Як зламати конституційний суд – покрокова інструкція (про конституційну кризу в Польщі)

Конституційний Трибунал (1982-2013 роки)

Конституційний Трибунал Польщі – один із найстаріших органів конституційної юрисдикції щонайменше в центральній і східній Європі. Законодавча база для діяльності Трибуналу була прийнята в 1982 році і перше рішення він ухвалив у 1986 році. 

За польською Конституцією, Конституційний Трибунал Польщі складається з 15 суддів, усіх з яких на 9-річний термін призначаються Сеймом (парламент). Голова і заступник голови Трибуналу призначаються Президентом Польщі за поданням зборів Конституційного Трибуналу (ст.194).

Конституція Польщі визначає перелік повноважень Конституційного Трибуналу, серед яких є як попередній, так і наступний конституційний контроль законів, міжнародних договорів.

Відповідно до Конституції рішення Трибуналу вступають в силу з моменту їх офіційного оприлюднення у відповідній урядовій газеті (тому ж виданні, де оприлюднювався акт, визнаний (не-)конституційним), яке має бути здійснено «невідкладно». Трибунал може «визначити іншу дату, коли акт втрачає свою обов’язкову юридичну силу» (ч.2-3 ст.190).

Конституція Польщі експресивно передбачає перегляд остаточних судових рішень на підставі рішення Конституційного Трибуналу про неконституційність акту, що робить польську конституційну скаргу засобом захисту, вичерпання якого потребується перед зверненням до ЄСПЛ в ряді категорій справ (Детальніше).

Рішення Трибуналу ухвалюються «більшістю голосів» (ч.5 ст.190).

На цьому конституційне регулювання усіх ключових змістовних параметрів формування та діяльності Трибуналу закінчується, залишаючи усі інші питання на розсуд законодавця.

Закон «Про Конституційний Трибунал» (діяв з 1997 по 2015 роки) містив наступні ключові положення:

1)    Кандидатуру на посаду судді КТ могли висунути не менше 50 членів Сейму або президія Сейму – закон не регулює питання коли розпочиналось голосування за нового суддю, проте на практиці голосування відбувалось лише після закінчення строку повноважень старого судді;

2)    Новообраний суддя Трибуналу складає присягу Президенту Польщі – проте закон не містив чіткої вказівки на те, чи пов’язувалось складення такої присяги із набуттям суддею повноважень;

3)    Голова і заступник голови Трибуналу призначались Президентом Польщі за поданням зборів суддів Трибуналу, які мають висунути по дві кандидатури на кожну посаду;

4)    Рішення Трибуналу приймаються простою більшістю голосів і вступають в силу з дня оприлюднення. Трибунал може визначити, що закон, визнаний неконституційним, втрачає чинність «після дня проголошення рішення» (тобто відтермінувати втрату чинності законом);

5)    Суддю Конституційного Трибуналу може звільнити за результатами дисциплінарного провадження сам же Трибунал;

6)    Справи конституційного провадження розглядаються, як правило, у колегіях у складі по 5 суддів (а не у повному складі Трибуналу).

 

Конституційний Трибунал (2013- жовтень 2015 року)

 

2015 рік для Польщі знаменував суттєві зміни, оскільки в цьому році мали відбутись спочатку президентські, а потім і парламентські вибори. В першому півріччі 2015 року вже було зрозуміло, що до кінця року за результатами цих виборів на той час «правляча партія» (тм) (с) перейде в опозицію: на президентських виборах у травні 2015 року Броніслав Коморовський (правляча тоді «Громадянська платформа») програв президентські вибори Анджею Дуді (майбутня правляча «Право і справедливість»), який вступив на посаду 06 серпня 2015 року.  

А вже в жовтні 2015 року мали відбутись парламентські вибори, на яких на той час провладна «Громадянська платформа» мала очікувано програти.

Вочевидь не бажаючи втрачати політичну владу «Громадянська платформа» вирішила задіяти альтернативні шляхи участі в прийнятті вищими державними органами рішень. Ще в 2013 році тодішній Президент Б.Коморовський подавав до парламенту законопроект про викладення в новій редакції Закону «Про Конституційний Трибунал», який до 2015 року ще так і не був розглянутий.

Проте в очікуванні неминучої поразки на виборах в жовтні 2015 року цей законопроект був реанімований і дуже скоро розглянутий. В цілому цей закон ухвалили 25 червня 2015 року і Президент Б.Коморовським підписав його 21 липня 2015 року (тобто за три тижні до вступу на посаду новообраного Президента А.Дуди). Закон вступив в силу 30 серпня 2015 року.

Загалом Закон «Про Конституційний Трибунал» 2015 року не передбачав кардинальних змін в організації діяльності Конституційного Трибуналу, проте містив дві ключові норми, які кардинально впливали на порядок обрання суддів Трибуналу:

1)    тепер Сейм повинен був розпочинати відбір нових суддів Трибуналу за 3 місяці до закінчення строку повноважень старих суддів; 

2)    у прикінцевих положеннях закону містилась спеціальна вказівка, що кандидатури на місця тих суддів, чиї повноваження спливуть у 2015 році, мають бути подані протягом 30 днів з дня набрання чинності законом 2015 року. 

Обидві норми з’явились в законопроекті вже між першим і другим читаннями – тобто безпосередньо перед ухваленням закону в 2015 році і в першій його редакції їх не було.

У 2015 році закінчувався строк повноважень одразу п’яти суддів Конституційного Трибуналу: у трьох в листопаді 2015 року, а ще в двох у грудні. Виходячи з цього норма, яка містилась у прикінцевих положеннях закону від 25.06.2015 року, дозволила Сейму 7-го скликання призначити 08 жовтня 2015 року «наперед» одразу п’ять суддів на тоді невакантні місця. Усі п’ять кандидатур розглядались Сеймом поспіхом та без обговорення і більшість голосів за цих суддів віддали депутати від партії «Громадянська платформа».

Вже  через два тижні, 25 жовтня 2015 року, відбулись парламентські вибори, на яких «Громадянська платформа» очікувано програла, а «Право і справедливість» отримала більшість місць у Сеймі, сформувавши монобільшість.

Таким чином, прийнятий 25 червня 2015 року новий Закон «Про Конституційний Трибунал» дозволив складу Сейму 7-го скликання, який вже завершував свою роботу, і зокрема партії «Громадянська платформа», обрати «наперед» п’ять суддів Конституційного Трибуналу, яких за звичайними (попередніми) правилами мав би обирати вже Сейм нового скликання і у якому більшість голосів належала б партії «Право і справедливість».

Представники партії «Право і справедливість» коментували ці події таким чином, що партія «Громадянська платформа», знаючи про свою майбутню поразку на парламентських виборах, просто «застрибнула» у Конституційний Трибунал призначивши суддів наперед.

Рис.1. Парламентські дебати в жовтні 2015 року навколо обрання суддів Конституційного Трибуналу.

 

Конституційний Трибунал (кінець 2015 року)

Самим першим кроком новообраного Сейму 8-го скликання, в якому більшість голосів тепер належала партії «Право і справедливість», було прийняття 19 листопада 2015 року змін до Закону «Про Конституційний Трибунал», якими передбачалось:

1)    тепер у законі містилась чітка вказівка, що повноваження судді Конституційного Трибуналу розпочинаються лише після складення присяги перед Президентом Польщі (раніше закон не відповідав на питання про те, з якого моменту починаються повноваження судді);

2)    повноваження чинних голови і заступника голови Трибуналу припинялись протягом 3 місяців з дня набрання чинності змінами до закону.

