Електронне вручення судового рішення є належним, якщо документ доставлено до електронного кабінету відповідного учасника, а пізніше отримання паперової копії не поновлює строк оскарження

Електронне вручення судового рішення є належним, якщо документ доставлено до електронного кабінету відповідного учасника, а пізніше отримання паперової копії не поновлює строк оскарження

Департамент оскаржив ухвалу апеляційного суду, якою йому відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за позовом Товариства до Департаменту та державного реєстратора щодо скасування рішення про відмову у проведенні державної реєстрації речових прав та зобов’язання зареєструвати право власності на об’єкт незавершеного будівництва.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року позов було задоволено. Департамент подав апеляційну скаргу 9 квітня 2026 року та одночасно просив поновити строк на апеляційне оскарження. На обґрунтування цього клопотання він посилався на те, що паперову копію повного тексту рішення отримав поштою лише 1 квітня 2026 року, а також на воєнний стан, перебої з електропостачанням, доступом до мережі Інтернет та складнощі у роботі підсистеми Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд».

Третій апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 квітня 2026 року визнав наведені причини пропуску строку неповажними, залишив апеляційну скаргу без руху та надав Департаменту десятиденний строк для наведення інших поважних причин і подання доказів на їх підтвердження. Суд установив, що рішення суду першої інстанції було доставлено до електронного кабінету Департаменту 19 лютого 2026 року.

Оскільки Департамент у наданий строк інших підстав для поновлення строку не навів, ухвалою від 5 травня 2026 року апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

У касаційній скарзі Департамент наполягав, що суд апеляційної інстанції помилково зазначив про неподання заяви про поновлення строку, оскільки таку заяву було подано разом з апеляційною скаргою. Також скаржник вважав, що тридцятиденний строк мав обчислюватися з 1 квітня 2026 року — дати отримання паперової копії рішення, оскільки через перебої електропостачання та Інтернету документ нібито не був своєчасно доступний в електронному кабінеті. На відміну від державного реєстратора у цій самій справі, Департамент не заперечував ані наявності власного електронного кабінету, ані належності йому кабінету, до якого було доставлено рішення.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 5 травня 2026 року — без змін.

Верховний Суд виходив із пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, який гарантує право на апеляційний перегляд справи, частини другої статті 55 Конституції України щодо права на судовий захист, а також частини другої статті 19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

Суд наголосив, що право на апеляційний перегляд є процесуальною гарантією, але реалізується у порядку та строки, встановлені законом. Тому застосування процесуальних наслідків пропуску строку саме по собі не порушує права на суд, якщо відповідне рішення ухвалене на підставі та у спосіб, передбачені законом.

Відповідно до статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо рішення не було вручено учаснику в день проголошення або складення, строк може бути поновлено за умови подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня вручення повного рішення. Частина перша статті 121 КАС України дозволяє поновити процесуальний строк за наявності поважних причин.

Верховний Суд звернув увагу і на механізм, передбачений частиною третьою статті 298 та пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України. Якщо первинно наведені причини пропуску строку визнано неповажними, суд залишає апеляційну скаргу без руху та надає особі можливість навести інші підстави. Якщо особа цією можливістю не скористалася, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

У цій справі Департамент дійсно подавав заяву про поновлення строку разом з апеляційною скаргою. Проте апеляційний суд її розглянув і саме за результатами оцінки викладених у ній причин ухвалою від 17 квітня 2026 року визнав їх неповажними. Тому посилання Департаменту на те, що заяву нібито не було розглянуто, Верховний Суд визнав безпідставним.

Після цього Департамент мав у встановлений судом строк навести інші причини для поновлення строку, але цього не зробив. Отже, зазначення в ухвалі від 5 травня 2026 року про неподання заяви стосувалося саме невиконання вимог ухвали від 17 квітня 2026 року щодо наведення інших підстав, а не первинної заяви, поданої разом з апеляційною скаргою.

Щодо моменту вручення рішення Верховний Суд застосував частину сьому статті 18 КАС України, відповідно до якої особі, яка зареєструвала електронний кабінет у ЄСІКС, суд вручає документи виключно в електронній формі шляхом їх направлення до такого кабінету. За пунктом 2 частини шостої статті 251 КАС України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення його копії до електронного кабінету особи.

Матеріали справи містили довідку про доставлення рішення суду першої інстанції до електронного кабінету Департаменту 19 лютого 2026 року. Департамент не заперечував, що мав зареєстрований електронний кабінет, і не наводив конкретних обставин, які ставили б під сумнів належність цього кабінету саме йому або факт доставки рішення.

