Довідка про доставку електронного документа сама по собі недостатня, якщо обґрунтовано поставлено під сумнів доставлення рішення саме до електронного кабінету належного учасника справи

Довідка про доставку електронного документа сама по собі недостатня, якщо обґрунтовано поставлено під сумнів доставлення рішення саме до електронного кабінету належного учасника справи

 

Державний реєстратор оскаржила ухвалу апеляційного суду, якою їй відмовлено у поновленні строку на апеляційне оскарження та у відкритті апеляційного провадження. Спір виник у межах адміністративної справи за позовом Товариства до Департаменту та державного реєстратора щодо скасування рішення про відмову в державній реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва. На відміну від іншого відповідача у цій самій справі, державний реєстратор заперечувала доставлення рішення саме до її електронного кабінету та посилалася на використання неправильного ідентифікатора.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року позов було задоволено. 9 квітня 2026 року державний реєстратор подала апеляційну скаргу. Апеляційний суд залишив її без руху, а згодом ухвалою від 5 травня 2026 року відмовив у поновленні строку та у відкритті апеляційного провадження, виходячи з того, що рішення суду першої інстанції було доставлено до електронного кабінету державного реєстратора 19 лютого 2026 року о 19:00 і, відповідно, вважалося врученим 20 лютого 2026 року.

Державний реєстратор заперечувала належне вручення рішення та зазначала, що її особистий електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» ідентифікований за реєстраційним номером облікової картки платника податків. Водночас у поданій позовній заяві щодо неї як окремого відповідача було зазначено код ЄДРПОУ іншого відповідача — Департаменту. За твердженням скаржниці, через неправильний ідентифікатор справа та документи суду першої інстанції не відображалися у її особистому електронному кабінеті.

На підтвердження цих доводів державний реєстратор надала знімок екрана електронного кабінету та зазначила, що документи справи стали доступними лише після подання апеляційної скарги. Вона також вказувала, що про рішення суду першої інстанції самостійно дізналася 6 квітня 2026 року на вебсайті судової влади, а вже 9 квітня 2026 року подала апеляційну скаргу.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2026 року та направив справу до цього суду для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд виходив із частини другої статті 55 Конституції України та пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, які гарантують право на судовий захист та апеляційний перегляд справи. Суд також урахував Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, зокрема абзац другий підпункту 5.5 пункту 5 мотивувальної частини, відповідно до якого процесуальні можливості учасників повинні бути практичними та ефективними, а не теоретичними й ілюзорними.

Відповідно до статей 121, 295, 298 і 299 Кодексу адміністративного судочинства України правильне вирішення питання про дотримання строку апеляційного оскарження та його поновлення передбачає насамперед установлення обставин, з якими закон пов’язує початок перебігу цього строку. Тому застосуванню наслідків у вигляді відмови у відкритті апеляційного провадження має передувати належне з’ясування моменту вручення судового рішення та оцінка всіх істотних доводів особи щодо причин пропуску строку.

Ключовим у цій справі було питання про належне вручення рішення суду першої інстанції засобами ЄСІКС. Частина п’ята статті 18 КАС України передбачає направлення судових рішень до електронних кабінетів учасників справи, а частина сьома цієї статті встановлює, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет, документи вручаються в електронній формі саме шляхом направлення до її електронного кабінету.

За пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії рішення до електронного кабінету особи. Якщо рішення направлено після 17 години, воно вважається врученим у наступний робочий день. Водночас юридичне значення має доставлення документа саме до електронного кабінету тієї особи, якій він підлягає врученню.

Верховний Суд детально застосував Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21. Зокрема, абзац другий пункту 29 та пункт 43 цього Положення пов’язують автоматичне надсилання документів із наявністю в автоматизованій системі діловодства правильних ідентифікаційних даних конкретного користувача.

Суд наголосив, що електронний кабінет є персоналізованим інтерфейсом конкретного користувача, а тому правильність ідентифікаційних даних має істотне значення для встановлення того, до кабінету якої саме особи було направлено процесуальний документ. Такий підхід узгоджується також з Інструкцією користувача підсистеми «Електронний кабінет».

Верховний Суд послався на постанову від 7 лютого 2023 року у справі № 340/9054/21, у якій уже зазначав, що якщо учасник заперечує факт отримання документа, а повідомлення про доставку не містить усіх даних для однозначної ідентифікації адресата, відповідні відомості мають перевірятися за допомогою автоматизованої системи діловодства та матеріалів електронної справи.

Аналогічний підхід був застосований у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року у справі № 380/29354/23: основною умовою відображення документів у конкретній справі в електронному кабінеті користувача є правильність відомостей щодо ЄДРПОУ, РНОКПП або іншого ідентифікатора, внесених до автоматизованої системи документообігу суду.

Верховний Суд також урахував практику Європейського суду з прав людини щодо доступу до суду. У рішенні Великої палати у справі Zubac v. Croatia / «Зубац проти Хорватії» від 5 квітня 2018 року, заява № 40160/12, пункти 90, 95, 97–98 ЄСПЛ зазначив, що при оцінці пропорційності обмеження доступу до суду необхідно враховувати, кому можуть бути поставлені у вину процесуальні помилки, а надмірний формалізм може суперечити вимозі практичного та ефективного права на суд.