Ці зміни, разом із окремими положеннями Закону «Про Конституційний Трибунал» (2015), були миттєво оскаржені у самому ж Трибуналі депутатами від тепер вже опозиційної «Громадянської платформи».

Наступним кроком нової правлячої більшості стало те, що 25 листопада 2015 року Сейм 8-го скликання скасував постанови Сейму 7-го скликання про обрання суддями кандидатів 08 жовтня 2015 року, пославшись на процедурні порушення при розгляді цього питання Сеймом попереднього скликання. Також була озвучена політична позиція в тім, що поспішне обрання суддів 08 жовтня було зроблено аби в подальшому через Конституційний Трибунал партія «Громадянська платформа», яка програла вибори, могла контролювати Сейм і скасовувати усі заплановані партією «Право і справедливість» реформи.

Сейм закликав Президента А.Дуду не приводити до присяги суддів, обраних 08 жовтня 2015 року. Президент цю рекомендацію виконав і так ніколи й не привів до присяги цих суддів. 

Рис.2. Президент Польщі Анджей Дуда дивиться на тебе як на суддю Конституційного Трибуналу, якого призначили на посаду 8 жовтня 2015 року і який тепер проситься скласти присягу

 

Вже 02 грудня 2015 року Сейм 8-го скликання обрав п’ять нових суддів Трибуналу замість тих неприведених до присяги суддів, яких призначав Сейм 7-го скликання. Четверо з них склали присягу перед Президентом А.Дудою вже майже в той же день - в 0:15 ночі з 2 на 3 грудня. П’ятий суддя склав присягу 9 грудня.

В подальшому суддів Конституційного Трибуналу, обраних Сеймом 8-го скликання, почали називати «суддями-двійниками» (суддями-дублерами).

 

Рішення Конституційного Трибуналу від 03 грудня 2015 (справа К 34/15)

В цьому рішенні Трибунал предметно оцінив конституційність цілої низки положень Закону «Про Конституційний Трибунал» від 25.06.2015 року (без урахування змін, внесених до нього в листопаді 2015 року) і визнав ряд його норм як конституційними, так і неконституційними:

1) Трибунал визнав конституційною норму закону, яка дозволяла Сейму обирати суддів «наперед» за три місяці до вивільнення вакансії (тобто до закінчення строку повноважень судді, на вакансію якого призначається кандидат). В цьому відношенні Трибунал вказав, що призначення суддів КТ є не лише повноваженням, але і обов’язком Сейму – який зобов’язаний забезпечити безперервне функціонування Трибуналу у повному складі і робота Трибуналу у неповному складі має розглядатися як винятковий випадок.

2) Конституційний Трибунал погодився із неконституційністю перехідних положень закону 2015 року, які дозволяли Сейму 7-го скликання (повноваження якого припинялись в листопаді 2015 року) обрати наперед суддів Конституційного Трибуналу, чиї повноваження закінчувались в грудні 2015 року (в період, коли свої повноваження мав вже почати виконувати Сейм 8-го скликання). В цьому відношенні Трибунал зазначив, що ухвалення такої норми закону створює небезпечний прецедент і дозволяє Сейму обирати суддів на посади, які можуть вивільнитись лише через багато років опісля обрання нового судді. В світлі цього Конституційний Трибунал фактично вказав на неконституційність норми закону, яка дозволила Сейму 7-го скликання обрати наперед двох з п’яти суддів Трибуналу (замість тих двох суддів, строк повноважень яких закінчувався в грудні 2015 року).

3) Заявники у цій справі оскаржували деякі положення Закону «Про Конституційний Трибунал» з тих підстав, що окремі аспекти порядку обрання суддів регулювались Регламентом Сейму – в той час як, на думку заявників, усі норми щодо регулювання порядку діяльності Трибуналу і обрання суддів повинні міститись виключно у Законі «Про Конституційний Трибунал». Такі доводи Трибунал відхилив зазначивши, що практика регулювання різних аспектів, що стосуються одного питання, декількома різними законами – є прийнятною. Виключенням з цього правила є такі ситуації, коли включення в різні закони норм щодо одного предмету законодавчого регулювання не супроводжується необхідною чіткістю і якістю закону, в силу чого виникають колізії і норми різних законів суперечать одне одному. В даному випадку таких обставин Трибунал не встановив, а тому ці норми не є такими, що суперечать Конституції.

4) Заявники оскаржили положення закону, згідно із якими новообрані судді Конституційного Трибуналу мають складати присягу перед Президентом Польщі. Трибунал зазначив, що Конституція відводить виключно Сейму повноваження щодо обрання суддів КТ, а отже ці повноваження не можуть бути ані делеговані, ані передані іншим органам, ані звужені таким чином, щоб рішення про призначення судді не приймав саме Сейм. Конституційний Трибунал визнав допустимим саме по собі запровадженян на рівні закону інституту присяги судді Президенту Польщі, а також зауважив, що суддя може вважатись таким, що вступив на посаду, лише після складення присяги. Проте у світлі цього Трибунал підкреслив, що приведення судді до присяги є конституційним обов’язком Президента, який не має права не виконувати його з будь-яких причин. Зокрема, Президент не має права ухилятись від приведення судді до присяги з посиланням на порушення порядку обрання судді, його невідповідність вимогам, які висуваються до суддів, тощо. У разі призначення Сеймом судді на посаду Президент має невідкладно та без затримок привести такого суддю до присяги. Отже, оспорювана норма є неконституційною лише в тій мірі, в якій вона може інтерпретуватися як така, що дозволяє Президенту не приводити суддю до присяги з будь-яких міркувань.

5) Крім цього, предметом оскарження стало положення про обрання голови Конституційного Трибуналу – його конституційність була оскаржена в тій мірі, в якій закон не передбачав строку повноважень голови Трибуналу, що свідчило про обрання судді на цю посаду безстроково до закінчення строку його повноважень як судді. Конституційний Трибунал вказав, що Конституція не регулює порядок призначення голови Трибуналу, строку його повноважень на посаді, тощо. А тому законодавець вільний вирішувати ці питання в законі. Відсутність строку повноважень Голови Трибуналу не є ані законодавчою прогалиною, ані фактором, який свідчив би про юридичну невизначеність оскарженого положення.

6) Під час розгляду цієї справи Трибунал також побічно висловив позицію щодо конституційності постанов Сейму 8-го скликання від 25.11.2015 року, якими були скасовані постанови Сейму 7-го скликання від 08.10.2015 року про обрання п’яти суддів Конституційного Трибуналу.   КТ зазначив, що Сейм не має повноважень відкликати обраних суддів Трибуналу, зокрема і шляхом скасування постанов, якими вони призначаються на посади, а отже  акт про таке відкликання судді не має юридичної сили і наслідків. При цьому із встановлення тривалого терміну повноважень судді слідує, що конституційні норми імпліцитно припускають, що до складу Трибуналу можуть входити судді, які обираються двома (а іноді й трьома) послідовними скликаннями Сейму, що забезпечує своєрідний плюралізм складу Трибуналу та сприяє збереженню його неупередженості та незалежності безвідносно до зміни парламентської більшості.

