Дата видачі довідки про суддівську винагороду не визначає момент виникнення права на належний розмір довічного утримання – Верховний Суд

Дата видачі довідки про суддівську винагороду не визначає момент виникнення права на належний розмір довічного утримання – Верховний Суд

Суддя Вищого адміністративного суду України у відставці звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві. Він просив визнати протиправною відмову у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 1 березня 2022 року та зобов’язати провести такий перерахунок на підставі довідки Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2024 року № 398/0/2-24, виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду.

Позивач обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду України, був звільнений у відставку рішенням Вищої ради правосуддя від 17 лютого 2022 року та з 1 березня 2022 року отримував щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

У 2024 році Вищий адміністративний суд України видав йому нову довідку про суддівську винагороду, обчислену відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII виходячи з базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду. Пенсійний фонд прийняв цю довідку та здійснив перерахунок із застосуванням 62 % суддівської винагороди, однак лише з 27 грудня 2023 року.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 15 січня 2026 року відмовив у задоволенні позову. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 квітня 2026 року залишив це рішення без змін. Суди виходили з того, що у довідці розмір суддівської винагороди визначено станом на 27 грудня 2023 року, тому саме з цієї дати позивач набув право на відповідний перерахунок.

Верховний Суд не погодився з таким підходом, задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Ключовим у справі стало розмежування двох різних юридичних категорій: моменту виникнення матеріального права на щомісячне довічне грошове утримання у належному розмірі та моменту оформлення документа, необхідного для розрахунку й реалізації цього права.

Верховний Суд виходив із того, що належне матеріальне забезпечення судді, зокрема після припинення здійснення правосуддя, є складовою гарантій суддівської незалежності. Щомісячне довічне грошове утримання має особливий статус і повинно бути співмірним із суддівською винагородою судді, який працює на відповідній посаді.

Суд нагадав, що Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 було усунуто законодавче розмежування суддів у відставці залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та роботи після нього. Після цього Закон № 1402-VIII не допускає різних підходів до визначення щомісячного довічного грошового утримання залежно від таких обставин.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується у розмірі 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, із передбаченим законом збільшенням за кожний повний рік роботи понад двадцять років.

Для судді Вищого адміністративного суду України відповідною посадою є посада судді вищого спеціалізованого суду. Базовий посадовий оклад такого судді відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд послався на свою практику, сформовану, зокрема, у зразковій справі № 620/1116/20. У ній Суд уже розмежував дату виникнення права на перерахунок та дату видачі довідки, необхідної для його проведення: право виникло раніше, ніж було оформлено відповідний документ.

Такий же підхід було застосовано у постанові від 25 листопада 2024 року у справі № 140/16247/20. Видача оновленої довідки пізніше не змінювала моменту виникнення права, якщо юридичний факт, з яким закон пов’язував відповідний перерахунок, настав раніше.

Верховний Суд наголосив, що довідка про суддівську винагороду має похідний і розрахунковий характер. Вона є документальною підставою для визначення розміру виплати, однак не створює самого матеріального права і не може переносити в часі момент його виникнення.

Тому дата видачі довідки або дата, станом на яку в ній визначено суддівську винагороду, сама по собі не є датою виникнення права на призначення чи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання.

Водночас це не означає, що грошовий розмір, зазначений у довідці станом на певну дату, автоматично застосовується незмінно до всього попереднього періоду. Конкретний розмір належного утримання за кожний відповідний період повинен визначатися відповідно до статей 135 і 142 Закону № 1402-VIII з урахуванням складових суддівської винагороди, чинних у відповідному календарному періоді.

Верховний Суд звернув увагу і на пункт 9 розділу IV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1. Ця норма прямо передбачає проведення перерахунку з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Окреме значення у справі мало тлумачення пункту 14-4 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, який набрав чинності 27 грудня 2023 року. Ця норма передбачила, що судді колишніх вищих спеціалізованих судів, яким призначено щомісячне довічне грошове утримання, мають право на його перерахунок виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду.

Суди попередніх інстанцій фактично витлумачили пункт 14-4 як норму, яка вперше створила відповідне матеріальне право лише з 27 грудня 2023 року.

Верховний Суд визнав це тлумачення помилковим.

Пункт 14-4 необхідно застосовувати системно разом зі статтями 135 і 142 Закону № 1402-VIII та Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020. Ця норма не встановлює, що саме 27 грудня 2023 року є датою виникнення права судді у відставці на належний розмір уже призначеного довічного грошового утримання.

Використане законодавцем формулювання стосується суддів, яким уже призначено щомісячне довічне грошове утримання. Отже, пункт 14-4 конкретизував для суддів колишніх вищих спеціалізованих судів відповідну посаду та механізм реалізації вже існуючої гарантії, а не створив із 27 грудня 2023 року новий вид соціального забезпечення.

Верховний Суд підкреслив, що відповідний правовий висновок щодо суддів Вищого адміністративного суду України був сформований ще до набрання чинності Законом № 3481-IX. Зокрема, у постанові від 4 липня 2023 року у справі № 640/1064/21 Суд визначив, що відповідною для такого судді є посада судді вищого спеціалізованого суду.

