Коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця, визначається за законодавством, чинним на дату його смерті

Коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця, визначається за законодавством, чинним на дату його смерті

Жінка, яка проживала із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю без реєстрації шлюбу, звернулася з позовом до Міністерства оборони України. Вона просила визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України в частині повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги, а також зобов’язати Міністерство повторно розглянути її заяву та призначити допомогу, передбачену пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану».

Позивачка посилалася на те, що факт її проживання із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу було встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Водночас комісія Міністерства оборони України повернула подані нею документи на доопрацювання, зазначивши, що зареєстрованого шлюбу між нею та військовослужбовцем не було, а документів, які підтверджували б перебування позивачки на його утриманні, не подано.

Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 23 липня 2025 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Міністерства оборони України про повернення документів на доопрацювання і зобов’язав Міністерство повторно розглянути питання про виплату позивачці одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків суду. У вимозі про безпосереднє призначення допомоги суд відмовив. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2026 року залишив це рішення без змін.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що встановлений судовим рішенням факт спільного проживання позивачки із загиблим військовослужбовцем однією сім’єю, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, взаємних прав та обов’язків дає підстави віднести її до членів сім’ї загиблого. Апеляційний суд також вважав, що законодавчі зміни 2022–2024 років щодо кола одержувачів одноразової грошової допомоги не змінили суті відповідного правового регулювання.

Міністерство оборони України оскаржило ці рішення. Воно зазначало, що коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, слід визначати відповідно до законодавства, чинного на дату смерті військовослужбовця. На цю дату стаття 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не визначала жінку, яка проживала із загиблим однією сім’єю без реєстрації шлюбу, як самостійну категорію отримувачів такої допомоги.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення — про відмову в задоволенні позову.

Верховний Суд виходив із того, що відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця здійснюється на умовах і в порядку, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». За статтями 16, 16-1 та 16-3 цього Закону право на таку виплату та коло її отримувачів визначаються спеціальним законодавством.

Стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції Закону України від 29 липня 2022 року № 2489-IX, чинній на момент смерті військовослужбовця, передбачала право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги для батьків, одного з подружжя, який не одружився вдруге, дітей, які не досягли повноліття, та утриманців загиблого. Жінка або чоловік, з якими загибла особа проживала однією сім’єю без реєстрації шлюбу, окремою категорією отримувачів цієї виплати в зазначеній редакції Закону не визначалися.

Лише Законом України від 9 грудня 2023 року № 3515-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» статтю 16-1 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції, яка прямо включила до членів сімей загиблих жінку або чоловіка, з якими загибла особа проживала однією сім’єю, але не перебувала з ними чи з іншою особою у шлюбі, за умови встановлення цього факту рішенням суду, яке набрало законної сили. Проте ця редакція набрала чинності вже після виникнення спірних правовідносин.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 особи, які мають право на одноразову грошову допомогу, можуть реалізувати його з дня виникнення, а днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначена у свідоцтві про смерть. Аналогічне правило передбачено пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, а також пунктом 1.4 розділу I Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі військовослужбовця і виникає саме з моменту настання цієї події. Саме на дату смерті військовослужбовця має визначатися коло осіб, які відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII мають право на таку виплату. Подання заяви є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов’язує його виникнення.

Такий підхід Верховний Суд пов’язав також зі статтею 58 Конституції України та рішеннями Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 та від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім установлених Конституцією випадків, а до події, факту чи правовідносин застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3515-IX прямо передбачив застосування нових положень до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, лише щодо дітей, зачатих за життя загиблої особи та народжених після її смерті, за встановлених законом умов. Поширення нової редакції статті 16-1 Закону № 2011-XII на жінок або чоловіків, які проживали із загиблою особою однією сім’єю без реєстрації шлюбу, законодавець не передбачив.

