Дябло Всеволод Корнілійович

(1894 – 1990)

Дябло Всеволод Корнілійович – вітчизняний вчений-конституціоналіст, доктор юридичних наук (1972 р.).

Народився у м. Полтава. Світогляд В. К. Дябла формувався під впливом подій революції 1905 року. Він вступив до партії українських есерів та есерів-боротьбистів, які вбачали своєю метою здійснити перебудову капіталістичного ладу на лад соціалістичний шляхом проведення соціальної революції, а також досягти повного політико-економічного й соціального визволення трудящих. У національному питанні есери виступали за право кожного народу на самовизначення та, відповідно, за перебудову імперії на федерацію демократичних республік, створених за національно-територіальним принципом, з міжнародним забезпеченням прав національних меншин на підставі екстериторіальності. Значною мірою ці політичні ідеї керували ним під час вибору ним теми дипломної роботи в університеті. У 1917 році він закінчив юридичний факультет Харківського Імператорського університету із золотою медаллю, захистивши роботу з державного (конституційного) права. Безсумнівно, що на світогляд і наукові позиції молодого дослідника впливали різні чинники й особи, насамперед тогочасна професура університету. Особливий вплив на формування наукових поглядів В. К. Дябла мав професор кафедри державного права Харківського Імператорського університету, а з 1912 до 1918 року – проректор університету, М. І. Палієнко.

У 1917–1918 рр. В. К. Дябло займав посаду мирового судді в Полтаві, а з восени 1918 і до 1919 року займався науково-педагогічною діяльністю в Київському університеті. У цей час там час працював О. О. Ейхельман – автор проєкту Конституції УНР доби Директорії, один з основних теоретиків конституційного устрою УНР, розробників концепції децентралізації, формування самостійних адміністративних одиниць – «земель», прихильник ідеї конституційної юстиції тощо, що не могло не мати впливу на формування та розвиток поглядів В. К. Дябла.

Взимку 1919 р. В. К. Дябло повертається до Полтави де працює членом колегії Полтавського губернського відділу юстиції та головою Ради народних суддів м. Полтави, здійснюючи організацію судового апарату на Полтавщині до 1921 року.

З 1919 і до кінця 1920 року він викладав загальну теорію права і держави на історикофілологічному факультеті Педагогічного інституту в Полтаві.

З 1921 року – на правовому факультеті Харківського Інституту народного господарства, де продовжує свою науково-педагогічну діяльність, з початку як асистент кафедри «Проблем сучасного права», а потім, як викладач з адміністративного права та аспірант. У цей період досліджував зміни державного устрою західноєвропейських держав та систематизував теоретичні матеріали з державного права. За результатами цих пошуків ним було підготовано матеріали за напрямком «Анализ Конституции Германии».

За підтримки свого наукового керівника, професора М. І. Палієнка в 1922 році він звітував про завершення 3-річної праці «Анархизм, как система философии и политики права». Однак, враховуючи складне матеріальне становище, В. К. Дябло вже в листопаді 1922 р. клопотав про відрядження його до факультету суспільних наук при 1-му Московському університеті для продовження наукової діяльності.

З 1922 року переїхав до Москви де працював у Інституті радянського права при Російській Асоціації науково-дослідних інститутів суспільних наук (РАНІСН). У період НЕПу науково-дослідна та практична діяльність В. К. Дябла активно поєднувались ним в складних умовах тогодення, що об’єктивно ставило на порядок денний питання про розширення досліджень в сфері радянського права.