За таких обставин пізніше отримання 1 квітня 2026 року паперової копії того самого рішення не змінювало визначеного статтею 251 КАС України моменту його вручення і не породжувало нового тридцятиденного строку для апеляційного оскарження.

Як порівняльний європейський орієнтир Верховний Суд урахував ухвалу Загального Суду Європейського Союзу (General Court of the European Union) від 25 січня 2024 року у справі Oil company “Lukoil” PAO v European Parliament and Others, T-280/23, ECLI:EU:T:2024:41, §§ 8–10. У цій справі виходили з того, що належне повідомлення не потребує доведення фактичного ознайомлення адресата зі змістом акта, але передбачає передання документа у спосіб, який надає адресатові реальну можливість ознайомитися з ним. Верховний Суд окремо застеріг, що цей підхід не визначає правил вручення за КАС України, але підтверджує відмінність між фактичним прочитанням документа та юридично значущим врученням.

Суд також урахував власні постанови від 30 серпня 2022 року у справі № 459/3660/21 та від 7 вересня 2022 року у справі № 460/9523/21, у яких довідка про доставлення документа до електронного кабінету належного учасника визнавалася достатнім підтвердженням його отримання.

Водночас Верховний Суд окремо оцінив посилання Департаменту на воєнний стан, перебої з електропостачанням, Інтернетом та роботою електронних систем. Суд підкреслив, що сам факт введення воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Необхідно довести конкретні обставини, які виникли через воєнний стан та об’єктивно унеможливили своєчасне вчинення процесуальної дії.

Такий підхід відповідає постанові Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 280/2984/23, у якій наголошено на необхідності встановлювати конкретний вплив пов’язаних із воєнним станом обставин на можливість своєчасно реалізувати процесуальне право.

У цій справі доводи Департаменту про перебої з електропостачанням, доступом до Інтернету та функціонуванням електронних систем мали загальний характер. Надані документи не спростовували факту доставки рішення до електронного кабінету та не підтверджували, що доступ до нього був об’єктивно і безперервно неможливим протягом усього строку апеляційного оскарження.

Верховний Суд також відмежував обставини цієї справи від постанов, на які посилався скаржник. У справі № 300/1617/20 йшлося про неправильне роз’яснення самим судом строку апеляційного оскарження; у справах № 200/3692/21, № 120/3679/22 та № 320/783/23 — про повторне подання апеляційної скарги після повернення первинної скарги. Такі фактичні ситуації істотно відрізнялися від цієї справи, де апеляційну скаргу було подано після спливу строку, а скаржник надалі не виконав вимогу суду навести інші поважні причини.

Окремо Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги щодо законності рішення суду першої інстанції по суті спору про державну реєстрацію не можуть оцінюватися в цьому провадженні. Предметом касаційного перегляду була виключно законність ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження. Оцінка суті спору на цій стадії означала б фактичну підміну апеляційного перегляду касаційним.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Якщо учасник справи має зареєстрований електронний кабінет і судове рішення належним чином доставлено саме до цього кабінету, днем вручення є дата, визначена статтею 251 КАС України. Подальше отримання паперової копії того самого рішення не змінює моменту вручення та не запускає новий строк на апеляційне оскарження.

2.                  Належне електронне вручення не вимагає доведення того, що адресат фактично прочитав документ. Вирішальним є його доставлення у встановлений законом спосіб до електронного кабінету належного учасника, що забезпечує реальну можливість ознайомитися зі змістом рішення.

3.                  Якщо первинно наведені причини пропуску строку апеляційного оскарження визнані судом неповажними, скаржник зобов’язаний скористатися наданою частиною третьою статті 298 КАС України можливістю та у визначений строк навести інші поважні причини. Невиконання цієї вимоги є самостійною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження за пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України.

4.                  Сам факт запровадження воєнного стану, перебої з електропостачанням, Інтернетом чи функціонуванням електронних систем не є автоматично поважною причиною пропуску процесуального строку. Необхідно довести конкретний і безпосередній вплив таких обставин на можливість вчинити відповідну процесуальну дію у встановлений строк.

5.                  Межі касаційного перегляду процесуальної ухвали не дозволяють Верховному Суду оцінювати законність рішення суду першої інстанції по суті спору, якщо воно не було переглянуте апеляційним судом. Інакше касаційний перегляд фактично підмінив би передбачений законом апеляційний перегляд.

Постанова Верховного Суду від 26 серпня 2026 року у справі № 160/34163/25 (адміністративне провадження № К/990/24815/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139254811