7) Враховуючи визнання оскарженого закону частково конституційним, і частково неконституційним по відношенню до порядку обрання суддів 08.10.2015 року, Трибунал встановив наступний порядок виконання рішення у цій справі:

1) оскільки норма закону, на підставі якої Сейм 7-го скликання 08.10.2015 року призначив трьох суддів Конституційного Трибуналу (річ про суддів, які обрані замість тих трьох, чиї повноваження спливали в листопаді 2015 року) є конституційною – ці судді мають бути приведені до присяги Президентом і приступити до виконання повноважень;

2) враховуючи визнання неконституційною норми закону, на підставі якої Сейм 7-го скликання 08.10.2015 року призначив двох інших суддів (замість тих, чиї повноваження спливали в грудні 2015 року) є неконституційним і ці двоє суддів ще не приведені до присяги – процедура їх призначення має бути припинена. Ці двоє осіб не можуть бути приведені до присяги і не можуть бути допущені до здійснення повноважень суддів Конституційного Трибуналу.

 

Рішення Конституційного Трибуналу від 09 грудня 2015 (справа К 35/15)

Вже 09 грудня 2015 року Трибунал ухвалив друге рішення, в якому перевірив на конституційність ряд інших положень Закону «Про Конституційний Трибунал» (2015) – але на цей раз також з урахуванням змін, які до нього вносились Сеймом 19 листопада 2015 року:

 

1) По-перше, заявники вказували, що закон від 19.11.2015 року був прийнятий поспіхом і без належного його опрацювання комітетами Сейму – фактично усі процедури оцінки його експертами та комітетами були проведені формально. Законопроект був поданий до Сейму 13.11.2015 року і потребував висновків Національної ради юстиції, Верховного суду, Генерального прокурора та Вищої ради адвокатів. Маршалок Сейму зробив такі запити щодо проекту, але незважаючи на це проект був ухвалений в першому читанні 18.11.2015 року, а вже наступного дня послідовно були проведені друге та третє читання з прийняттям закону в цілому. При цьому не усі залучені учасники процесу встигли надаии висновки щодо законопроекту.

Конституційний Трибунал зазначив, що за його попередньою практикою закон може бути визнаний неконституційним не лише через порушення встановленої безпосередньо Конституцією процедури його прийняття, але через порушення також і законодавчих актів, які регулюють законодавчий процес. Поряд із цим, порушення законів (а не Конституції) може бути підставою для визнання закону неконституційним лише тоді, коли порушення впливає на реалізацію конституційних умов законодавчого процесу, підриває демократичні стандарти правотворчості, що випливають із верховенства права (ст. 2 Конституції) та принципу представництва (ст. 4 Конституції). Приймаючи рішення про порушення таких стандартів у результаті порушення регулятивних норм у законодавчому процесі, Конституційний Трибунал у своїй попередній практиці враховував, чи ці порушення «відбуваються з такою інтенсивністю, що вони перешкоджають депутатам висловити свою позицію щодо окремих положень і всього акта». А також беручи до уваги «частоту цих порушень та обставини, що супроводжують порушення - наприклад, дію всупереч серйозним, відомим попередженням про неконституційність запропонованого акта, дії, спрямовані на позбавлення деяких народних депутатів можливості брати участь у дебатах. Поширеність і повторюваність порушень норм, що регулюють законодавчу процедуру, може бути однією з умов для кваліфікації даного порушення як істотної точки зору конституційного контролю закону та обґрунтування визнання неконституційності перевіреного нормативного акта».

Конституційний Трибунал зауважив, що надмірна швидкість законодавчого процесу, навіть з такого важливого питання, сама по собі не робить акт неконституційним через недотримання процедури його прийняття, позаяк парламент у межах наданої йому автономії вільний у виборі темпів законодавчої роботи. Тому Трибунал відхилив доводи про порушення законодавчої процедури ухвалення закону через надмірну швидкість законодавчого процесу.

 

2) Заявники також оскаржили положення закону, відповідно до якого тепер голова Конституційного Трибуналу обирався Президентом Польщі не безстроково, а на три роки (без обмеження на повторне призначення).

Конституційний Трибунал зазначив, що запровадивши на рівні закону строковий характер перебування судді на посаді голови із правом призначення його на цю посаду Президентом Польщі повторно -  законодавець фактично запровадив для органу виконавчої влади (Президента) можливість оцінювати роботу судді, який до цього часу обіймав посаду голови. Навіть у пояснювальній записці до законопроекту було вказано, що за новим положенням Президент, за результатами оцінки роботи суддів Трибуналу, зможе «винагороджувати» призначенням на посаду голови особу, яку він вважає ефективним розпорядником, доручивши їй продовження виконання обов’язків голови Трибуналу (або його заступника). Такий механізм є проявом порушення незалежності Конституційного Трибуналу та його суддів.

Порядок заміщення керівних посад у Конституційному Трибуналі, який допускає переобрання, створює простір для несанкціонованого впливу виконавчої влади на функціонування Трибуналу. Суддя, який збирається повторно претендувати на займану посаду, може зазнати тиску з боку уповноваженого органу з метою прийняття рішення про заміщення цієї посади. 

Це положення закону може призвести до того, що Президент може спокуситися вплинути на те, як голова Конституційного Трибуналу керує процесом розгляду справ. Не виключено, що питання можливого переобрання судді на посаду голови може вплинути на виконання суддівської функції: у такій домовленості суддя, який одночасно виконує функції голови (заступника) і має намір обіймати цю посаду надалі, може стати відкритим до певних пропозицій щодо змісту ухвалюваних Трибуналом рішень або навіть бути їх ініціатором. Сама по собі така потенційна загроза позбавить суддю будь-яких зовнішніх ознак незалежності та неупередженості.

Тому Трибунал визнав це положення неконституційним.

 

3) Наступним оскарженим положенням було передбачено, що «Особа, обрана на посаду судді Трибуналу, складає присягу перед Президентом Республіки Польща протягом 30 днів від дати обрання».

Опираючись на висновки, які вже були зазначені у рішенні від 03.12.2015 року у справі К 34/15, Конституційний Трибунал зазначив, що Президент не має права та повноважень будь-яким чином перешкоджати складенню присяги новопризначеним суддею Трибуналу. Встановлення ж крайнього строку, протягом якого особа має бути приведена до присяги, створює враження, що Президент може відмовитись від проведення процедури складення присяги, внаслідок чого особа за спливом встановленого законом строку буде вважатись такою, що не була приведена до присяги і не стала суддею Конституційного Трибуналу.

Це положення дозволяє Президенту блокувати призначення Сеймом суддів Трибуналу, а тому воно є неконституційним в частині слів «протягом 30 днів від дати обрання».

 

4) Заявники оскаржили положення закону, за яким «Зі складанням присяги починається терміном повноважень судді Трибуналу».

         Конституційний Трибунал зазначив, що за практикою, яка склалась у Польщі раніше, строк повноважень судді КТ починається з дня обрання його Сеймом, якщо посада, на яку його обрано, є вакантною. У випадку ж призначення судді на невакантну посаду (тобто призначення його «наперед») строк повноважень починається з моменту звільнення з посади судді, строк повноважень якого закінчився. При цьому в будь-якому випадку строк повноважень не може розпочатися раніше закінчення строку повноважень судді, наступника якого обирає Сейм, оскільки це призведе до перевищення кількості суддів Трибуналу, визначеної Конституцією.

         Трибунал нагадав, що у польській практиці в 2006 році вже були випадки, коли новопризначені судді складали присягу перед Президентом із затримками у декілька тижнів – що не призводило до продовження строку повноважень цих суддів на той час, протягом якого вони чекали складення присяги.

         При оцінці конституційності цього положення слід враховувати також принцип поділу влади – оскільки Конституція відводить виключно Сейму призначення суддів КТ, то Президент не може і не повинен мати повноважень, які б дозволяли блокувати призначення Сеймом нових суддів.

 Тому це положення було визнано неконституційним.