У цей період чітко сформувався вектор його наукових інтересів, які для свого часу були унікальними та абсолютно не розроблялися у радянській науці до 60-х років минулого століття. Насамперед вони були пов’язані із проблематикою конституційного контролю у зарубіжних країнах та правової охорони конституції (див., наприклад: Конституционный контроль в буржуазных государствах. «Вестник Верховного Суда СССР». 1925. №1; Конституционный контроль законов за границей и в СССР. «Советское право». 1925. №3(15); Деятельность Верховного Суду Соединенных Штатов С.-Америки в области борьбы труда и капитала. «Вестник Верховного Суда СССР и Прокуратуры Верхсуда СССР». 1927. № 2(5); Конституционный контроль во Франции. «Вестник Верховного Суда СССР и Прокуратуры Верхсуда СССР». 1927. № 5-6(8-9); Нужна ли нам судебная охрана Конституции. «Вестник Верховного Суда СССР и Прокуратуры Верхсуда СССР». 1928. № 4(13) та ін.). За свідченням сучасних дослідників, саме йому належить безспірний пріоритет серед усіх радянських юристів міжвоєнного періоду в глибокій і багатосторонній концептуальній розробці проблем судового конституційного контролю.

У червні 1927 року відбувся публічний захист дисертації В. К. Дябла, яку він готував в аспірантурі РАНІСН приблизно з 1923 року. Після цього, 1928 року, вчений видав монографію «Судебная охрана конституций в буржуазных государствах и в Союзе ССР» (Москва, 1928), де вперше містився науковий аналіз інституту судового конституційного контролю, з урахуванням діяльності вже утворених на той час Конституційних Судів Австрії та Чехословаччини, а також практики Верховного Суду СРСР. Аналітичні судження В. К. Дябла, зокрема, ідея перетворити Верховний суд СРСР в орган конституційного контролю, були доволі прогресивними, а в тогочасних умовах і досить сміливими. Вчений написав ще низку праць про судовий конституційний контроль, де відобразились його погляди на Верховний Суд СРСР. Дискутуючи на цю тему у 1928 році, він виступив і з пропозиціями щодо вдосконалення перевірки конституційності правових актів. Найважливішою проблемою перегляду Положення про Верховний Суд СРСР, з його точки зору, було питання про порядок контролю за конституційністю постанов і розпоряджень наркоматів і інших центральних органів СРСР. Цей порядок повинен був істотно відрізнятися від нагляду за конституційністю діяльності органів союзних республік.

У цей період наукові праці В. К. Дябла були піддані шаленій критиці, адже радянська влада не мала на меті розвивати засади правової держави. Це був час запеклих дискусій про роль і місце Верховного Суду СРСР у здійсненні конституційного контролю. Саме тоді праці та погляди «московських українців» (С. Котляревський, Д. Магеровський, І. Войтинський, М. Палієнко та ін.) різко критикували. Їх почали звинувачувати в прихильності до «буржуазного нормативізму», пропаганді гегелівського ідеалізму в радянському правознавстві.

Проте найбільше дісталося у ході дебатів найпалкішому захиснику ідеї судового конституційного контролю В. К. Дяблу. Його монографія «Судебная охрана конституций в буржуазных государствах и в Союзе ССР» відразу після опублікування була «розгромлена». Особливу запопадливість у цій справі виявляв багатолітній викладач навчальних закладів ОДПУ й НКВС А. Стальгевич. Навіть слово «дисертація» стосовно роботи В. К. Дябла він брав у лапки, доводячи при цьому, що вона не має ніякого відношення до науки і до справжнього марксизму. У своїй рецензії на монографію В. К. Дябла А. Стальгевич доводив, що той заплутався в «найелементарніших питаннях», геть «викривив марксистський метод», повністю «скотився в болото правової держави, абсолютно випускаючи з уваги несприйнятність подібної постановки питання в умовах радянської системи», «механічно поділив конституції на тверді і гнучкі», «зневажливо поставився до наявності непримиренних класових суперечностей і класової боротьби», перетворився в потягу до компромісів із Заходом на «заядлого опортуніста», сприйняв «огидливу теорію поділу влади», а найстрашніше, що цей «пігмей і малограмотна людина» насмілилася запропонувати радянській державі сприйняти американський досвід судового конституційного контролю «не тільки на законодавчі акти, а й на дії відповідних органів влади».

