Коло отримувачів допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця визначається законом, чинним на дату його смерті

Коло отримувачів допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця визначається законом, чинним на дату його смерті

Фізична особа звернулася з позовом до Міністерства оборони України, оскаржуючи рішення про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця. Позивачка посилалася на те, що проживала із загиблим однією сім’єю як жінка та чоловік без реєстрації шлюбу, що було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд першої інстанції задовольнив позов, а апеляційний суд залишив це рішення без змін. Суди виходили з того, що на час звернення позивачки та прийняття Міністерством оборони України оскаржуваного рішення стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» уже відносила до отримувачів допомоги жінку або чоловіка, які проживали із загиблою особою однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Тому вимогу надати докази перебування позивачки на утриманні загиблого суди визнали необґрунтованою.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Суд визнав правомірним повернення документів на доопрацювання для можливого підтвердження статусу утриманця, оскільки подані документи не доводили належності позивачки до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених законом на дату загибелі військовослужбовця.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд застосував статтю 58 Конституції України, статтю 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», статті 16, 16-1 і 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтю 21 Сімейного кодексу України, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, та Порядок і умови, затверджені наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45.

Суд урахував рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 та від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 щодо незворотності дії нормативно-правових актів у часі. Також застосовано правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 жовтня 2019 року у справі № 461/3169/17, від 23 січня 2020 року у справі № 804/1501/18, від 19 березня 2021 року у справі № 1840/2940/18, від 6 липня 2022 року у справі № 809/1346/17, від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, від 8 жовтня 2024 року у справі № 280/9248/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/11608/23 та від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25.

Верховний Суд також послався на рішення Європейського суду з прав людини у справах Kopecký v. Slovakia, заява № 44912/98, пункти 49–52, та Béláné Nagy v. Hungary, заява № 53080/13, пункти 75 і 113, щодо умов виникнення легітимного очікування та меж розсуду держави у сфері соціальної й економічної політики.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.     Право на одноразову грошову допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця виникає в день його смерті, зазначений у свідоцтві про смерть. Саме станом на цю дату визначається коло осіб, які мають право на допомогу, а подання заяви є лише способом реалізації вже набутого права, а не моментом його виникнення.

2.     Подальше розширення законом переліку отримувачів допомоги не має зворотної дії, якщо закон прямо цього не передбачає. Тому включення з 29 березня 2024 року до статті 16-1 Закону жінки або чоловіка, які проживали із загиблою особою однією сім’єю без реєстрації шлюбу, не поширюється на випадки, коли військовослужбовець загинув до набрання цією зміною чинності.

3.     Установлення судовим рішенням факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу підтверджує відповідні фактичні сімейні відносини, але не змінює вичерпного переліку отримувачів соціальної виплати, установленого спеціальним законом. Таке проживання не є тотожним зареєстрованому шлюбу та не надає статусу одного з подружжя.

4.     Суд не може, посилаючись на справедливість або широке розуміння поняття «член сім’ї», поширювати право на бюджетну виплату на осіб, яких законодавство, чинне на дату смерті військовослужбовця, не відносило до отримувачів. Розширення такого кола після виникнення права могло б зменшити частки інших отримувачів і порушити принципи правової визначеності, рівності та передбачуваності бюджетних зобов’язань держави.

Постанова Верховного Суду від 28 липня 2026 року у справі № 240/4561/25 (адміністративне провадження № К/990/12379/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138594484