 

5) Крім цього, Конституційний Трибунал також перевірив конституційність положення, відповідно до якого передбачалось дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді голови і заступника голови Трибуналу протягом 3 місяців з дня набрання чинності законом від 19.11.2015 року.

         Трибунал нагадав, що Конституція не регулює порядок обрання голови КТ і його заступника, а також строк їх повноважень, а тому законодавець має свободу розсуду у вирішенні цих питань. Проте це не означає, що законодавець також вільний втручатися у перебіг строку повноважень тих осіб, які вже були призначені на ці адміністративні посади.

         Оскільки за попереднім законодавчим регулюванням голова і заступник голови Трибуналу призначались на свої посади безстроково, то обіймання ними цих посад захищається принципами незалежності КТ і його суддів, втручатись у які законодавець повноважень не має.     Тому Трибунал вирішив, що нове правило, за яким голова КТ і його заступник призначаються на 3-річний строк, може застосовуватись лише на майбутнє – в тому сенсі, що воно не може бути поширене на вже призначених на ці адміністративні посади суддів.

Відповідно Трибунал визнав це положення неконституційним.

 

Під час розгляду цієї справи Уповноважений з прав людини (Обмбудсмен), як один із заявників у цій справі, заявив клопотання і попросив Конституційний Трибунал вказати у своєму рішенні, що воно набирає чинність з моменту ухвалення, а не оприлюднення.

         Обмудсмен зазначив, що відповідно до статті 190 Конституції рішення КТ вступають силу з дня їх оприлюднення – але КТ має повноваження визначити іншу дату.

         Конституційний Трибунал відхилив це клопотання вказавши, що стаття 190 Конституції не може тлумачитись як така, що дозволяє Трибуналу визначити дату вступу в силу його рішенням про неконституційність закону, яка передувала б даті його публікації. У випадку ж визнання закону конституційним Трибунал лише підтверджує існуючу презумпцію конституційності закону і його рішення починає діяти з моменту ухвалення рішення. Інакше кажучи, рішення Трибуналу про конституційність закону вступають в ефективну силу з їх ухваленням, але рішення про неконституційність закону вступають в силу не раніше їх офіційного оприлюднення у спеціалізованому виданні.

 

Ухвала Конституційного Трибуналу від 12 січня 2016 (справа U 8/15)

Крім вищеозначеного, до Конституційного Трибуналу було також оскаржено десять постанов Сейму – п’ять про призначення нових суддів Трибуналу, а також п’ять постанов про визнання нечинними постанов, якими були призначені судді 08 жовтня 2015 року.

Цю справу Трибунал відмовився розглядати по суті і ухвалою від 12.01.2016 року визнав звернення про визнання цих десяти постанов неконституційними неприйнятним.          Конституційний Трибунал зазначив, що за його практикою юрисдикція Трибуналу охоплює спори про конституційність лише «нормативних» актів парламенту – не охоплюючи таким чином ненормативні, тобто «разові» акти. Тим більше, що предметом конституційного контролю не можуть бути «нікчемні» акти парламенту, тобто такі, що в силу грубості порушення закону не можуть вважатися такими, що породжують правові наслідки. 

В цьому відношенні Трибунал відзначив, що жоден орган, а в тому числі Сейм, не може скасувати постанову про призначення судді Конституційного Трибуналу – і акт про таке скасування не буде породжувати юридичних наслідків. Тому звернення про визнання неконституційними тих постанов Сейму, якими були скасовані п’ять постанов Сейму попереднього скликання про обрання суддів (від 08.10.2015 року) є неприйнятним в силу оскарження авторами звернення в цій частині актів Сейму, які не мають юридичної сили.

Що ж стосується тих постанов Сейму, якими були обрані нові судді Трибуналу, - той лише зазначив, що ці постанови не мають нормативного характеру і не можуть бути оскаржені до Трибуналу.

До цієї ухвали було викладено три окремі думки, в яких незгодні судді заявили про те, що спірні постанови Сейму все ж таки мали юридичну силу і наслідки, а тому мали бути перевірені на предмет конституційності по суті.

Так, суддя Марек Зубік, серед іншого, вказав, що  у демократичній правовій державі немислимо припускати, що певна сфера правотворчої діяльності Сейму, як центрального державного органу, може залишатися повністю поза конституційним контролем. Це призвело б до того, що Сейму було б відведено політичну роль, відмінну від тієї, яка визначена Конституцією із закріпленим в ній принципом поділу влади. На його думку, позиція про непідвідомчість спору про конституційність цих постанов Сейму призводить до звуження сфери здійснення Конституційним Трибуналом функції ієрархічного контролю над нормами, а отже і до послаблення принципу верховенства Конституції.

 

Закон від 28 грудня 2015 року і рішення Конституційного Трибуналу від 09 березня 2016 (справа K 47/15)

Відчувши контр-революційний поступ, Сейм 8-го скликання невідкладно відреагував на рішення Конституційного Трибуналу від 03.12.2015 і 09.03.2015 року новою порцією змін до Закону «Про Конституційний Трибунал».

22 грудня 2015 року були ухвалені нові зміни до цього закону, якими, серед іншого, передбачалось:

1)    тепер збори суддів КТ («генеральна асамблея») приймали рішення 2/3 голосів присутніх суддів за присутності не менше 13 суддів;

2)    Президент Польщі і Міністр юстиції отримували право ініціювати дисциплінарне провадження щодо судді КТ – при цьому голова Трибуналу мав право визнати відповідне звернення необґрунтованим;

3)    За новим законом суддю не можна було притягнути до дисциплінарної відповідальності за дії, які передували вступу ним на посаду судді;

4)    тепер рішення про звільнення судді КТ через дисциплінарне порушення приймав Сейм, а не сам Конституційний Трибунал  - який тепер мав право лише внести відповідне подання про звільнення судді на розгляд Сейму;

5)    тепер справи про конституційність законів (крім справ за конституційними скаргами) Трибунал мав розглядати у повному складі – а не в колегіях по 5 суддів, як раніше;

6)    усі справи Трибунал мав розглядати в порядку надходження – тобто Трибунал не міг одразу перейти до розгляду якоїсь з останньої справ, яка надійшла на розгляд;

7)    рішення Трибуналу ухвалюються 2/3 голосів суддів - а не половиною від конституційного складу, як раніше.

Цей закон вступив у силу 28 грудня 2015 року. Контр-революція  відреагувала на його ухвалення не менш невідкладно і він був оскаржений у Конституційному Трибуналі вже того ж року (тобто за 3 дні до початку нового року незважаючи на триваючі новорічні свята).

Рис.3. "Право і справедливість" вносить зміни до Закону "Про Конституційний Трибунал" в кінці 2015 року

 

За результатами оскарження конституційності цього закону Конституційний Трибунал ухвалив рішення від 09.03.2016 року:

 

1) По-перше, заявники послались на надмірну швидкість розгляду закону парламентом: законопроект внесений 15 грудня, розглянутий у першому читанні 17 грудня і ухвалений в цілому в другому та третьому читаннях 22 грудня. При цьому ряд залучених суб’єктів, зокрема Національна рада юстиції, Вища рада адвокатів і Верховний Суд надали критичні висновки на законопроект, які фактично не були змістовно розглянуті.

         Конституційний Трибунал зазначає, що розгляд законопроекту в трьох читаннях потребує створення простору для реальної, а не лише потенційної дискусії щодо якості закону, в тому числі щодо його відповідності Конституції. Суб’єктами, які мають право брати участь у цьому обговоренні відповідно до законодавчої процедури, є, окрім авторів законопроекту, усі депутати та сенатори, а також суб’єкти, уповноважені подавати висновки щодо законопроекту до Сейму.