Верховний Суд також наголосив, що встановлений рішенням суду факт проживання чоловіка і жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу підтверджує відповідні фактичні обставини та існування сімейних відносин у розумінні сімейного законодавства, однак не створює статусу подружжя і не замінює встановлених спеціальним законом умов набуття права на одноразову грошову допомогу. За частинами першою та другою статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а проживання однією сім’єю без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Верховний Суд врахував також підхід Європейського суду з прав людини, відповідно до якого для того, щоб очікування мало характер «легітимного», воно повинно бути конкретнішим, ніж проста надія, та ґрунтуватися на положенні законодавства або правовому акті, який стосується відповідного майнового інтересу: Kopecký v. Slovakia [GC], заява № 44912/98, пункти 49–52; Béláné Nagy v. Hungary [GC], заява № 53080/13, пункт 75. Оскільки на дату смерті військовослужбовця закон не визначав осіб, які проживали із загиблим однією сім’єю без реєстрації шлюбу, самостійною категорією отримувачів одноразової грошової допомоги, у позивачки не було достатньої правової основи для виникнення легітимного очікування на отримання цієї виплати саме з такої підстави.

Суд також послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі Béláné Nagy v. Hungary [GC], заява № 53080/13, пункт 113, відповідно до якого визначення підстав, умов та кола осіб, які мають право на соціальні виплати з державного бюджету, належить до сфери соціальної та економічної політики, у межах якої національні органи влади мають пріоритетну компетенцію оцінювати суспільні потреби та доцільність відповідного регулювання. Тому суд, застосовуючи спеціальний закон, не може шляхом тлумачення поширювати нову категорію отримувачів допомоги на правовідносини, в яких право на виплату виникло до набрання чинності відповідними змінами.

Водночас Верховний Суд звернув увагу, що повернення документів позивачки на доопрацювання було зумовлено необхідністю подати документи, які могли б підтвердити її перебування на утриманні загиблого військовослужбовця. Такий статус був однією з передбачених статтею 16-1 Закону № 2011-XII у відповідній редакції підстав для отримання допомоги. За абзацами другим і третім пункту 23 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів має право повернути документи на доопрацювання, якщо вони подані не в повному обсязі або потребують підтвердження зазначених у них обставин. Тому Верховний Суд визнав оскаржуване рішення Міністерства оборони України правомірним.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                 Право на одноразову грошову допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця виникає в день його смерті. Саме станом на цю дату визначається відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» коло осіб, які мають право на отримання такої виплати. Подальше звернення із заявою є лише способом реалізації вже набутого права і не змінює моменту його виникнення.

2.                 Подальші зміни законодавства не можуть змінювати коло отримувачів одноразової грошової допомоги, право на яку виникло до набрання чинності такими змінами, якщо закон прямо не встановлює іншого. Застосування законодавства, чинного на дату загибелі військовослужбовця, забезпечує правову визначеність, стабільність бюджетних зобов’язань держави та унеможливлює зміну суб’єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким пов’язане виникнення права.

3.                 Встановлений судовим рішенням факт проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу підтверджує існування фактичних сімейних відносин, однак сам по собі не створює статусу подружжя та не замінює передбачених спеціальним законом умов набуття права на одноразову грошову допомогу. Якщо на дату смерті військовослужбовця така особа не була прямо включена законом до кола отримувачів допомоги, встановлення факту спільного проживання не може бути самостійною юридичною підставою для виникнення права на виплату.

4.                 Перелік отримувачів одноразової грошової допомоги, встановлений статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення права, має імперативний і вичерпний характер. Розширення цього переліку шляхом тлумачення категорії «член сім’ї» або застосування норм інших галузей права, зокрема сімейного законодавства, є недопустимим і виходить за межі судового тлумачення.

5.                 Принцип верховенства права та вимога справедливості не наділяють суд повноваженнями поширювати встановлене законом право на осіб, яких законодавство, чинне на момент виникнення відповідних правовідносин, не відносило до кола отримувачів соціальної виплати. Фактична наявність сімейних відносин і добросовісність особи самі собою не утворюють суб’єктивного права на отримання коштів державного бюджету за відсутності передбаченої законом юридичної підстави.

Постанова Верховного Суду від 6 серпня 2026 року у справі № 580/358/25 (адміністративне провадження № К/990/14647/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138837384