Заборона демонтажу окремих квартир має враховувати конструктивну єдність будинку та не блокувати необхідні протиаварійні роботи – Верховний Суд

Заборона демонтажу окремих квартир має враховувати конструктивну єдність будинку та не блокувати необхідні протиаварійні роботи – Верховний Суд

Господарський суд Луганської області звернувся до адміністративного суду з позовом до Харківської обласної військової адміністрації в особі Регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Харківської області, Виконавчого комітету Харківської міської ради та Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради.

Позивач оскаржив рішення та дії, пов’язані з включенням багатоквартирного житлового будинку по вул. Велика Кільцева, 4 у Харкові до переліку аварійно небезпечних об’єктів, які підлягають демонтажу, та просив виключити цей будинок із відповідного переліку.

Господарському суду належать дев’ять службових квартир у цьому будинку, придбаних за державні кошти для працівників суду, які після переміщення суду з Луганська проживали у Харкові.

18 серпня 2025 року внаслідок збройної агресії Російської Федерації та влучання безпілотних літальних апаратів будинок було істотно пошкоджено.

У матеріалах справи містилися різні за змістом технічні висновки. Один із них визначав ступінь пошкодження об’єкта у 61,65 % та допускав його відновлення шляхом капітального ремонту або реконструкції із частковим демонтажем пошкоджених конструкцій. Інший висновок визначав ступінь пошкодження понад 81 %, констатував небезпеку аварійного обвалення та рекомендував повний демонтаж будинку.

Разом із позовом Господарський суд подав заяву про його забезпечення. Він просив зупинити дію рішення виконавчого комітету від 8 жовтня 2025 року № 503 та заборонити будь-які дії з демонтажу всього будинку до набрання законної сили рішенням у справі.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 2 січня 2026 року заяву задовольнив повністю.

Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 квітня 2026 року скасував цю ухвалу та застосував інший захід забезпечення позову: заборонив виконавчому комітету та іншим особам демонтувати дев’ять квартир, що належать позивачу. У решті заяви про забезпечення позову відмовив.

Апеляційний суд виходив із того, що повна заборона демонтажу будинку є надмірною з огляду на права інших власників, тоді як тимчасове збереження конкретних квартир позивача є співмірним заходом.

Виконавчий комітет оскаржив цю постанову в касаційному порядку саме в частині застосованого заходу забезпечення позову.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу та скасував постанову апеляційного суду в частині, якою було заборонено демонтаж дев’яти квартир.

Передусім Верховний Суд наголосив, що під час касаційного перегляду не вирішував питання про законність самого рішення про демонтаж, фактичний ступінь пошкодження будинку, можливість його відновлення або необхідність ліквідації.

Предметом касаційного перегляду було виключно питання правильності застосування заходів забезпечення позову.

Верховний Суд зазначив, що за статтями 150, 151 КАС України сам факт існування ризику порушення прав позивача ще не означає допустимості будь-якого обраного ним забезпечувального заходу.

Суд повинен перевірити зв’язок заходу з предметом спору, його необхідність, адекватність, співмірність, визначеність та фактичну виконуваність.

Так само необхідно оцінити баланс між інтересами заявника, правами інших осіб та публічним інтересом.

У цій справі Верховний Суд погодився з апеляційним судом у тому, що ризик зміни фактичного стану майна позивача був реальним, а не гіпотетичним.

Існувало чинне рішення виконавчого комітету про організацію демонтажу конкретного будинку, а судами було встановлено факти демонтажу окремих елементів інженерного обладнання – газових труб та водомірів-лічильників.

Отже, об’єктивний ризик незворотної зміни стану нерухомого майна до вирішення спору по суті був підтверджений.

Проте встановлення такого ризику не звільняло суд від обов’язку належно сформулювати сам забезпечувальний захід.

Апеляційний суд заборонив демонтаж дев’яти окремих квартир, не визначивши, які саме конструкції та дії охоплюються такою забороною.

Верховний Суд звернув увагу, що квартира у багатоквартирному будинку не існує як конструктивно відокремлений від будинку об’єкт.

Вона функціонально і конструктивно пов’язана з несучими та огороджувальними конструкціями, перекриттями, дахом, внутрішньобудинковими мережами та іншим спільним майном.

Саме тому заборона «демонтажу квартири» повинна бути сформульована так, щоб було зрозуміло, які конкретно роботи є забороненими, а які залишаються допустимими.

З постанови апеляційного суду неможливо було встановити, чи дозволяє такий захід демонтаж аварійної стіни, пошкодженого перекриття, елементів даху або інженерних мереж, якщо відповідні роботи необхідні для запобігання обваленню чи іншій небезпеці.

Навіть технічний висновок, який допускав відновлення будинку, передбачав необхідність часткового демонтажу окремих пошкоджених конструкцій та їх підсилення.

Тому абсолютна заборона будь-яких дій, які конструктивно можуть торкнутися квартир позивача, могла фактично заблокувати невідкладні протиаварійні роботи.

Водночас через конструктивну єдність будинку заборона демонтажу дев’яти квартир могла фактично унеможливити демонтаж усього будинку.

Отже, обраний апеляційним судом захід міг призвести до того самого результату, який цей суд визнав надмірним, скасувавши повну заборону демонтажу будинку.

Верховний Суд наголосив, що конструктивна єдність багатоквартирного будинку підтверджує недоліки забезпечувального заходу, застосованого лише щодо окремих квартир.

Водночас сама ця конструктивна єдність не означає, що суд повинен автоматично забороняти будь-які роботи щодо всього будинку.