         Трибунал нагадує, що за його попередньою практикою швидкість ухвалення закону сама по собі не є підставою для визнання закону неконституційним, проте у даному випадку сукупність порушень все ж вказує на порушення конституційної процедури ухвалення закону:

1)    Регламент Сейму передбачає, що перше читання має відбуватися не раніше 7-го дня надання проекту акту депутатам – крім випадків, якщо Сейм проголосує за інакший порядок розгляду проекту. В даному випадку перше читання відбулось вже через два дні;

2)    Аналогічно друге читання має відбутися не раніше 7-го дня після отримання висновку комітету, проте у цьому випадку друге читання провели вже в той самий день, коли було подано висновок комітету;

3)    Нарешті окремі частини законопроекту були внесені до нього як доповнення таким чином, що вони не були розглянуті у першому читанні, а лише у другому і третьому – тому фактично половина законопроекту не пройшла перше читання.

За сукупності цих факторів Трибунал вирішив, що процедура розгляду законопроекту не була в достатній мірі прозорою і поступовою, аби депутати могли ознайомитись зі змістом проекту і зауважень до нього.

 

2) Оцінюючи конституційність норми, яка вимагає 2/3 голосів за присутності 13 суддів для ухвалення рішення загальними зборами Трибуналу той зазначає, що такі вимоги суттєво ускладнюють здатність Трибуналу виконувати свої конституційні повноваження. Запровадження подвійної кваліфікованої більшості, що ускладнює, а іноді й унеможливлює прийняття Трибуналом рішення, не має раціонального обґрунтування, а тому має розцінюватися свавільним та таким, що порушує вимоги належного урядування. Тому це положення було визнано неконституційним.

 

3) Перевіряючи на конституційність норму, відповідно до якої дисциплінарне провадження щодо судді може бути ініційовано Президентом чи Міністром юстиції, зауважується, що надання органам виконавчої влади повноваження вимагати відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Конституційного Трибуналу порушує незалежність суддів, оскільки робить їх залежними від політичних чинників  і органів поза судовою системою.  Відповідно Трибунал визнав це положення неконституційним.

 

4) Щодо нового порядку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності (за яким догани і стягнення на суддів накладає сам Трибунал, а от звільняє суддів з посади Сейм) Конституційний Трибунал вказує, що дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення судді КТ з посади є однією з правових гарантій незалежності Конституційного Трибуналу. Таким чином, ці зміни слід розглядати як порушення принципу незалежності Конституційного Трибуналу.

         Крім цього, оскаржуване положення також не відповідає вимогам юридичної визначеності, оскільки відповідно до нового закону Сейм звільняє суддю Конституційного Трибуналу «в особливо кричущих випадках». Формулювання аналізованого положення не вказує на те, що воно повинно спиратися на конкретну, явно осудну поведінку судді Конституційного Трибуналу, проти якого порушено дисциплінарне провадження. Також можна тлумачити це положення таким чином, що воно відносить «особливо кричущі випадки» до обставин, не пов’язаних з його поведінкою, або навіть повністю поза його контролем. Тому не можна виключати, що підставою для звільнення судді КТ з посади на підставі «особливого випадку» будуть дії інших державних органів, зокрема Сейму чи Президента. Це становитиме серйозну загрозу незалежності суддів Конституційного Трибуналу. 

         Трибунал також зазначив, що наділення Сеймом самого себе повноваженням звільняти суддів КТ є виходом Сеймом за межі визначених Конституцією повноважень, адже вона не передбачає такого права за парламентом. Отже, наділення Сейму цим повноваженням можливо лише за умови внесення змін до Конституції. Тому ці норми також бути визнані неконституційними.

 

5) Оцінюючи норму, за якою суддю КТ не можна звільнити за дії, вчинені ним до вступу на посаду судді, Трибунал зазначає, що дисциплінарна відповідальність суддів Трибуналу не може обмежуватися діями, вчиненими лише під час виконання ними своїх судових завдань. Допустимість дисциплінарної відповідальності за дії, вчинені до вступу на посаду, має на меті гарантувати, що Трибунал, як орган судової влади, має належний авторитет серед адресатів його рішень та широкої громадськості. При цьому притягнути ж суддю до відповідальності за дії, вчинені до вступу на посаду, можливо лише коли про такі дії стає відомо вже після вступу судді на посаду.  Конституційний Трибунал відхилив доводи в тім, що Сейм під час обрання судді Конституційного Трибуналу на посаду надає оцінку всім обставинам, а тому це знімає можливі сумніви щодо невідповідності судді посаді. Очевидно, що при обранні судді депутати можуть не мати всіх відомостей про поведінку кандидата, що не відповідає вимогам, які висуваються до кандидата на посаду  судді Конституційного Трибуналу. Тому це положення також визнано неконституційним.

         Крім цього, Конституційний Трибунал визнав неконституційними також ряд інших положень закону – проте, як вже зазначалося, у зв’язку із порушенням процедури його ухвалення закон від 22 грудня 2015 року був визнаний неконституційним в цілому.

         Висловлюючись щодо наслідків цього рішення Конституційний Трибунал зауважив, що визнання спірного закону неконституційним має наслідком повернення законодавчого регулювання до того, яке передувало його ухваленню.

         Крім цього, Конституційний Трибунал заявив, що хоча стаття 190 Конституції і пов’язує формальну втрату чинності визнаного неконституційним закону із датою офіційної публікації рішення КТ, але презумпція конституційності такого закону є спростованою в момент оголошення рішення Трибуналу в залі засідань. А тому незважаючи на можливу затримку публікації рішення КТ у цій справі спірний закон від 22 грудня 2015 року є неконституційним і перестає бути застосовним саме з моменту проголошення рішення, а не його публікації в офіційному виданні.

Варто відзначити, що розгляд цієї справи Конституційним Трибуналом відбувся за кворуму 12 суддів – Трибунал з самого початку розгляду справи дійшов висновку про незастосовність окремих положень оскарженого закону, тобто формально рішення було ухвалено без дотримання положень чинної на той час редакції Закону «Про Конституційний Трибунал».

         Двоє суддів КТ висловили окремі думки до цього рішення. Так, судді Пьотр Пщулковський і Юлія Пшиленбська звернули увагу на те, що розгляд справи відбувся в складі 12 суддів – при тому, що троє суддів, призначених Сеймом 8-го скликання в 2015 року і які склали присягу перед Президентом Польщі, не були допущені до розгляду справи, оскільки Голова Трибуналу видав розпорядження про їх «недопуск». Вони зауважили, що Голова не має таких повноважень і власне й сам Трибунал не має повноважень вирішувати спір про «легітимність» участі окремих суддів у розгляді справи поза процедурою розгляду питання про їх відвід.

         Революційні сили миттєво відреагували на це рішення Конституційного Трибуналу і заявили, що оскільки воно ухвалено без дотримання положень чинного закону, визнаного ним же неконституційним, то воно позбавлене юридичної сили (є нікчемним), а відтак не підлягає офіційному оприлюдненню у відповідному виданні (це видання підпорядковувалось Уряду, а тому Конституційний Трибунал не міг самостійно вплинути на (не)оприлюднення рішення).

         Врешті-решт це рішення було офіційно оприлюднено лише в червні 2018 року – тобто через два роки з дня його ухвалення.

 

Закон від 22 липня 2016 року і рішення Конституційного Трибуналу від 11 серпня 2016 (справа К 39/16)

Вважаючи закон від 22 грудня 2015 року чинним у зв’язку із затримкою публікації рішення КТ від 09.03.2016 року владна більшість («Право і справедливість») ухвалила 22.07.2016 року чергові зміни до Закону «Про Конституційний Трибунал». Проте цей закон, очікувано, був миттєво оскаржений опозицією до Конституційного Трибуналу, який рішенням від 11.08.2016 року визнав майже всі його положення неконституційними.

