АНОТАЦІЯ. Стаття присвячена широко обговорюваній у фаховому середовищі, однак недостатньо дослідженій, проблемі перевірки судами загальної юрисдикції правових актів, що підлягають застосуванню при розгляді судових справ на пред-мет їх відповідності Конституції України.
Мета статті полягає у з'ясуванні змісту та особливостей здійснення судами загальної юрисдикції повноваження з перевірки конституційності законів під час вирішення юридичних спорів у нових умовах чергового етапу правового рефор-мування України, а також в аналізі стану готовності як судової системи загалом, так і суддів зокрема, до виконання своєї частини загальнодержавного завдання з утвердження верховенства Конституції України.
Аналізуються труднощі застосування новел процесуальних кодексів, відповідно до яких, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт супе-речить Конституції України, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. При цьому підкреслюється, що єдиним органом влади, уповноваженим на визнання правових актів неконституційними був і залишається Конституційний Суд України (КСУ), адже визнання правового акта таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним) є офіційним актом (дією) єдиного органу конституційної юрисдикції, здійсненим у результаті встановлення (з'ясування, виявлення) суперечності (невідповідності) правового акта Конституції України, оформленим рішенням КСУ у встановленому Конституцією порядку та має наслідком втрату чинності правового акта повністю чи частково. Натомість відсутність у судів загальної юрисдикції права визнавати правові акти неконституційними не позбавляє їх обов'язку застосовувати лише ті правові акти, які не суперечать Основному Закону, навіть якщо на момент розгляду справи вони й залишаються формально чинними.
Автор |
Сергій Різник |
Рiк видання |
2018 |
Опублiкована в журналi |
Право України |
Мова |
українська |
Кiлькiсть сторiнок |
|
Кiлькiсть скачувань |
23 |