Марко Пилипович народився 26 жовтня 1925 р. в Одесі.
Навчався в Одеській спецшколі Військово – повітряних сил СРСР.
Закінчив Серпуховське військово – повітряне училище.
Брав участь у бойових діях у складі штурмових авіаційних полків,
учасник штурму міста Радом, визволення міст Лодзь та Варшава, взяття фортеці Кюстрин, міст Штрагард, Наугард, Польцін, завершення розгрому берлінської групи німецьких військ та взяття Берліну. Після війни проходив військову службу у Німеччині.
У 1954р. закінчив Одеський державний університет. Працював у
прокуратурі, міліції. Полковник міліції. З 1955 до 2011р. – викладач
Юридичного інституту (за сумісництвом), з 1968 р. – старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри. Одночасно обіймав посади заступника декана факультету, декана факультету університету та проректора з міжнародних зв'язків (1997 – 2006) Одеської національної юридичної академії.
1967 р. захистив кандидатську дисертацію, 1978 р. – докторську за
темою «Основні питання теорії правового впливу на особистість розвинутого соціалістичного суспільства» (спеціальність 12.00.01.: теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень, 1978). Присуджені вчені ступені кандидата юридичних наук (1966 р) та доктора юридичних наук (1979). Присвоєні вчені звання доцента (1967), професора (1981), почесні звання Заслужений діяч науки і техніки України (1992р.) та Почесний професор академії (ОНЮА - 2002).
Напрями наукової діяльності – теорія права, політологія, державне
управління та місцеве самоврядування, конституційне право. За
відповідними спеціальностями був членом, заступником голови, головою спеціалізованих рад із захисту кандидатських та докторських дисертацій. Здійснював наукове консультування 7 докторантів, керівництво біля 30 здобувачів наукового ступеня кандидата юридичних наук. Також за вказаними напрямками наукових досліджень одержав сертифікати за стажуванням у американських, англійських, канадських, німецьких,
угорських професорів.
Автор біля 500 публікацій, у т.ч. понад десяти монографічних, двох
науково-технічних досягнень. Започаткував власну наукову школу. Наукові праці 60-х – 80-х років минулого сторіччя про людський вимір права упереджували та супроводжували демократичний рух шестидесятників у нашій країні.
Користувачами результатів досліджень Марка Пилиповича є відомі
українські та зарубіжні вчені-юристи. Зафіксовано 28 оглядових матеріалів, рецензій щодо публікацій, біля 600 посилань.
Головний редактор журналу «Юридичний вісник», Член редколегій журналу «Право України», інших фахових журналів та видань.
На Установчих зборах юридичної громадськості країни обраний
членом першого складу Президії Академії правових наук України та
академіком – секретарем фахового відділення (1992 р.), був одним з
академіків – засновників Української муніципальної академії (1999 р.), обраний дійсним членом (академіком) Української академії політичних наук (1995 р).
Брав активну участь у громадському житті країни, зокрема, як
науковий радник Комітету з правової політики Верховної Ради України, експерт Конституційного Суду України та член Науково-консультативних рад Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України, Наукової ради при Головдержслужбі України, Науково-методичної ради Центральної виборчої комісії, член правління і експерт Фонду місцевого
самоврядування при Президентові України, голова Южного регіонального відділення Асоціації політологів України, керівник Науково-методичної ради Одеської обласної ради, радник Одеського міського голови, заступник голови Науково-координаційної ради при Управлінні юстиції в Одеській області, віце-президент Фонду сприяння розвитку культури народів Причорномор’я, заступник голови та юридичний консультант Асоціації культурної українсько-китайської співдружності .
Марко Пилипович нагороджений 34 державними нагородами (ордени і медалі СРСР та України), знаком “Гвардія”, 8 Грамотами – Подяками
Верховного Головнокомандувача Збройними Силами СРСР, грамотами
почесними відзнаками державних органів та громадських організацій СРСР, України, зарубіжних країн.
Уряд України відмітив науковця Грамотою – Подякою “за вагомий
особистий внесок у створенні та розвитку загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців, високий професіоналізм”, а Конституційний Суд України, відзначаючи вченого спеціальним Дипломом, вказує на “значний особистий внесок у становлення правової держави, розвиток юридичної науки, забезпечення конституційних прав і свобод громадян”. Уповноважений Верховної Ради України нагородив Почесним знаком «За захист прав людини», а міністр юстиції України, визнаючи вченого видатним юристом і науковцем, підкреслює, що його “наукові праці заклали підвалини вітчизняної
юридичної науки й стали першоджерелом державного права і управління в Україні”, що становить “неоціненний внесок у розвиток радянської й української школи конституційного права й державного управління”, визначає “орієнтири у формуванні громадянського суспільства в Україні, у реформуванні системи державного управління та адміністративно –територіального устрою” держави.
Автор-виконувач або експерт щодо проектів законів, регіональних і
локальних правотворчих актів, по проектах Конституцій СРСР та УРСР
(1977, 1978), Конституції України (1996), по забезпеченню правової реформи та конституційному супроводженню політичної реформи в країні.
Виступав із юридичною та політичною проблематикою у відомих в
світі центрах науки, освіти, міжнародної співпраці Азербайджану, Італії, Канади, Німеччини, Росії, США, Франції, Угорщини, Японії.
Досвід роботи із зарубіжними колегами став у нагоді в умовах
прагнення України до інтеграції в науково-освітній та правовий простір. На посаді проректора з міжнародних зв’язків Одеської юридичної академії сприяв становленню та розвитку міжнародного співробітництва академії, організації співпраці з міжнародними організаціями, фондами, зарубіжними центрами освіти і науки, був керівником та виконувачем міжнародних освітньо-наукових та прикладних програм, безпосереднім організатором підготовки та вступу академії до Асоціації європейських університетів, приєднання академії серед перших українських вищих навчальних закладів
до Болонського процесу.
Виконував обов'язки експерта від України в Європейському суді з
прав людини, офіційного представника держави у Комісії Ради Європи “За демократію через право” (Венеціанська комісія).
Біографічні нариси про Марка Пилиповича Орзіха опубліковані у 35
регіональних, республіканських та зарубіжних виданнях. У 2004 році
Міжнародним біографічним інститутом визнаний «Людиною року», у 2008 р. – названий серед видатних мислителів ХХІ сторіччя, обласною організацією Спілки юристів України у 2005 році визнаний «Юристом року Одещини».
Біографічні нариси опубліковані в 11 енциклопедичних виданнях:
Вчені-юристи України (К., 1998), Імена України (К., 1999), Караимская
народная Энциклопедия (М., 2000), The Contempory: Who'swho (N.Carolina, 2000) , Золота книга української еліти (К., 2001), Юридична енциклопедія (К., 2002), Person of theYear (American Biograf. Inst., 2004), Професори Одеського (Новоросійського) університету (Одеса., 2005), Юридична енциклопедія для юнацтва (Одеса, 2006), Great Minds of the 21 st Century (N.Carolina, 2008), Кавалери та лауреати державних Нагороди України: Енциклопедичне видання (Одеса, 2011), Науковці України: еліта держави (К., 2012), а також у 25 регіональних, республіканських та зарубіжних виданнях.
М.П. Орзіх до 86-річного віку плідно працював на посаді завідувача
кафедри конституційного права Одеської юридичної академії, а до 90-річного віку – заступника голови спеціалізованої вченої ради академії.
М.П. Орзіх помер 31 липня 2016 року.
Щороку в Одеській юридичній академії проводиться конкурс наукових робіт молодих вчених імені М.П. Орзіха.
Матеріали діяча
| 1 | Избранные труды |
|---|