Недоліки повідомлення про припис не роблять сам припис незаконним, але можуть унеможливити примусовий демонтаж – Верховний Суд

Недоліки повідомлення про припис не роблять сам припис незаконним, але можуть унеможливити примусовий демонтаж – Верховний Суд

Гаражно-автомобільний кооператив «Райдужний-1» звернувся до суду з позовом до Департаменту територіального контролю міста Києва та КП «Київблагоустрій». Позивач оскаржив припис щодо металевої конструкції на проспекті Шухевича, 18, протокол робочої групи з питань демонтажу та доручення Департаменту про демонтаж цієї конструкції.

Кооператив зазначав, що конструкція знаходилася на земельній ділянці, наданій йому у постійне користування, та планувалася як будівля складу і станції технічного обслуговування автомобілів. На його думку, він не був належним чином повідомлений про припис, через що не мав можливості своєчасно надати документи або оскаржити вимоги контролюючого органу.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 5 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року, частково задовольнив позов. Суди скасували припис КП «Київблагоустрій» та доручення про демонтаж, але відмовили у скасуванні протоколу робочої групи.

Основним мотивом скасування припису стала відсутність у матеріалах фотофіксації відомостей про дату та час наклеювання його копії на конструкцію. Апеляційний суд додатково застосував доктрину «плодів отруйного дерева», вважаючи доручення про демонтаж похідним від неналежно доведеного до відома припису.

Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги Департаменту та КП «Київблагоустрій».

У частині припису Суд скасував рішення попередніх інстанцій і ухвалив нове рішення про відмову в позові. У частині доручення про демонтаж судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Відмову в скасуванні протоколу робочої групи залишено без змін.

Насамперед Верховний Суд розмежував правомірність самого припису та правомірність застосування до особи наслідків його невиконання.

Правила благоустрою міста Києва передбачають послідовну процедуру: спочатку уповноважена особа вносить припис про усунення порушення, після невиконання такого припису у встановлений строк приймається рішення про демонтаж, а вже потім безпосередньо здійснюється демонтаж.

Тому припис є самостійним елементом адміністративної процедури і не може автоматично визнаватися протиправним лише через можливі недоліки його доведення до відома адресата.

Суд встановив, що підпункт 20.2.1 пункту 20.2 Правил благоустрою міста Києва дозволяє у випадку, коли власник або користувач тимчасової споруди не встановлений, наклеїти копію припису на фронтальній частині об’єкта та здійснити фотофіксацію.

Правила вимагають, щоб щонайменше на одній фотографії чітко було видно номер та дату складення припису. Натомість вимоги про обов’язкове зазначення на фотографії дати і часу саме наклеювання припису Правила не містять.

Отже, суди попередніх інстанцій фактично запровадили додаткову процедурну вимогу, якої немає у нормативному регулюванні.

Верховний Суд також зазначив, що вимога припису надати дозвільну документацію є достатньо визначеною. Вона спрямована на встановлення того, чи має особа правову підставу для розміщення виявленого елемента благоустрою, і не потребує обов’язкового наведення в самому приписі вичерпного переліку документів.

Так само строк для добровільного демонтажу визначений безпосередньо Правилами благоустрою, тому його незазначення у самому приписі не робить припис незаконним.

Верховний Суд дійшов висновку, що встановлені судами обставини не підтверджують протиправності самого припису від 26 грудня 2023 року № 2336689.

Водночас Суд підкреслив: те, що припис є правомірним, ще не означає автоматичної правомірності подальшого примусового демонтажу.

Обставини ознайомлення або неознайомлення особи з приписом набувають визначального значення саме на наступному етапі – при вирішенні питання, чи могли до неї застосовуватися наслідки невиконання цього припису.

Передумовою рішення про демонтаж є невиконання вимог припису у встановлений строк після того, як він був належним чином доведений до відома власника, користувача або іншої відповідної особи.

Така вимога має не суто формальний характер. Її мета – надати особі реальну можливість добровільно усунути порушення, надати документи, пояснення або заперечення до застосування примусового заходу.

Саме в цьому контексті Верховний Суд звернувся до принципів належного адміністрування та права особи бути вислуханою перед прийняттям індивідуального рішення, яке несприятливо впливає на її права чи інтереси.

Суд наголосив, що належна адміністративна процедура перед застосуванням примусового заходу повинна бути реальною, а не формальною. Особа має отримати фактичну можливість відреагувати на вимогу органу влади.

Тому під час нового розгляду належить з’ясувати, чи мав контролюючий орган доступні відомості для встановлення власника або користувача конструкції та чи був обраний належний спосіб доведення припису до його відома.