Такий підхід послідовно застосовувався також у постановах Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 640/6204/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 640/10671/22, від 1 квітня 2024 року у справі № 320/5754/23 та від 15 жовтня 2025 року у справі № 580/9935/23.

Суд окремо застеріг, що такий підхід не означає надання Закону № 3481-IX зворотної дії. Правовою підставою для визначення належного утримання за період з 1 березня 2022 року є статті 135 і 142 Закону № 1402-VIII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2020, а не ретроактивне застосування пункту 14-4.

Йдеться не про поширення нової пільги на завершені правовідносини, а про визначення належного розміру триваючого щомісячного довічного грошового утримання, право на яке позивач набув з 1 березня 2022 року і яке реалізується безперервно.

Інший підхід означав би, що розмір матеріального забезпечення судді у відставці залежав би не від його статусу та чинного закону, а від того, коли держава усунула нормативну невизначеність або оформила відповідний розрахунковий документ.

Верховний Суд визнав це несумісним із принципами юридичної визначеності та належного урядування. З посиланням на рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» та Moskal v. Poland Суд наголосив, що недосконалість нормативного чи адміністративного оформлення механізму реалізації права не повинна перекладатися на особу шляхом перенесення моменту реалізації вже існуючого матеріального права.

Суд врахував також європейські стандарти суддівської незалежності. У рішеннях Суду Європейського Союзу Associação Sindical dos Juízes Portugueses v Tribunal de Contas, Są̨d Rejonowy w Białymstoku and Adoreikė та RL and Others v Curtea de Apel Bucureşti підкреслено значення належної суддівської винагороди та достатнього пенсійного забезпечення після відставки як гарантій незалежності суддів.

Верховний Суд не підтримав довід позивача про дискримінацію як окрему правову кваліфікацію порушення. Встановлені обставини не підтверджували застосування до нього різного підходу саме за певною захищеною ознакою у розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Водночас принцип рівності було враховано при визначенні належного правового регулювання і способу поновлення права.

Суд також відмежував цей спір від справи № 240/9028/24, розглянутої Великою Палатою Верховного Суду. Та справа стосувалася остаточного розрахунку із суддею Вищого адміністративного суду України при звільненні та виключенні зі штату, тоді як у цій справі предметом спору був належний розмір уже призначеного довічного грошового утримання.

Верховний Суд звернув увагу і на суттєві недоліки мотивування рішень судів попередніх інстанцій: до них було включено фактичні та правові міркування щодо іншої особи та Господарського суду Житомирської області, які не стосувалися предмета спору. Це засвідчило неналежне відмежування справжнього питання спору – дати, з якої утримання має обчислюватися виходячи із винагороди судді вищого спеціалізованого суду.

Водночас усі необхідні для вирішення справи фактичні обставини судами були встановлені. Тому Верховний Суд не направив справу на новий розгляд, а сам ухвалив нове рішення про задоволення позову.

Суд визнав протиправною відмову Пенсійного фонду здійснити перерахунок з 1 березня 2022 року та зобов’язав провести перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання з цієї дати виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду, із застосуванням установлених позивачу 62 % та з урахуванням фактично виплачених сум.

При цьому конкретні складові суддівської винагороди мають визначатися відповідно до законодавства, чинного у відповідному календарному періоді.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Дата видачі довідки про суддівську винагороду або дата, станом на яку в ній визначено її розмір, сама по собі не визначає момент виникнення права судді у відставці на призначення чи перерахунок щомісячного довічного грошового утримання. Вирішальним є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення відповідного матеріального права.

2.      Довідка про суддівську винагороду має похідний, розрахунковий характер: вона є документальною підставою для визначення розміру виплати, але не може підміняти собою нормативну підставу виникнення права або переносити момент його реалізації на дату оформлення документа.

3.      Суддя Вищого адміністративного суду України, який після Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 вийшов у відставку та набув право на щомісячне довічне грошове утримання, має право з дня набуття такого права на визначення його розміру відповідно до статей 135, 142 Закону № 1402-VIII виходячи із суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду. Конкретний розмір винагороди визначається відповідно до законодавства, чинного у відповідному календарному періоді.

4.      Пункт 14-4 розділу XII Закону № 1402-VIII конкретизував для суддів колишніх вищих спеціалізованих судів відповідну посаду та механізм реалізації вже існуючого права на належне довічне грошове утримання. Він не створив це матеріальне право вперше з 27 грудня 2023 року і не може тлумачитися як підстава для обмеження початку виплати належного розміру цією датою.

5.      Тривалість нормативного чи адміністративного оформлення механізму реалізації права не може сама по собі покладати на особу негативні майнові наслідки шляхом перенесення моменту реалізації вже існуючого матеріального права. Інше суперечило б юридичній визначеності, належному урядуванню та гарантіям матеріального забезпечення суддівської незалежності.

Постанова Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі № 240/7955/25 (адміністративне провадження № К/990/22690/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139655521