Наявність алкоголю в крові померлого військовослужбовця без доведеного причинного зв’язку зі смертю не є підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги

Наявність алкоголю в крові померлого військовослужбовця без доведеного причинного зв’язку зі смертю не є підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги 

 

Фізична особа, яка також діє в інтересах двох неповнолітніх дітей, звернулася з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила скасувати рішення комісії Міністерства від 07 лютого 2025 року № 5/в про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як дружині померлого військовослужбовця та зобов’язати призначити і виплатити таку допомогу їй і дітям. Позивачка зазначала, що військовослужбовець помер від гострої коронарної смерті, військово-лікарська комісія встановила зв’язок захворювання, яке призвело до смерті, з проходженням військової служби, а відмова Міністерства була мотивована лише виявленням у крові померлого етилового спирту в концентрації 1,4 проміле.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов: визнав протиправним і скасував рішення комісії Міністерства оборони України в частині відмови позивачці у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги і зобов’язав Міністерство повторно розглянути її заяву з урахуванням правової оцінки суду. Суди виходили з того, що сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп’яніння на момент смерті не є достатньою підставою для відмови у виплаті, якщо не доведено, що смерть настала саме внаслідок дій у такому стані; водночас безпосереднє зобов’язання призначити і виплатити допомогу є передчасним без перевірки відповідачем інших передбачених законом підстав.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року — без змін. Одночасно Суд поновив виконання цих судових рішень, яке було зупинено на час касаційного перегляду. Верховний Суд погодився, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги не могла ґрунтуватися лише на відомостях про легкий ступінь алкогольного сп’яніння, оскільки висновок судово-медичної експертизи та постанова військово-лікарської комісії не містили висновку про те, що безпосередньою причиною смерті було алкогольне сп’яніння або дії, вчинені у такому стані.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд застосував частину п’яту статті 17 та статтю 19 Конституції України, статті 1, 3, 16, 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, статтю 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, пункти 3–5, 10, 12, 23, 29 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, статтю 77 Кодексу адміністративного судочинства України, а також статті 8, 15, 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX.

Суд урахував, що право на соціальний захист має міжнародно-правовий вимір відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року та пунктів 12, 16 частини I, пунктів 3, 4 статті 12 і статті 16 частини II Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ETS № 163. Верховний Суд також послався на власні постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 802/1869/17-а, від 04 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 15 червня 2022 року у справі № 826/4813/18, від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19, від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а та від 09 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24. У контексті правової визначеності Суд урахував пункти 44, 46 Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) «Верховенство права», CDL-AD(2011)003rev.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.     Передбачене підпунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-XII та пунктом 29 Порядку № 975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов’язане не з формальним установленням у військовослужбовця стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок його поведінки в такому стані або як безпосередній медичний наслідок відповідного сп’яніння. Саме по собі виявлення етилового спирту в організмі військовослужбовця не є самостійною та автоматичною підставою для відмови у виплаті допомоги членам його сім’ї.

2.     Застосування підстави для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги потребує встановлення об’єктивного причинно-наслідкового зв’язку. У разі посилання на дії військовослужбовця у стані сп’яніння необхідно довести сам стан сп’яніння, конкретні дії, вчинені у такому стані, та їх прямий зв’язок зі смертю; у разі посилання на сп’яніння як медичну причину смерті — належними доказами має бути підтверджено, що саме вживання відповідних речовин або спричинений ним патологічний стан були безпосередньою медичною причиною смерті.

3.     У спорах про правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги обов’язок доведення законності рішення покладається на суб’єкта владних повноважень. Якщо Міністерство оборони України посилається на статтю 16-4 Закону № 2011-XII, воно повинно довести всі юридично значущі обставини відповідної підстави для відмови шляхом оцінки доказів у сукупності, а не лише посиланням на показник концентрації алкоголю у крові померлого військовослужбовця.

4.     Рішення комісії Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-XII, повинно містити мотивовану оцінку обставин смерті: які саме дії вчинив військовослужбовець, якими доказами це підтверджено, у чому полягає причинний зв’язок між такими діями або станом сп’яніння і смертю, а також чому встановлена медична причина смерті чи інші обставини не спростовують такого зв’язку. Обмеження гарантованої державою соціальної виплати не може застосовуватися розширено або на підставі припущень.

 

Постанова Верховного Суду від 15 травня 2026 року у справі № 280/1655/25 (адміністративне провадження № К/990/3314/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136564630