Добровільне набуття громадянства іншої держави може бути підставою для втрати громадянства України за законодавством, чинним на час видання указу про припинення громадянства України

Добровільне набуття громадянства іншої держави може бути підставою для втрати громадянства України за законодавством, чинним на час видання указу про припинення громадянства України

Фізична особа звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Президента України, вимагаючи скасувати Указ від 14 квітня 2021 року № 161/2021 у частині припинення його громадянства України. Позивач заперечував добровільне набуття громадянства Республіки Румунія та стверджував, що матеріали адміністративної процедури не містили належних доказів наявності й використання ним паспорта цієї держави.

Президент України та Державна міграційна служба України зазначали, що оскаржуваний Указ видано на підставі подання компетентного органу, сформованого з урахуванням інформації Служби безпеки України та відомостей інтегрованої системи «АРКАН». За їхньою позицією, Президент України не зобов’язаний самостійно встановлювати обставини набуття іноземного громадянства, а приймає рішення за результатами передбаченої законом адміністративної процедури.

Під час розгляду справи Верховний Суд витребував у державних органів первинні документи, однак Служба безпеки України повідомила, що відповідні матеріальні носії було знищено після 24 лютого 2022 року у зв’язку зі збройною агресією рф. Через розбіжності у реквізитах паспортів та написанні імені Суд звернувся до компетентних органів Республіки Румунія в порядку міжнародної правової допомоги.

Отримані від румунських органів відомості підтвердили, що позивач набув громадянство Республіки Румунія на підставі свідоцтва про громадянство від 24 лютого 2015 року, звертався із заявами для оформлення документів, отримував паспорти й посвідчення особи цієї держави та мав персональний цифровий код.

Верховний Суд відмовив у задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що оскаржуваний Указ видано Президентом України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законодавством, чинним на час його прийняття.

Мотивуючи рішення, Верховний Суд застосував статті 4, 6, 19, 25, 58, 92 і 106 Конституції України, статті 2, 17, 19, 22 і 24 Закону України «Про громадянство України», Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, а також положення законодавства про Державну міграційну службу України, Службу безпеки України та контррозвідувальну діяльність.

Суд урахував практику Європейського суду з прав людини у справах Saakashvili v. Ukraine, Genovese v. Malta, Ramadan v. Malta, K2 v. the United Kingdom і Regner v. the Czech Republic, а також рішення Суду Європейського Союзу у справі Rottmann щодо припинення громадянства, недопущення безгромадянства, оцінки доказів та меж судового контролю у сферах громадянства і національної безпеки.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1. Втрата громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітньою особою громадянства іншої держави не є позбавленням громадянства. Вона становить передбачену законом форму припинення громадянства та реалізації права особи на його зміну.

2. Добровільність набуття іноземного громадянства визначається не подальшими поясненнями особи про її внутрішні мотиви, а вчиненням об’єктивних юридично значущих дій, передбачених законодавством відповідної держави, зокрема поданням заяви про набуття громадянства та оформленням на цій підставі паспортних документів.

3. Неможливість надати суду первинний документ через його правомірне знищення в умовах воєнного стану не означає автоматичної відсутності доказової бази на час прийняття адміністративного акта. У такій ситуації суд оцінює взаємопов’язану сукупність інших доказів, зокрема відомості державних інформаційних систем, матеріали адміністративної процедури та інформацію, отриману в порядку міжнародної правової допомоги.

4. Витребування адміністративним судом доказів, у тому числі шляхом звернення до компетентних органів іноземної держави, є реалізацією принципу офіційного з’ясування обставин справи. Воно не підміняє обов’язок суб’єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, якщо отримана інформація використовується для перевірки обставин, покладених в основу акта, а не для створення нової підстави його прийняття.

5. Законність індивідуального акта оцінюється за правовим регулюванням, фактичними обставинами та інформацією, що існували на час його ухвалення. Подальше запровадження множинного громадянства не має зворотної дії, не спричиняє автоматичного перегляду раніше виданих указів і не є підставою для визнання їх протиправними.

Рішення Верховного Суду від 3 березня 2026 року у справі № 9901/146/21 (адміністративне провадження № П/9901/146/21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/134561079