Подібний підхід у контексті електронного судочинства ЄСПЛ застосував у справі Xavier Lucas v. France / «Ксав’є Лукас проти Франції» від 9 червня 2022 року, заява № 15567/20, пункти 54–58, де встановив порушення права на доступ до суду через надмірно формалістичне застосування вимоги електронного подання без належного врахування технічних перешкод.

Верховний Суд навів і порівняльний європейський орієнтир — ухвалу Загального Суду Європейського Союзу (General Court of the European Union) від 25 січня 2024 року у справі Oil company ‘Lukoil’ PAO v European Parliament and Others / «Нафтова компанія “Лукойл” ПАТ проти Європейського парламенту та інших», T-280/23, ECLI:EU:T:2024:41, пункти 7–9. У ній зазначено, що належне електронне повідомлення передбачає не лише фактичне доставлення адресатові, а й реальну можливість ознайомитися зі змістом рішення.

Окремо Верховний Суд врахував Спільну позицію Європейського Союзу щодо Кластера 1 «Основи» від 12 червня 2026 року (European Union Common Position – Cluster 1: Fundamentals, AD 18/26, CONF-UA 2/26), у якій подальша цифровізація судової системи пов’язується з підвищенням ефективності правосуддя. Водночас Суд підкреслив, що цифровізація не змінює встановлених процесуальним законом умов належного вручення документів.

Верховний Суд також врахував постанову від 2 липня 2025 року у справі № 338/865/24, де за подібних обставин було визнано недостатнім посилання лише на довідку про доставку електронного документа, якщо ця довідка не містила даних, які дозволяли однозначно ідентифікувати адресата, а учасник заперечував факт отримання документа і посилався на відсутність доступу до відповідної справи у власному кабінеті.

У справі № 160/34163/25 матеріали підтверджували довід державного реєстратора про те, що в поданій позовній заяві щодо неї як відповідача був зазначений код ЄДРПОУ іншого відповідача. Саме по собі це ще не доводило, що рішення не було вручено, однак у поєднанні із запереченням факту отримання, знімком екрана кабінету та твердженням про появу матеріалів справи лише після подання апеляційної скарги створювало об’єктивну необхідність перевірки даних автоматизованої системи діловодства.

Апеляційний суд цього не зробив. Він не встановив, які саме ідентифікаційні дані державного реєстратора містила реєстраційна картка електронної справи, за яким саме ідентифікатором було направлено рішення суду першої інстанції та чи відповідав цей ідентифікатор РНОКПП, за яким зареєстровано її особистий електронний кабінет.

Верховний Суд наголосив, що сам факт формування автоматизованою системою довідки про доставку документа не має вирішального значення. Визначальним є встановлення того, що відповідний документ фактично доставлено саме до електронного кабінету належного учасника справи.

Суд також зазначив, що оприлюднення рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або самостійне ознайомлення з ним на вебсайті судової влади не є передбаченим статтею 251 КАС України способом вручення судового рішення учаснику справи. Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 2 липня 2025 року у справі № 338/865/24.

Верховний Суд визнав передчасним висновок апеляційного суду про те, що рішення було вручено державному реєстратору 20 лютого 2026 року, а отже, передчасним був і висновок про пропуск строку на апеляційне оскарження та наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Для визначення дня вручення електронного судового рішення юридичне значення має не сам факт формування довідки про доставку, а встановлення того, що документ фактично направлено саме до електронного кабінету належного учасника справи.

2.      Якщо учасник заперечує факт отримання документа та наводить конкретні доводи про неправильність його ідентифікаційних даних у системі, суд не може обмежитися посиланням на автоматично сформовану довідку. Він зобов’язаний перевірити реєстраційну картку електронної справи, відомості автоматизованої системи діловодства та ідентифікатор, за яким фактично здійснювалося направлення документа.

3.      Неправильне зазначення ЄДРПОУ, РНОКПП чи іншого ідентифікатора саме по собі не доводить невручення документа, але у поєднанні із запереченням отримання та іншими доказами створює обов’язок суду здійснити поглиблену перевірку належної електронної доставки.

4.      Оприлюднення судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або самостійне ознайомлення з ним на вебсайті судової влади не є способом вручення судового рішення, передбаченим статтею 251 КАС України, і не може автоматично замінювати належне доставлення до електронного кабінету учасника справи.

5.      У цифровому судочинстві процесуальні правила мають застосовуватися так, щоб право на апеляційний перегляд залишалося практичним та ефективним. Надмірний формалізм, зокрема ігнорування обґрунтованих доводів про технічну або ідентифікаційну помилку, несумісний із гарантіями доступу до суду, відображеними у практиці ЄСПЛ та європейських стандартах електронного повідомлення.

Постанова Верховного Суду від 26 серпня 2026 року у справі № 160/34163/25 (адміністративне провадження № К/990/25589/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139254792