Розглядаючи цю справу Конституційний Трибунал одразу заявив, що враховуючи його попереднє рішення від 09.03.2016 року він буде керуватися положеннями Закону «Про КТ» в редакції до 22.12.2015 року незважаючи на те, що це рішення на той час не було офіційно оприлюднено.

     Це рішення, як і рішення від 09.03.2016 року, Уряд вирішив не оприлюднювати – офіційна його публікація була здійснена лише в червні 2018 року.

 

Рішення ЄСПЛ у справі «XERO FLOR w POLSCE sp. z o. o. v. POLAND» (№ 4907/18)

Новий етап конституційної кризи в Польщі почався в травні 2021 року – коли було ухвалено рішення ЄСПЛ від 07 травня 2021 року у справі «XERO FLOR w POLSCE sp. z o. o. v. POLAND» (№ 4907/18).

     XERO FLOR – найбільше в Польщі підприємство-виробник газонів, яким було завдано шкоду дикими тваринами. Законодавство Польщі дозволяло за певних умов отримувати відшкодування шкоди, завданої дикими тваринами майну приватних осіб, тому підприємство подало позов проти казначейства з метою отримати це відшкодування. З іншої сторони, законодавство передбачало відшкодування за шкоду, завдану лише насадженням із щорічним циклом росту (картопля, зернові, тощо) і не передбачало відшкодування шкоди, завданої багаторічними насадженнями, до яких відносились і газони.

Виходячи з цього підприємство неодноразово під час провадження в судах загальної юрисдикції просило суди звернутись до Конституційного Трибуналу з метою перевірки цього закону на відповідність Конституції – зважаючи на дискримінаційне поводження з власниками насаджень виходячи із того, якого циклу росту є ці насадження (Дивіться також: Конституційні засади деліктної відповідальності бобрів).

Суди всіх трьох рівнів відмовились звернутись до Конституційного Трибуналу і задовольнили позов підприємства частково, відхиливши більшість вимог на підставі оспорюваного з точки зору Конституції законодавства.

Після цього підприємство самостійно подало конституційну скаргу до Конституційного Трибуналу оскарживши спірне законодавство.

Конституційний Трибунал спершу відкрив провадження за конституційною скаргою, але надалі закрив його – пославшись на те, що підприємство мотивувало конституційну скаргу неправильним застосуванням законодавства, а не його неконституційністю.

Ухвала про закриття провадження за конституційною скаргою була постановлена за участі двох «суддів-дублерів» - тобто суддів, призначених Сеймом 8-го скликання на невакантні посади в Трибуналі.

До ЄСПЛ підприємство XERO FLOR скаржилось з двох підстав:

1)    По-перше, суди загальної юрисдикції під час розгляду справи по суті немотивовано відмовились звернутись до Конституційного Трибуналу з питанням про конституційність законодавства, яке підлягало застосуванню у справі;

2)    По-друге, конституційна скарга підприємства була розглянута Конституційним Трибуналом у неповноважному складі беручи до уваги участь «суддів-дублерів».

В контексті першого питання ЄСПЛ зазначає, що питання про конституційність законодавства, на підставі вирішувався позов про відшкодування підприємству шкоди, завданої газонам, мало ключове значення у справі – адже спірні норми недвозначно обмежували право підприємства на отримання відшкодування та підлягали застосуванню судами у справі.

Тим не менше, суди не надали змістовної оцінки доводам підприємства в цій частині, а надалі і сам Конституційний Трибунал, розглядаючи конституційну скаргу, закрив провадження з формальних міркувань не висловившись по суті спору щодо конституційності спірного законодавства.

Отже, ключові доводи підприємства у спорі не були розглянуті належним чином судами загальної юрисдикції і самим же Конституційним Трибуналом, тому було порушення статті 6 Конвенції в цій частині.

Що ж стосується другого питання, то спершу ЄСПЛ вирішив питання про застосовність статті 6 Конвенції до Конституційного Трибуналу. Уряд Польщі заперечував проти прийнятності заяви підприємства в цій частині – вказуючи, що Конституційний Трибунал не є судовим органом за законодавством Польщі, а тому ЄСПЛ не може вирішувати питання про порушення статті 6 Конвенції в цій частині.

ЄСПЛ відхилив ці доводи і нагадав, що в своїй попередній практиці він вже вирішував питання про ефективність польської конституційної скарги як засобу захисту прав і свобод скаржника.

В польській правовій системі конституційна скарга, як засіб захисту, має два суттєві обмеження в плані ефективності:

1)    предметом оскарження в скарзі може бути лише закон і лише з точки зору його відповідності Конституції (тобто предметом оскарження не може бути спосіб його правозастосування);

2)    єдиним юридичним наслідком «задоволення» конституційної скарги для скаржника є право заявити про перегляд остаточних судових рішень у його справі, які ухвалені на підставі визнаного неконституційним закону.

З цього слідує, що навіть за таких обмежень конституційна скарга, в принципі, може в певних умовах вважатись ефективним засобом захисту, в т.ч. в цілях його вичерпання перед зверненням до ЄСПЛ. 

 В даному випадку, як вже зазначалось, питання про конституційність напряму застосовного законодавства було ключовим у спорі, піднятому підприємством-заявником у судах загальної юрисдикції. Подання конституційної скарги до Конституційного Трибуналу, таким чином, було «продовженням» судового спору про права заявника майнового характеру (на отримання відшкодування). Незважаючи на те, що конституційна скарга заявника надалі була визнана неприйнятною по формальним підставам із закриттям конституційного провадження – Уряд Польщі не довів, що визнання оспорюваного підприємством як неконституційного законодавства не призвело б до можливого поновлення його порушених прав (зокрема і шляхом перегляду остаточних судових рішень у його справі).

Тому ЄСПЛ вирішив, що стаття 6 Конвенції була застосовна до провадження у Конституційному Трибуналі у цій справі.

Щодо суті спору Уряд Польщі заперечував проти порушення статті 6 Конвенції тим, що Сейм 7-го скликання незаконно «наперед» призначив 08.10.2015 року п’ять суддів Конституційного Трибуналу, жоден з яких надалі не був приведений до присяги Президентом Польщі. Отже, жоден з них насправді так і не набув повноважень судді.

Уряд також зазначив, що усі рішення Конституційного Трибуналу, які стосувались конституційної кризи (від 03.12.2015, від 09.12.2015, від 12.01.2016, від 09.03.2016 і 11.08.2016 року) не мали відношення до цієї справи, оскільки у жодному з них КТ так і не вказав конкретно про нелегітимність «суддів-двійників», призначених на посади Сеймом 8-го скликання замість суддів, призначених на ті ж посади Сеймом 7-го скликання. Крім цього, рішення від 09.03.2016 і від 11.08.2016 року на той час залишалось неоприлюдненими, а тому, за твердженням Уряду, вони не набрали законної сили.

Нарешті Уряд підкреслив, що так чи інакше судді Конституційного Трибуналу з моменту вступу їх на посаду не підпорядковані Уряду, є незалежними, а тому порушення при призначення окремих суддів на посади, якщо такі мали місце, не порушує права підприємства-заявника.