Верховний Суд сформулював і більш загальний підхід до значення процедурних порушень.

Не кожен процедурний недолік автоматично спричиняє незаконність рішення суб’єкта владних повноважень. Порушення є істотним тоді, коли воно вплинуло або об’єктивно могло вплинути на зміст рішення чи позбавило особу реальної можливості реалізувати свої права.

Суто формальний дефект, який не мав таких наслідків, сам по собі недостатній для скасування адміністративного акта.

Водночас процедурні гарантії не можна знецінювати. Якщо недотримання процедури позбавило особу можливості надати документи, пояснення чи добровільно виконати вимогу до застосування примусу, таке порушення може бути істотним.

Саме тому Верховний Суд визнав помилковим скасування самого припису через недоліки повідомлення, але не погодився автоматично визнати законним доручення про демонтаж.

Для вирішення питання про правомірність демонтажу судам необхідно встановити ще низку обставин.

Передусім слід ідентифікувати сам об’єкт: чи стосувалося доручення саме тієї металевої конструкції, щодо якої Кооператив заявляє про порушення своїх прав, де саме вона розташовувалась і який мала правовий режим.

Так само необхідно встановити, чи мав Кооператив право або охоронюваний законом інтерес щодо цієї конструкції. Саме наявність такого права чи інтересу є передумовою судового захисту.

Тому мають бути оцінені докази щодо підстав набуття позивачем прав на конструкцію, її зв’язку із земельною ділянкою, наданою Кооперативу у постійне користування, та того, чи спричинило доручення про демонтаж втручання саме в його права або законні інтереси.

Саме цих обставин суди попередніх інстанцій повністю не встановили.

Окремо Верховний Суд звернув увагу на межі судового контролю у спорах у сфері благоустрою. Публічний інтерес тут полягає не в тому, щоб за будь-яких умов зберегти рішення контролюючого органу, а в дотриманні територіальною громадою встановлених правил використання міського простору та правомірному розміщенні об’єктів благоустрою.

Тому адміністративний суд повинен забезпечити справедливий баланс: з одного боку, перевірити дотримання процедурних гарантій приватної особи, а з іншого – не зводити контроль лише до формальних недоліків, які не вплинули на суть правовідносин.

Верховний Суд також підтвердив, що протокол робочої групи Департаменту не є самостійним індивідуальним актом, який може бути предметом оскарження.

Робоча група не наділена Правилами благоустрою повноваженнями приймати остаточне рішення про демонтаж. Її протокол лише фіксує хід засідання та сформульовані пропозиції, які реалізуються надалі шляхом прийняття уповноваженим Департаментом відповідного рішення.

Тому саме включення конструкції до додатка до протоколу не породжувало, не змінювало і не припиняло прав та обов’язків Кооперативу.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд відмовив у задоволенні вимоги про скасування припису, залишив у силі відмову в скасуванні протоколу робочої групи, а в частині доручення про демонтаж направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Правомірність самого припису та правомірність застосування наслідків його невиконання є різними питаннями. Недоліки доведення припису до відома особи не роблять автоматично незаконним припис, який складений уповноваженою особою, має належний зміст і форму та виданий за наявності передбачених законом підстав.

2.      Якщо власник або користувач тимчасової споруди на момент перевірки не встановлений, наклеювання копії припису на фронтальній частині об’єкта із фотофіксацією є допустимим способом повідомлення. Правила благоустрою міста Києва не вимагають, щоб матеріали фотофіксації окремо містили дату і час наклеювання припису; достатньо, щоб на фотографії було чітко видно номер і дату його складення.

3.      Перед застосуванням примусового демонтажу орган влади повинен забезпечити особі реальну можливість добровільно виконати припис, надати документи чи пояснення. Тому обставини належного доведення припису до відома особи мають істотне значення саме для оцінки законності рішення про демонтаж.

4.      Процедурне порушення є підставою для скасування адміністративного акта лише тоді, коли воно вплинуло або об’єктивно могло вплинути на його зміст чи позбавило особу реальної можливості реалізувати свої права. Суто формальний недолік без таких наслідків сам по собі не є достатньою підставою для скасування рішення.

5.      Для оскарження рішення про демонтаж особа повинна довести, що воно втручається саме в її право або охоронюваний законом інтерес щодо відповідного об’єкта. Тому суд має встановити належність об’єкта, його місце розташування та правовий режим, підстави прав позивача на нього і зв’язок цього об’єкта із земельною ділянкою, якою позивач користується.

Постанова Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі № 320/29374/24 (адміністративні провадження № К/990/8967/26, № К/990/9039/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139772097