Ліквідація або зміна компетенції органу не може унеможливлювати виконання судового рішення

Ліквідація або зміна компетенції органу не може унеможливлювати виконання судового рішення

Підприємство звернулося із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні, відкритому для виконання рішення про продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Первісним боржником було Управління дозвільної процедури з питань зовнішньої реклами міської ради, яке перебувало у процесі ліквідації та було позбавлене відповідних повноважень. Підприємство просило замінити його на виконавчий комітет міської ради.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили заяву та замінили боржника на виконавчий комітет. Вони виходили з того, що первісний боржник фактично не міг виконати рішення, міська рада не визначила іншого органу, якому передано відповідні функції, а виконавчий комітет як орган, якому підпорядковувалося Управління, спроможний забезпечити виконання судового рішення.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу виконавчого комітету, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направив питання про заміну боржника на новий розгляд. Суд наголосив, що висновок про належного правонаступника був передчасним, оскільки суди не встановили фактичного переходу компетенції та не дослідили, який саме орган уповноважений продовжувати строк дії рекламних дозволів.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд застосував статтю 15 Закону України «Про виконавче провадження», статті 52, 242, 341, 353 і 379 Кодексу адміністративного судочинства України, Закон України «Про рекламу», Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067.

Суд урахував власні постанови від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 11 жовтня 2019 року у справі № 812/1408/16, від 5 травня 2022 року у справі № 520/10496/2020, від 30 червня 2022 року у справі № 420/12523/20, від 14 серпня 2024 року у справі № 160/26954/23 та від 6 листопада 2025 року у справі № 160/13963/23 щодо публічного правонаступництва, переходу адміністративної компетенції та розмежування повноважень у сфері зовнішньої реклами.

Верховний Суд також послався на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Чуйкіна проти України», заява № 28924/04, «Нікітіна проти росії», заява № 47486/07, та «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, а також на Рекомендацію Rec(2003)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1. Заміна сторони виконавчого провадження можлива лише за наявності двох взаємопов’язаних умов: вибуття первісного боржника зі спірних правовідносин і наявності іншого суб’єкта, до якого в установленому порядку перейшли його права, обов’язки або відповідна публічна компетенція.

2. У публічних правовідносинах правонаступництво визначається не лише формальним записом про припинення юридичної особи. Суд повинен з’ясувати, який орган фактично або нормативно набув повноваження, необхідні для виконання судового рішення. Функції органу місцевого самоврядування не припиняються лише через його ліквідацію, якщо законом не припинено саму відповідну публічну функцію.

3. Перед заміною боржника суд має перевірити стан припинення первісного органу за відомостями Єдиного державного реєстру, зміст рішень ради та положень про її виконавчі органи, обсяг компетенції первісного боржника до і після організаційних змін, повноваження запропонованого правонаступника, а також стадію та обставини примусового виконання рішення.

4. Невизначеність, створена органом місцевого самоврядування через ліквідацію або перерозподіл повноважень без чіткого визначення компетентного органу, не може погіршувати становище стягувача. Водночас це не дозволяє суду довільно покладати виконання рішення на орган, компетенцію якого не встановлено.

5. Направлення справи на новий розгляд не звільняє органи місцевого самоврядування від обов’язку забезпечити виконання судового рішення. Організаційна зміна структури, ліквідація або зміна компетенції окремого органу не можуть створювати стан, за якого остаточне судове рішення фактично стає невиконуваним або його виконання відкладається на невизначений час.

Постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року у справі № 160/15159/24 (адміністративне провадження № К/990/11548/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138594506