При вирішенні питання про забезпечення позову необхідно враховувати не лише майновий інтерес власника, а й публічний інтерес у забезпеченні безпеки людей.

Стаття 3 Конституції України, Кодекс цивільного захисту України та Порядок виконання робіт з демонтажу об’єктів, пошкоджених або зруйнованих унаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів, не виключають судового контролю за рішеннями про демонтаж.

Проте такий контроль на стадії забезпечення позову не повинен унеможливлювати роботи, які об’єктивно необхідні для усунення аварійності чи загрози життю і здоров’ю людей.

Верховний Суд підкреслив: чим істотніше забезпечувальний захід впливає на можливість виконання невідкладних безпекових робіт, тим ретельнішою має бути оцінка його пропорційності.

Позивач стверджував, що небезпеку можна усунути шляхом консервації будинку, підсилення конструкцій та інших протиаварійних заходів без повного демонтажу.

Однак Верховний Суд зазначив, що такі аргументи стосуються вибору конкретного технічного способу поводження з пошкодженою будівлею.

На стадії забезпечення позову судами не було встановлено, що саме такі заходи є достатніми для усунення небезпеки.

Так само розбіжності між технічними висновками можуть мати принципове значення під час вирішення справи по суті, але не дозволяють суду на стадії забезпечення позову визначити, який саме технічний висновок є правильним.

Інакше суд фактично вирішував би основний спір ще до його розгляду по суті.

Верховний Суд також розглянув аргументи сторін щодо можливості компенсації вартості втраченого майна.

Суд зазначив, що відсутність у державної установи права на спеціальну компенсацію, передбачену для громадян, сама по собі не виправдовує застосування неспівмірного забезпечувального заходу.

Водночас і загальна можливість відшкодування шкоди не усуває ризику втрати конкретного об’єкта нерухомості, оскільки грошова компенсація не є тотожною збереженню майна в натурі.

Окремо Верховний Суд наголосив, що заборона певних дій або зупинення індивідуального акта прямо передбачені КАС України як допустимі види забезпечення позову.

Тому сам по собі збіг певного тимчасового результату забезпечення позову з бажаним для позивача результатом спору ще не означає автоматичної недопустимості такого заходу.

Вирішальними є зміст заходу, його тимчасовий характер, співмірність, наслідки та зв’язок із предметом позову.

Верховний Суд відмежував цю справу від справи № 320/17940/24, де не було належно підтвердженого ризику демонтажу, а демонтовані об’єкти могли бути переміщені на зберігання та повернуті.

У справі щодо будинку на вул. Велика Кільцева існувало конкретне рішення про його демонтаж, уже здійснювалися окремі демонтажні роботи, а ліквідація багатоквартирного будинку за своєю природою може мати незворотні наслідки.

Так само Верховний Суд визнав нерелевантними для оцінки конкретного забезпечувального заходу обставини справи № 320/9328/25, яка стосувалася реорганізації закладу вищої освіти.

Водночас сформульовані в попередній практиці загальні критерії щодо реальності ризику, співмірності, адекватності та балансу інтересів залишаються застосовними.

Верховний Суд окремо звернув увагу на межі касаційного перегляду.

Позивач у відзиві просив відновити повну заборону демонтажу всього будинку. Проте відзив на касаційну скаргу не замінює власної касаційної скарги та не може розширювати межі касаційного перегляду.

Тому Верховний Суд перевіряв лише ту частину постанови апеляційного суду, яку оскаржив виконавчий комітет, – заборону демонтажу дев’яти квартир.

Крім того, на момент касаційного перегляду заходи забезпечення позову вже припинили дію, оскільки 22 червня 2026 року набрала законної сили постанова апеляційного суду у справі по суті.

Саме тому Верховний Суд, скасувавши постанову апеляційного суду в частині застосованого заходу забезпечення позову, не ухвалював нового рішення про відмову у забезпеченні позову.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Наявність реального ризику втрати або істотної зміни майна є лише однією з передумов забезпечення позову. Суд повинен додатково перевірити необхідність, адекватність, визначеність, фактичну виконуваність і співмірність конкретного заходу, а також баланс між приватним та публічним інтересами.

2.      Заборона демонтажу окремих квартир у багатоквартирному будинку має враховувати їх конструктивний і функціональний зв’язок із несучими конструкціями, перекриттями, покрівлею, інженерними мережами та іншим спільним майном. Такий захід повинен чітко визначати, які саме дії заборонені.

3.      Забезпечувальний захід не повинен блокувати демонтаж аварійних конструкцій чи інші невідкладні роботи, необхідні для усунення загрози життю і здоров’ю людей. Якщо формулювання заборони не дозволяє відмежувати ліквідацію будинку від протиаварійних робіт, такий захід не відповідає вимогам правової визначеності та співмірності.

4.      Конструктивна єдність багатоквартирного будинку може свідчити про неефективність заборони, застосованої лише до окремих квартир, але сама по собі не виправдовує абсолютної заборони будь-яких робіт щодо всього будинку. Суд має одночасно забезпечити захист майнового інтересу власника та публічний інтерес у безпеці людей.

5.      На стадії забезпечення позову суд не повинен визначати, який із суперечливих технічних висновків щодо стану будинку є правильним, чи підлягає будинок відновленню або повному демонтажу. Це належить до предмета вирішення спору по суті; забезпечення позову має лише зберегти можливість ефективного судового захисту, не підміняючи остаточного рішення.

Постанова Верховного Суду від 30 вересня 2026 року у справі № 520/33959/25 (адміністративне провадження № К/990/25129/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140208075