ЄСПЛ зазначає, що ключовим рішенням Конституційного Трибуналу, яке стосується цього спору, є саме рішення від 03.12.2015 року, позиція з якого надалі була додатково розвинута в ухвалі Трибуналу від 16.01.2016 року. В цих рішеннях Конституційний Трибунал зазначив, що постанови Сейму 7-го скликання про обрання суддів «наперед» були ухвалені ним конституційно в частині трьох з пяти суддів – і щодо цих трьох суддів Сейм 8-го скликання не мав повноважень на скасування цих постанов. Той факт, що Сейм 8-го скликання все ж ухвалив постанови про скасування постанов Сейму 7-го скликання, не був релевантним, оскільки акт про відкликання судді КТ з посади не може мати ніякої юридичної сили і ефекту (про що вказано в ухвалі від 16.01.2016 року).

Інакше кажучи, у цих рішеннях Конституційний Трибунал по суті вказав, що ці троє суддів, призначених Сеймом 7-го скликання, належним чином обійняли свої посади і після цього вони вже не були вакантними.

З цього ЄСПЛ робить висновок, що призначення Сеймом 8-го скликання інших трьох суддів замість тих, які вже були призначені на ці посади Сеймом 7-го скликання, було грубим порушенням національного законодавства.

ЄСПЛ підкреслює, що за змістом рішення Конституційного Трибуналу від 03.12.2015 року Президент Польщі був зобов’язаний привести до присяги тих трьох суддів, які були призначені на посади саме Сеймом 7-го скликання – а тому той факт, що Президент цього не зробив і замість цих суддів присягнув трьох інших суддів, призначених Сеймом 8-го скликання, не мав релевантного юридичного значення.

В світлі цього ЄСПЛ дійшов висновку, що один із суддів Конституційного Трибуналу, який брав участь у розгляді справи за конституційною скаргою підприємства-заявника, був призначений на посаду із грубим порушенням національного закону, що тягне за собою порушення також і статті 6 Конвенції.

Суддя ЄСПЛ від самої ж Польщі виклав до цього рішення окрему думку, яка загалом є збіжною (він погодився з порушенням порядку призначення суддів КТ Сеймом 8-го скликання), – проте висловив окремі зауваження щодо непослідовності практики ЄСПЛ в питанні застосовності статті 6 Конвенції до конституційних судів. 

Рис.4. Підприємство XERO FLOR святкує карколомну рекламу своїм газонам, проспонсоровану польським урядом, і вже навіть замовили тортик. А ти що подумав(ла)?

 

Рішення Конституційного Трибуналу від 24 листопада 2021 року (справа  K 6/21)

Відповідь польського Уряду на це рішення була напрочуд реактивною і найвищі посадові особи від влади заявили про втручання у суверенітет Польщі з боку ЄСПЛ.

         Юридична ж відповідь на це рішення послідувала дуже скоро вже від самого Конституційного Трибуналу. На той час його склад вже в значній мірі оновився, в тому числі змінився вже й Голова Трибуналу, тому це був уже не той Конституційний Трибунал, який ухвалював рішення проти влади в 2015 році.

         24 листопада 2021 року Конституційний Трибунал ухвалив за зверненням провладного Міністра юстиції рішення у справі  K 6/21 у якому визнав неконституційною статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «тією мірою, якою поняття суду, що використовується в цьому положенні, включає Конституційний Трибунал».

         У своєму рішенні Трибунал вказав, що з положень Конвенції фактично випливає нормотворча функція Європейського суду з прав людини, який шляхом інтерпретації положень Конвенції у своїй практиці фактично роз’яснює її автентичний зміст, а отже Конституційний Трибунал має повноваження здійснювати конституційний контроль рішень ЄСПЛ через перевірку конституційності положень Конвенції. Трибунал зазначає, що його обов’язок – захищати конституційну ідентичність Польщі. Це досягається шляхом перевірки того, чи норма зі змістом, розтлумаченим у юриспруденції ЄСПЛ, відповідає польській конституційній системі з точки зору принципу верховенства Конституції.

         Опираючись на цей висновок Трибунал здійснив перевірку конституційності позиції ЄСПЛ в рішенні у справі «XERO FLOR w POLSCE sp. z o. o. v. POLAND» і змістовно її розкритикував. КТ вказав, що за польською правовою системою Конституційний Трибунал чітко виокремлений від судової влади, не є органом правосуддя і виконує окрему від правосуддя специфічну функцію «негативного законодавця». Аналізуючи попередню практику ЄСПЛ Трибунал вказав на непослідовність його практики в контексті застосовності статті 6 Конвенції до конституційних судів, що свідчить про непереконливість висновків і у справі «XERO FLOR».

         Конституційний Трибунал підкреслює, що з ухваленням рішення у справі «XERO FLOR» Європейський суд з прав людини «під прикриттям статті 6 Конвенції, шляхом неавторизованого її тлумачення, втрутився у сферу виключної компетенції національних конституційних органів (Сейму та Президента), які мають монополію на призначення суддів Трибуналу». 

При цьому Польща при ратифікації Конвенції і входженні до складу Ради Європи не уповноважувала ЄСПЛ на такі дії. 

Підсумовуючи Трибунал вирішив, що ЄСПЛ вийшов за межі власних повноважень і його висновок про застосовність статті 6 Конвенції до Конституційного Трибуналу не відповідає Конституції Польщі, а отже Конвенція є неконституційною в цій мірі. Своєю чергою рішення ЄСПЛ у справі «XERO FLOR» Конституційний Трибунал охарактеризував як юридично «неіснуюче» в силу ухвалення його ЄСПЛ без наявності на те повноважень (ultra vires).

Рис.5. Президент Польщі Анджей Дуда нагадує Юлії Пшилембській, що вона спочатку жінка - і лише після цього Голова Конституційного Трибуналу

 

Що далі?

В наукових колах в Польщі події 2015-2016 років характеризують як «вороже поглинання Конституційного Трибуналу».

Вже зараз на розгляді ЄСПЛ перебувають і інші справи, які стосуються наслідків делегітимізації Конституційного Трибуналу: 01.07.2021 року ЄСПЛ комунікував справи "K.B. v. POLAND", "A.L. - B. v. POLAND" і "K.C. v. POLAND" (№1819/21, 3801/21, 3639/21) - заявниками в цих справах є ряд жінок, які скаржаться на порушення статті 8 Конвенції з різних причин через заборону абортів (дехто з них не зміг провести аборт, хоча для цього були медичні підстави, а хтось просто пережив стрес через можливі ускладення при вагітності з одночасною неможливістю зробити аборт). Заявниці зазначають, що Конституційний Трибунал в жовтні 2020 року визнав неконституційним законодавство, яке дозволяло робити аборти. Всі заявниці скаржаться, що це рішення Конституційного Трибуналу було ухвалено неповноважним складом суду через участь "суддів-двійників", що є порушенням їх права на невтручання в особисте життя (стаття 8 Конвенції). Заявниці стверджують, що зміна законодавчого регулювання щодо абортів на підставі рішення Конституційного Трибуналу, ухваленого у неповноважному складі, свідчить про відсутність "законності" втручання в їх особисте життя.

Наразі розгляд цієї справи триває. Проте якщо ЄСПЛ визнає, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з ухваленням рішення Конституційного Трибуналу у справі про аборти за участі суддів, призначених на посади з порушенням національного законодавства – це фактично делегітимізує абсолютно усі рішення Конституційного Трибуналу, ухвалені за їх участі.

         Тому вже зараз можна очікувати, що рішення ЄСПЛ у справі «XERO FLOR» - це лише перше рішення у майбутній серії рішень про визнання масового порушення прав і свобод людини в Польщі з боку ЄСПЛ.

