Для обчислення строку оскарження екологічного рішення недостатньо знати про його існування – окрема думка судді Верховного Суду

Для обчислення строку оскарження екологічного рішення недостатньо знати про його існування – окрема думка судді Верховного Суду

Громадська організація звернулася до суду з позовом до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, у якому, зокрема, оскаржила висновок з оцінки впливу на довкілля від 2 серпня 2022 року щодо планованої діяльності з нового будівництва хвостосховища «ІІІ карта» шламового господарства рудозбагачувальної фабрики.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 25 квітня 2025 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року, повернув позов у частині цієї вимоги, вважаючи пропущеним шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Постановою від 12 серпня 2026 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу громадської організації та осіб, які до неї приєдналися, без задоволення. Більшість суддів погодилася, що до спірної вимоги застосовується шестимісячний строк, установлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивач не довів поважних причин його пропуску.

Суддя Верховного Суду Я.О. Берназюк не погодився з таким висновком у частині визначення початку перебігу строку. В окремій думці наголошено, що питання полягало не в можливості застосування шестимісячного строку як такого, а у правильному встановленні моменту, від якого цей строк мав обчислюватися.

Ключовим є розмежування між обізнаністю особи про саме існування індивідуального акта та обізнаністю про фактичні обставини, з якими вона пов’язує порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу. Частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України пов’язує початок шестимісячного строку не з датою ухвалення акта і не просто з моментом, коли особа дізналася про нього, а з днем, коли вона дізналася або повинна була дізнатися саме про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В окремій думці застережено, що цей підхід не означає залежності початку строку від суб’єктивного усвідомлення особою юридичної протиправності рішення, отримання консультації адвоката чи формування правової позиції. Вирішальним є момент, коли їй стали або об’єктивно повинні були стати відомими фактичні обставини, які надалі визначаються як підстави порушення права чи інтересу.

Суди встановили, що 14 липня 2023 року громадська організація подала зауваження щодо повідомлення про намір здійснювати плановану діяльність, у якому враховувався спірний висновок з оцінки впливу на довкілля. Однак цей факт сам по собі підтверджував насамперед обізнаність про існування висновку та його використання у подальшому плануванні діяльності.

На переконання автора окремої думки, необхідно було дослідити зміст відповідного листа та встановити, чи була громадська організація вже 14 липня 2023 року обізнана саме з тими фактичними обставинами, які згодом визначила як підстави протиправності висновку, які відомості їй були доступні та коли саме вони були отримані. Без встановлення цих обставин висновок про початок перебігу строку саме з цієї дати є передчасним.

Додатковою проблемою стала відсутність єдиного підходу судів попередніх інстанцій. Суд першої інстанції фактично орієнтувався на момент, коли позивач дізнався про існування висновку, тоді як апеляційний суд обчислював строк від самої дати прийняття висновку – 2 серпня 2022 року. Водночас критерій, прямо встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, – момент обізнаності про порушення права чи інтересу – належним чином не застосував жоден із судів.

В окремій думці також звернуто увагу, що вимога, пов’язана зі спірним висновком, була заявлена ще у первісному позові від 28 серпня 2024 року – спочатку як вимога про визнання протиправними дій щодо його видачі, а згодом уточнена як вимога про скасування самого висновку. Суди мали встановити співвідношення первісної та уточненої вимог за предметом, підставами та моментом фактичного звернення за судовим захистом.

Окремий блок аргументації стосується правової природи висновку з оцінки впливу на довкілля. Відповідно до статті 9 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» такий висновок визначає допустимість або недопустимість планованої діяльності, встановлює екологічні умови її провадження, є обов’язковим для виконання та враховується під час прийняття рішення про провадження планованої діяльності. Тому його юридичні наслідки не вичерпуються моментом прийняття.

Цей висновок підтверджується практикою Верховного Суду, наведеною в окремій думці. У постанові від 23 грудня 2024 року у справі № 160/14062/22 Суд зазначив, що висновок з оцінки впливу на довкілля передує рішенню про здійснення планованої діяльності та враховується під час його прийняття. У постанові від 16 червня 2025 року у справі № 160/4073/21 отримання цього самого висновку було враховано як обставину усунення порушення законодавства у сфері оцінки впливу на довкілля. У постанові від 13 серпня 2025 року у справі № 160/11014/24 Суд установив, що дозвіл на викиди було видано, зокрема, з урахуванням цього висновку.

Автор окремої думки звернув увагу на певну процесуальну суперечність: в одному провадженні відсутність оскарження висновку мала юридичне значення для оцінки правомірності подальшого дозвільного рішення, тоді як у справі № 160/23444/24 вимогу про перевірку самого висновку повернуто без розгляду по суті через пропуск строку.

Водночас в окремій думці прямо застережено, що подальше застосування індивідуального акта не означає автоматичного початку нового строку оскарження кожного разу, коли такий акт використовується, і не робить строк оскарження необмеженим. Однак подальше застосування акта може бути юридично значущим для визначення характеру правовідносин, моменту виникнення стверджуваного порушення та часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про нього.

