Формальні недоліки перевірки не є самостійною підставою для скасування штрафу, накладеного за порушення законодавства про оформлення трудових відносин, – Верховний Суд

Формальні недоліки перевірки не є самостійною підставою для скасування штрафу, накладеного за порушення законодавства про оформлення трудових відносин, – Верховний Суд

Товариство звернулося до суду з позовом до територіального органу Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови від 18 грудня 2024 року про накладення штрафу в розмірі 240 тис. грн за порушення законодавства про працю. Підставою для накладення штрафу став акт фактичної перевірки податкового органу, під час якої на цегельному заводі було виявлено трьох осіб, які виконували роботи, пов’язані з виробництвом цегли, тоді як Товариство стверджувало, що відносини з ними були оформлені цивільно-правовими договорами.

Товариство, зокрема, посилалося на те, що орган Держпраці не довів наявності трудових відносин, не мав повноважень визнавати укладені цивільно-правові договори недійсними та розглянув справу про накладення штрафу без належного повідомлення Товариства. Водночас орган Держпраці зазначав, що фактичні обставини виконання робіт, пояснення осіб, кадрові та податкові документи, графік роботи, характер виконуваних функцій і подальше оформлення цих осіб як працівників свідчили про можливе приховування трудових відносин.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 30 червня 2025 року позов задовольнив. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 8 травня 2026 року залишив це рішення без змін. Суди виходили з того, що фактичну перевірку було призначено з істотними порушеннями: інформація, яка стала її підставою, стосувалася іншого суб’єкта господарювання, а наказ про перевірку не містив належної ідентифікації суб’єкта. З огляду на це акт перевірки було визнано недопустимим доказом, а постанову про накладення штрафу – протиправною.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу органу Держпраці, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Верховний Суд не вирішував питання про наявність чи відсутність самого порушення по суті, оскільки значна частина доказів та юридично значущих обставин судами попередніх інстанцій не була досліджена, а касаційний суд відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України не може самостійно встановлювати нові обставини та переоцінювати недосліджені докази.

Верховний Суд виходив із положень частини другої статті 9 та частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України щодо меж позову та предмета доказування. Товариство не визначало порушення податковим органом порядку призначення та проведення фактичної перевірки підставами свого позову. Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили ці питання з власної ініціативи та поклали їх в основу рішень, не обґрунтувавши необхідності такого виходу за межі підстав позову для ефективного захисту прав позивача. Принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи дає суду можливість збирати та витребовувати докази, але не дозволяє самостійно змінювати підстави позову.

Суд роз’яснив співвідношення повноважень податкового органу та Держпраці. Відповідно до частин першої і другої статті 259 Кодексу законів про працю України, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України та Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, податковий орган має повноваження перевіряти дотримання роботодавцями вимог щодо оформлення трудових відносин та фіксувати відповідні порушення, а орган Держпраці – вирішувати питання про притягнення до відповідальності.

Акт фактичної перевірки податкового органу, в якому зафіксовано порушення законодавства про працю, є самодостатньою підставою для порушення і розгляду органом Держпраці справи про накладення штрафу. Проведення органом Держпраці додаткового заходу державного нагляду не є обов’язковим. Водночас Держпраці не може автоматично покладатися на акт податкового органу: відповідно до частини першої статті 8 та частини другої статті 52 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» цей орган зобов’язаний самостійно дослідити матеріали, встановити фактичні обставини та вирішити, чи наявні підстави для притягнення особи до відповідальності.

Верховний Суд також зазначив, що законодавство не покладає на орган Держпраці обов’язку перевіряти законність наказу податкового органу про призначення фактичної перевірки або дотримання податковим органом процедури її проведення. У спорі про постанову Держпраці ці питання можуть досліджуватися, якщо сам позивач визначив відповідні порушення підставами позову, і лише в аспекті того, чи вплинули або об’єктивно могли вплинути такі порушення на правильність зафіксованих в акті перевірки обставин та на законність прийнятого на його підставі рішення.

Суд застосував висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, за яким не будь-які процедурні порушення під час призначення чи проведення перевірки є підставою для скасування її наслідків, а лише ті, що вплинули або об’єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу. Саме тому встановлення недоліків наказу про перевірку без з’ясування їхнього впливу на достовірність акта перевірки не є достатньою підставою ні для визнання цього акта недопустимим доказом, ні для скасування постанови про штраф.

У цій справі фактичну перевірку було проведено за адресою конкретного цегельного заводу, зазначеного в наказі, у присутності представника Товариства та бухгалтера. Верховний Суд зазначив, що помилкове зазначення в листі органу місцевого самоврядування найменування іншого суб’єкта господарювання саме по собі не спростовує наявності інформації про можливі порушення трудового законодавства на відповідному об’єкті. Формальні неточності у документах перевірки мають оцінюватися з урахуванням усіх обставин та не можуть автоматично нівелювати результати заходу контролю, якщо вони не перешкодили встановленню суті порушення та реалізації прав суб’єкта господарювання.

Окремо Верховний Суд розглянув питання повідомлення Товариства про адміністративне провадження. Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, у редакції, чинній на момент спору, вже не містив попередніх пунктів 6 і 7 про обов’язкову участь суб’єкта господарювання у розгляді справи. Водночас стаття 32 Закону України «Про адміністративну процедуру» передбачає завчасне повідомлення особи про процедурну дію. Верховний Суд підкреслив, що належне направлення повідомлення на офіційну адресу юридичної особи є достатнім для виконання відповідного процедурного обов’язку, тоді як ризик неодержання кореспонденції за зареєстрованим місцезнаходженням покладається на адресата.