У 1932–1933 рр. В. К. Дябло був консультантом Держбанку СРСР, а з 1934–1936 рр. – консультантом Наркомторгу СРСР, 1937 р. консультантом наркомату водного транспорту, а з 1937–1940 рр. науковим співробітником Інституту юридичних наук в Москві.

З 1935 року, з огляду на важливість розробки адміністративно-правових проблем у зв’язку з прийняттям Конституції СРСР, значно пожвавився інтерес до галузі адміністративного права. Саме в той період, згідно автобіографії ученого, ним було підготовано 5 глав підручника з адміністративного права. Вірогідно, що мова йде про підготовку першого підручника Радянського адміністративного права, виданого в 1940 року під керівництвом С. Студенікіна.

Наступна сторінка з біографії В. К. Дябла пов’язана із Львівським університетом імені Івана Франка, де приблизно з квітня 1940 року його було призначено виконуючим обов’язки професора державного і адміністративного права і з того ж року – завідувачем кафедри міжнародного права. Але з 1941 р. розпочалась війна і він опинився в окупованій зоні. 1944 року він з родиною виїхав до Праги, де отримав роботу в Карловому університеті та в Українському вільному університеті. Того ж року його було заарештовано гестапо, але через два місяці його відпустили, в 1947 році він повернувся в СРСР. Цей період біографії В. К. Дябла є одним з найбільш загадкових, враховуючи відношення у тоталітарному СРСР до осіб, які знаходилися у окупації та, тим більше, були у полоні.

Того ж року В. К. Дябло переїхав до Одеси, де почав працювати на щойно відновленому юридичному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечникова. Здійснювати навчальний процес у повоєнні часи на юридичному факультеті було надзвичайно складно (бракувало не лише викладачів і підручників, а і навіть канцелярських товарів тощо). В таких умовах, у жовтні 1947 року було створено першу кафедру відновленого факультету – історії і теорії держави та права, де працювали М. А. Кравцов, В. К. Дябло, М. А. Нудель та І. О. Середа.

Політико-ідеологічний контроль слідкував за виконанням директиви партії та уряду щодо боротьби зі шпигунами, космополітами та шкідниками у колі професорсько-викладацького та студентського складу Одеського університету ім. І.І. Мечникова. З кінця 1949 року В. К. Дябло обирав для себе індивідуальний напрямок наукових досліджень – «Сутність суверенітету», але його науково-дослідна робота постійно критикувалася, як і у більшості його колег : М. А. Кравцова, М.А. Нуделя, Ю.Я. Баскіна та ін. Щодо оцінки наукових робіт В. К. Дябла у звіті ОДУ за 1952/1953 н.р. говориться: «У ряда научных работников темы кандидатских и докторских диссертаций далеки от жизни и не соответствуют уровню современных званий /Баскин, Дябло/.». Далі, наддавались пояснення про ідеологічні вади у працях цих вчених.

Фіналом цієї політики стало повне закриття у 1954 році юридичного факультету ОДУ. В. К. Дябло було направлено Міністерством вищої освіти до Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, але вже у 1954-1955 рр. він працював доцентом в інституті зв’язку м. Одеси, а з 1955-1956 рр. додатково читав курси «Теорії держави і права» та «Адміністративного права» в Одеській філії ВЮЗІ.

У 1962 році В. К. Дябло переїжджає до Молдови, де працює на юридичному факультеті Кишинівського державного університету. У 1972 році в Мінському державному університеті він захистив докторську дисертацію на тему «Сущность государственного суверенитета и его реализация в социалистических федерациях», після чого він переїхав жити в Калінінград. Однак, 1983 року він знов повернувся до Одеси, де жив до кінця життя.

За матеріалами праць Н. В. Єфремової та О. М. Мироненка.

Матеріали діяча

iншi дiячi
0 коментарiв
Для того, щоб залишати коментарi, необхiдно увiйти в профiль