Особливу увагу приділено специфіці екологічного інтересу. Стаття 50 Конституції України гарантує кожному право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, а стаття 12 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» передбачає можливість оскарження в суді висновку з оцінки впливу на довкілля та інших рішень, дій чи бездіяльності у відповідній процедурі будь-якою фізичною чи юридичною особою.

Ця особливість не скасовує процесуального строку, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, але вимагає враховувати природу екологічного інтересу під час встановлення початку його перебігу. В окремій думці в цьому контексті враховано постанову Верховного Суду від 9 жовтня 2025 року у справі № 320/29225/23, у якій з урахуванням Орхуської конвенції наголошено на необхідності широкого доступу зацікавленої громадськості до правосуддя в екологічних справах та недопустимості створення необґрунтованих формальних перешкод.

Критично оцінено також використання практики Європейського суду з прав людини. Апеляційний суд посилався на рішення у справах «Перес де Рада Каванілес проти Іспанії» (Pérez de Rada Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95) та «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and Others v. Spain, заяви № 38366/97 та інші) як на підтвердження допустимості процесуальних строків.

Водночас в окремій думці зазначено, що у цих справах Європейський суд з прав людини, навпаки, встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через надмірно суворе застосування процесуальних правил. У пункті 45 рішення Pérez de Rada Cavanilles v. Spain наголошено, що застосування правил про строки не повинно позбавляти особу можливості скористатися доступним засобом правового захисту. У справі Miragall Escolano and Others v. Spain порушення було пов’язане саме з неправильним визначенням початку перебігу процесуального строку – від дати оприлюднення рішення замість моменту, коли заявники могли реально дізнатися про його зміст.

В окремій думці враховано також пункти 3 і 4 статті 9 Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуської конвенції). Вони гарантують представникам громадськості доступ до адміністративних та судових процедур для оскарження порушень екологічного законодавства, а також вимагають, щоб такі процедури забезпечували адекватні й ефективні засоби правового захисту, були справедливими, неупередженими та своєчасними.

Орхуська конвенція не скасовує національних процесуальних строків. Проте її гарантії повинні враховуватися при застосуванні правил про строки, насамперед під час встановлення моменту початку їх перебігу. Юридична визначеність є легітимною метою процесуальних строків, але вона не дозволяє замінювати встановлений законом критерій «дізналася або повинна була дізнатися про порушення» датою ухвалення акта або моментом першої обізнаності про його існування.

Додаткового значення у справі мало те, що уточнений позов стосувався двох висновків з оцінки впливу на довкілля щодо тієї самої планованої діяльності. Один із них залишився предметом розгляду по суті, а вимогу щодо другого було повернуто через пропуск строку. За таких умов поділ єдиного за характером екологічного спору підвищував вимоги до обґрунтованості процесуального рішення.

Водночас Верховний Суд як суд касаційної інстанції не міг самостійно встановити, коли саме громадська організація отримала фактичні відомості про обставини, які вона визначила підставами протиправності висновку. Частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не дозволяє касаційному суду встановлювати нові факти, не встановлені судами попередніх інстанцій.

Тому, на переконання автора окремої думки, не було достатніх підстав ані для остаточного висновку, що шестимісячний строк почав перебігати 14 липня 2023 року і був пропущений, ані для протилежного висновку про можливість оскаржувати висновок протягом усього періоду його дії. Належним процесуальним рішенням мало бути скасування судових рішень у відповідній частині та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду і встановлення всіх юридично значущих обставин.

Основні правові висновки окремої думки

1.      Для визначення початку перебігу шестимісячного строку за частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо встановити момент, коли особа дізналася про існування індивідуального акта. Необхідно встановити, коли їй стали або об’єктивно повинні були стати відомими фактичні обставини, з якими вона пов’язує порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу.

2.      В екологічних спорах обізнаність про існування висновку з оцінки впливу на довкілля та обізнаність про порушення ним екологічного інтересу не є тотожними. Під час визначення початку строку необхідно враховувати природу такого інтересу, фактичний зміст доступної особі інформації та подальше юридично значуще використання відповідного висновку.

3.      Подальше застосування висновку з оцінки впливу на довкілля не запускає автоматично новий строк його оскарження і не робить можливість оскарження необмеженою в часі. Водночас таке застосування може мати значення для встановлення моменту виникнення стверджуваного порушення та моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про нього.

4.      Орхуська конвенція та Закон України «Про оцінку впливу на довкілля» не скасовують процесуальних строків, але вимагають застосовувати їх таким чином, щоб забезпечувати реальний та ефективний доступ громадськості до правосуддя і не перетворювати правила про строки на надмірно формальну перешкоду для судової перевірки екологічно значущих рішень.

5.      Якщо суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, з якими стаття 122 Кодексу адміністративного судочинства України пов’язує початок перебігу строку звернення до суду, касаційний суд не може самостійно заповнити цю прогалину. У такій ситуації застосування наслідків пропуску строку є передчасним, а справа в цій частині має бути направлена для продовження розгляду.

Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Я.О. Берназюка від 12 серпня 2026 року у справі № 160/23444/24 (адміністративне провадження № К/990/47192/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138944153