При цьому частина третя статті 87 Закону України «Про адміністративну процедуру» прямо передбачає, що порушення адміністративної процедури, яке не вплинуло і не могло вплинути на правомірність вирішення справи по суті, не спричиняє протиправності адміністративного акта. Тому судам необхідно встановлювати істотність процедурного порушення: чи було особу фактично позбавлено можливості бути почутою, подати пояснення, заперечення або докази та чи могло це вплинути на зміст прийнятого рішення. Формальні недоліки процедури без таких наслідків не є самостійною підставою для скасування адміністративного акта.

Щодо розмежування трудових та цивільно-правових відносин Верховний Суд застосував статті 21, 23, 24 та 26 Кодексу законів про працю України, статті 204 і 837 Цивільного кодексу України, а також Рекомендацію Міжнародної організації праці № 198 щодо трудового правовідношення 2006 року. Суд наголосив, що визначальним є не найменування укладеного договору, а фактичний зміст відносин. Наявність цивільно-правового договору та презумпція його правомірності не перешкоджають Держпраці й суду встановлювати, чи не існували фактично трудові відносини.

До ознак трудових відносин Верховний Суд відніс, зокрема, виконання трудової функції замість індивідуально визначеного результату, систематичність та триваючий характер роботи, інтеграцію працівника у виробничий процес, підпорядкування встановленому графіку та вказівкам роботодавця, виконання робіт на його робочому місці та обладнанні, застосування випробування, а також оформлення кадрових і звітних документів, характерних саме для трудових відносин. Водночас ознаками цивільно-правових відносин можуть бути конкретний та індивідуально визначений результат роботи, виконання її на власний ризик і оплата саме за прийнятий результат, а не за процес праці.

Жодна з таких обставин не має наперед установленого значення. Висновок про наявність прихованих трудових відносин має ґрунтуватися на сукупності доказів. У цій справі суди не дослідили пояснення осіб про роботу за визначеним графіком та проходження випробування, зміст цивільно-правових договорів і актів виконаних робіт, кадрові та податкові документи, строки подання повідомлень про прийняття на роботу, матеріали фотофіксації та інші обставини, на які посилався орган Держпраці.

Окрему увагу Верховний Суд приділив кваліфікації правопорушення за частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України. Абзац 2 цієї норми встановлює штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, допущеного до роботи без оформлення трудового договору, тоді як абзац 3 передбачає тридцятикратний розмір у разі повторного протягом двох років порушення. У постанові Держпраці було зазначено абзац 3, хоча розмір штрафу – 240 тис. грн за трьох осіб – відповідав санкції абзацу 2, а повторність судами встановлена не була.

Суд указав, що така розбіжність повинна оцінюватися за критерієм істотності. Необхідно встановити, чи йдеться лише про технічну описку, чи про неправильну кваліфікацію діяння, чи застосовано належний розмір санкції та чи не позбавила помилка суб’єкта господарювання можливості зрозуміти зміст обвинувачення й ефективно захищатися. Водночас посилання на норму про повторність не є цілком нейтральним, оскільки створює видимість попереднього порушення та потенційно може мати значення для кваліфікації наступних порушень. Суд при цьому не вправі самостійно перекваліфіковувати правопорушення замість адміністративного органу.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      У спорі про оскарження постанови Держпраці, прийнятої на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, суд не може з власної ініціативи зробити самостійною підставою для задоволення позову порушення порядку призначення або проведення податкової перевірки, якщо позивач на такі обставини як на підставу позову не посилався, а необхідність виходу за межі підстав позову для ефективного захисту його прав (частина друга статті 9 КАС України) не обґрунтована. Принцип офіційного з’ясування всіх обставин справи поширюється на обставини, що входять до предмета доказування, але не дозволяє суду самостійно змінювати підстави позову.

2.      Акт фактичної перевірки податкового органу, в якому зафіксовано порушення законодавства про працю, є достатньою підставою для порушення та розгляду Держпраці справи про накладення штрафу без проведення додаткового заходу державного нагляду. Водночас Держпраці зобов’язана самостійно дослідити отримані матеріали, встановити наявність або відсутність складу правопорушення та несе відповідальність за правильність його кваліфікації.

3.      Порушення або недоліки під час призначення і проведення перевірки можуть бути підставою для скасування прийнятого за її результатами рішення лише тоді, коли вони вплинули або об’єктивно могли вплинути на правильність встановлених обставин і зміст рішення. Формальні неточності чи описки самі по собі не роблять акт перевірки недопустимим доказом та не зумовлюють автоматичного скасування адміністративного акта.

4.      При розмежуванні трудових і цивільно-правових відносин визначальним є їх фактичний зміст, а не назва договору. Презумпція правомірності цивільно-правового договору не перешкоджає встановленню факту прихованих трудових відносин. Суд повинен оцінювати в сукупності характер роботи, її систематичність, підпорядкування графіку та контролю роботодавця, інтегрованість у виробничий процес, порядок оплати, зміст кадрових і звітних документів та інші фактичні обставини.

5.      Процедурне порушення при прийнятті адміністративного акта є підставою для його скасування лише за умови істотності – якщо воно вплинуло чи об’єктивно могло вплинути на вирішення справи або реально позбавило особу можливості бути почутою та захистити свої права. Так само помилкове зазначення в постанові Держпраці абзацу частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України підлягає оцінці не формально, а з урахуванням того, чи відповідають фактичні обставини і розмір санкції належній кваліфікації, чи не застосовано суворішу санкцію та чи не було обмежено право особи на захист.

Постанова Верховного Суду від 09 вересня 2026 року у справі № 300/1733/25 (адміністративне провадження № К/990/22450/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139612989