         Описані події стосуються виключно одного єдиного епізоду з комплексу вжитих починаючи з 2015 року новою владою в Польщі заходів на системну судову реформу у країні – тобто вони не охоплюють окремо кризу, пов’язану із реформою Національної ради юстиції і Верховного Суду, які були окремо предметом критики в численних рішеннях Суду справедливості Європейського Союзу.

         На даний час влада Польщі погодилась частково піти на компроміси в питаннях реформи Національної ради юстиції і Верховного Суду (Тиц.1 і Тиц.2).

Проте на даний час польська влада жодним чином не продемонструвала кроки і навіть готовність обговорювати питання «відновлення» Конституційного Трибуналу: по нині влада вважає, що усі вчинені в 2015-2016 роках кроки були юридично правильними і не призвели до делегітимізації Конституційного Трибуналу, який є належним чином сформований.

В липні 2022 року ЄСПЛ вже комунікував справу «BOTOR v. POLAND» – суть спору у цій справі в значній мірі повторює той, який був у справі «XERO FLOR», але у цій справі заявник скаржиться на порушення статті 6 Конвенції з огляду на участь у розгляді його справи Конституційним Трибуналом за участі не «судді-двійника», а судді, призначеного на посаду замість «судді-двійника» (після того, як той помер). Якщо ЄСПЛ вирішить, що заміщення незаконно призначеного судді Конституційного Трибуналу («судді-двійника») після припинення його повноважень новим суддею не відновлює «законність» складу Конституційного Трибуналу, то це буде означати, що єдиним способом відновити таку законність Трибуналу, з точки зору Конвенції, буде лише повноцінна конституційна реформа із повним чи частковим перезавантаженням складу Конституційного Трибуналу.

 

Замість висновків

Очевидно, що причиною конституційної кризи у Польщі була політична боротьба між втрачаючою владу партією «Громадянська платформа» і партією «Право і справедливість», яка отримала усю повноту політичної влади в кінці 2015 року.

         Проте можна виділити низку юридичних факторів, які на різному етапі авторизували «юридичне жонглювання» аргументацією з боку як владної політичної більшості, так і самого ж Конституційного Трибуналу, а зокрема і:

1)    слід відзначити занадто лаконічне конституційне регулювання статусу Конституційного Трибуналу і його суддів. В частині статусу суддів Конституція Польщі не регулює питання порядку обрання суддів (зазначаючи лише про Сейм як орган, який має це робити), не вказує на момент вступу судді на посаду (тобто початок виконання ним повноважень з моменту призначення чи складення присяги), не вказує на підстави звільнення суддів і орган, який приймає таке рішення, недостатньо регулює питання обрання голови Трибуналу (зокрема щодо строку повноважень на посаді). 

2)    в частині процедур діяльності Конституція не регулює питання кворуму необхідного для прийняття рішення Трибуналом, а закріплена в Конституції формула прийняття рішень "більшістю голосів" є невдалою, оскільки в 2016 році "Право і справедливість" наполягали на тому, що це положення дозволяє запроваджувати на рівні закону кворум у 2/3 від складу Конституційного Трибуналу, адже "2/3 це також більшість голосів" (с).

3) очевидно невдалим є положення статті 190 Конституції Польщі щодо порядку вступу в силу рішень Конституційного Трибуналу - цей момент пов’язаний із офіційним оприлюдненням рішення в офіційному урядовому виданні, в якому оприлюднюються і закони. Очевидно, що це створює можливість політичній владі фактично на власний розсуд обирати момент втрати визнаним неконституційним законом чинності через затримку в оприлюдненні рішення Трибуналу. "Право і справедливість" таким чином затримали публікацію рішень КТ, ухвалених у 2016 році, більш ніж на два роки. З іншої сторони, така формула дозволяла і самому Конституційному Трибуналу маніпулювати питанням моменту втрати чинності законами: в рішенні від 09 грудня 2015 (справа К 35/15) Конституційний Трибунал зазначав, що неконституційний закон втрачає чинність саме з моменту оприлюднення рішення КТ і сам Трибунал не має повноважень визначити більш ранню дату. Проте вже в рішенні від 09 березня 2016 року (справа K 47/15) Трибунал фактично реінтерпретував цю позицію і вказав, що презумпція конституційності закону спростовується в момент оголошення Трибуналом рішення в залі засідань, а тому хоча до оприлюднення рішення закон залишається чинним, але він фактично вже не може застосовуватись як неконституційний. Ясна річ, що така реінтерпретація була здійснена в очікуванні суддів КТ того, що Уряд відмовиться публікувати їх рішення (так і сталось).

 

В контексті [неполітичної] практики українській юридичній спільноті варто врахувати два ключових висновки, які містяться у рішенні ЄСПЛ у справі «XERO FLOR w POLSCE sp. z o. o. v. POLAND» (№ 4907/18):

1) якщо спір у судовій справі в значній мірі опирається на питання того, чи є конституційним застосовне законодавство - слід предметно піднімати це питання одразу ж на усіх рівнях в судах загальної юрисдикції та акцентувати на ключових аспектах того, як питання конституційності застосовуваного закону впливає на розвиток спору, а отже і на ваші права та свободи.

У разі, якщо суди, а потім і сам же Конституційний Суд України (за вашою конституційною скаргою) не надаватимуть грунтовну оцінку доводам про неконституційність застосовуваного закону - це відкриває додаткові можливості заявлення про порушення положень Конвенції в ЄСПЛ з підстав неналежного мотивування судами своїх рішень.

2) застосовність статті 6 Конвенції до провадження за конституційною скаргою у Конституційному Суді відкриває цілу низку можливостей оскарження до ЄСПЛ дій вже самого ж Конституційного Суду. Так, опираючись на практику ЄСПЛ, можна скаржитись на порушення Конвенції в наступних типічних порушеннях, які систематично вчиняє Конституційний Суд України:

- немотивована відмова у поновленні строків на подачу конституційної скарги (наприклад, ZBOROVSKÝ v. SLOVAKIA (14325/08) і  "ZVOLSKÝ AND ZVOLSKÁ v. THE CZECH REPUBLIC");
- неналежна мотивація ухвали про відмову у відкритті провадження або його закриття (посилання на необгрунтованість без деталізації, вказівка, що практика ЄСПЛ не є належним обгрунтуванням неконституційності закону тощо - висновок міститься у самому ж рішенні ЄСПЛ у справі "Xero Flor");

- відмова у відкритті провадження у справі без повідомлення заявника конституційної скарги про склад суду, який її розглядає - що позбавляє можливості заявити судді відвід («Meznaric v. Croatia»);

- неналежний і "непереконливий" порядок розгляду питання про відвід судді КС (наприклад, A.K. v. Liechtenstein» та «A.K. v. Liechtenstein (No. 2)»);
- надмірна тривалість розгляду справи за конституційною скаргою (наприклад, "VOGGENREITER v. GERMANY");
- ненадання КСУ за власною ініціативою документів, долучених ним до матеріалів справи - приміром, висновків наукових установ, у яких надається оцінка обгрунтованості конституційної скарги (наприклад, "MILATOVÁ AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC", "JURICIC v. CROATIA", «Krcmar and Others v. The Czech Republic»);

- відсутність компенсації за юридичну допомогу під час участі у Конституційному Суді (наприклад, "DRAGAN KOVACEVIC v. CROATIA");

- немотивована відмова у проведенні усного розгляду справи у Конституційному Суді (наприклад, «Pauger v. Austria»);

- незалучення Конституційним Судом до провадження за конституційною скаргою опонента особи, яка цю скаргу подала (наприклад, "GASPARI v. SLOVENIA").