. Ця справа очевидно впливає на долю кожного громадянина.
В одному з інтерв’ю суддя Роман Брегей висловив думку, що найслабшою ланкою у судовій системі є апеляційні суди. Власне ця теза наштовхнула описати декілька юридичних аргументів до питання касаційного доступу у справах про адміністративні правопорушення, які не були проаналізовані Конституційним Судом у Рішенні.
Суд навів ряд цілком зрозумілих та адекватних аргументів на свою позицію, зокрема, що конституційний порядок встановлює безумовну можливість апеляційного перегляду справи, а право на касаційне оскарження лише у встановлених законом випадках; вирішення питання касаційного оскарження рішень ґрунтується на доктрині простору обдумування; зазначив про необхідність законодавцю розмежувати за чіткими критеріями кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, не висновуючи при цьому неконституційність положення процесуального характеру.
Конституційний суд застосував чітку методологію тлумачення конституційного тексту за очевидною логікою. Однак у цій справі можна було б скористатися концепціями юридичного реалізму та прагматизму, досліджуючи не лише логічні конструкції та правові аксіоми, але виходячи з правового досвіду, зважуючи на ймовірні наслідки для суспільства і розвитку права тощо, а також застосовуючи системне тлумачення конституційних положень.
1. Очевидно, що окрім наданих у законі процесуальних гарантій апеляційного перегляду справ як з питань фактів, так і з питань права, для забезпечення доступу до ефективного та справедливого правосуддя якісний контекст відіграє не меншу роль.
Чи можна у цій справі було дослідити питання виконання державою своїх позитивних обов’язків щодо належного призначення суддів до апеляційних судів в кількості, достатній для якісного здійснення правосуддя? Іншими словами, в умовах глибокої завантаженості суддів апеляційних судів, нездійснення процедур з оцінювання кандидатів, чи здатна система надати якісний доступ до правосуддя, зокрема, з вирішення питань права. Якщо держава такий обов’язок не виконала, то чи має вона право обмежувати доступом до правосуддя більш якісного рівня?
2. Конституційний Суд аналізує поправки до Конституції 2016 року та приходить до свого рішення з конституційної формули можливості касаційного оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Ця формула дійсно передбачає, що для всіх категорій справ повинна існувати можливість апеляції, але лише у певних законом визначених випадках – касація.
Для того, щоб апеляційні суди ухвалювали фінальні рішення у справах, очевидно, конституція має гарантувати справедливий та якісний суд. Саме з цією метою конституційний закон 2016 року, який регламентував таку формулу касаційного оскарження судових рішень, у перехідних положення Конституції завбачив необхідність оцінки відповідності займаним посадам суддів, зокрема, за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності.
Чи виконала держава свій конституційний обов’язок з цього питання, який включає в себе не лише проведення компетентним органом оцінювання, але й досягнення стабільного результату в контексті завершення справ у ВРП за наслідками оцінювання, завершення більшості справ у судовому порядку в разі оскарження тощо. Це питання, звісно, є відкритим.
Важливість цього аргументу полягає в тому, що конституційно допустима фільтрація доступу до касаційного суду з питань права безпосередньо пов’язана із конституційною необхідністю в державі здійснення правосуддя компетентними суддями на рівні першої та апеляційної інстанції.
3. В обговорюваних справах за КУпАП розгляд в судах першої та апеляційної інстанції здійснюється одноособово, в той час як у касаційній інстанції існує колегіальний розгляд.
В цьому контексті важливий не лише доступ до суду, але й можливість справедливого вирішення справи. Передові світові практики та рекомендації пов’язують необхідність надання переваги колегіальному перегляду справ перед одноособовими. При колегіальному розгляді існує менша ймовірність судових помилок, ніж при одноособовому; залучення колегії суддів поглиблює дискусію з різних точок зору (рекомендації для апеляційних судів Нідерландів). Апеляція повинна бути чимось більшим, ніж просто заміною рішення єдиного судді першої інстанції рішенням єдиного судді апеляційного суду (досвід штату Індіана, США). Так само в деяких державах існують юридичні позиції стосовно необхідності колегіального розгляду справ в апеляційній інстанції, а наукові дослідження підтверджують, що в тих ситуаціях, коли питання вирішується колегією існує набагато більша ймовірність докладнішого вирішення питань.
Отже, відсутність доступу до колегіального вирішення справи, коли судді мають здатність обмінятися міркуваннями, дійти консенсусу в аргументах, переконати ними, а натомість одноособове вирішення апеляційним суддею справи, розуміючи, що така справа переглянута не буде, може свідчити про недостатні гарантії для особи в контексті доступу до справедливого правосуддя.
4. Виходячи з формули Конституції в редакції конституційного закону 2016 року (касація у передбачених законом випадках) Конституційний Суд аналізував відповідну Пояснювальну записку та наводив положення, де зазначено, що встановлення законом виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, дасть змогу побудувати ефективну судову систему, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов’язкове судове рішення.
Однак в КУпАП зазначається про безумовну неможливість касаційного оскарження постанов апеляційних судів, незалежно від категорії справи, виду і тяжкості санкції, значення справи для особи, розмаїтого підходу до вирішення аналогічних питань (проблема уніфікації практики), суспільне значення тощо.
В одному із поданих до суду amicus curiae професора Михайла Савчина зазначалося, що коли відповідальність особи полягає у позбавленні свободи, вилучення майна та заборони займатися певною діяльністю, то таким особам має бути гарантована можливість касаційного оскарження судових рішень.
Можливо, встановлення певних процесуальних фільтрів, але теоретичної можливості доступу до касації в певних випадках, забезпечило б мету конституційної формули з цього питання.
Завершуючи слід зауважити, що обґрунтування, використане Конституційним Судом не піддається сумніву, а зазначені вище аргументи наведені винятково для розмірковування юридичних проблем, які часто торкаються або можуть бути дотичними до кожного громадянина.
(фото - офіційний сайт КС)