Підвищена одноразова грошова допомога сім’ї загиблого військовослужбовця потребує підтвердження функціонального і територіального зв’язку загибелі з бойовими діями

Підвищена одноразова грошова допомога сім’ї загиблого військовослужбовця потребує підтвердження функціонального і територіального зв’язку загибелі з бойовими діями

Дружина загиблого військовослужбовця звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду документів про призначення одноразової грошової допомоги, скасувати рішення про повернення цих документів на доопрацювання та зобов’язати Міністерство призначити й виплатити їй 15 млн грн відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Позивачка зазначала, що її чоловік загинув у період воєнного стану під час несення бойового чергування, а подані нею документи двічі поверталися без вирішення заяви по суті.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що сам факт загибелі військовослужбовця в період дії воєнного стану не є достатньою підставою для виплати допомоги у розмірі 15 млн грн. Суд зазначив, що необхідно підтвердити причинний, функціональний і територіальний зв’язок загибелі з безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченням заходів із національної безпеки і оборони.

Суд апеляційної інстанції скасував це рішення та частково задовольнив позов: визнав протиправним і скасував рішення Комісії Міністерства про повернення документів на доопрацювання та зобов’язав прийняти заяву позивачки й розглянути її по суті. Апеляційний суд виходив із того, що позивачка подала повний пакет документів, а вимоги надати додаткові службові матеріали, зокрема витяги з журналів бойових дій і рапорти, прямо не передбачені нормативно-правовими актами.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони України та змінив постанову апеляційного суду в частині мотивів і способу захисту. Суд зобов’язав Міністерство повторно розглянути по суті заяву позивачки разом із доданими документами та прийняти мотивоване рішення з урахуванням правових висновків, викладених у постанові. В іншій частині постанову апеляційного суду залишено без змін.

Мотивуючи рішення, Верховний Суд застосував статті 17 і 19 Конституції України, статті 2, 242, 341, 346, 349 і 351 Кодексу адміністративного судочинства України, статтю 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», статті 1, 3, 16 і 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та пункт 23 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

Суд також урахував статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року, пункти 12 і 16 частини I, пункти 3, 4 статті 12 та статтю 16 частини II Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ETS № 163, а також пункти 21, 28, 47–50, 66–67 Оновленого мірилa правовладдя Венеційської комісії, CDL-AD(2025)002. Верховний Суд спирався на правові висновки, викладені у постановах від 29 березня 2024 року у справі № 440/3321/23, від 21 серпня 2024 року у справі № 160/20229/22, від 18 листопада 2024 року у справі № 240/1743/24, від 17 лютого 2026 року у справі № 200/7237/24 та від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.     Для виникнення у членів сім’ї військовослужбовця права на одноразову грошову допомогу в розмірі 15 млн грн недостатньо встановити лише факт його смерті в період воєнного стану та зв’язок смерті з виконанням обов’язків військової служби. Необхідно також підтвердити, що смерть настала внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, одержаних під час виконання завдань, визначених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168, за наявності функціонального і територіального зв’язку з відповідними бойовими діями або заходами.

2.     Проходження військової служби, несення бойового чергування та виконання обов’язків військової служби під час воєнного стану не є тотожними безпосередній участі у бойових діях або забезпеченню заходів із національної безпеки і оборони за умови перебування в районах їх ведення. Належність певної території до району бойових дій не може презюмуватися лише з огляду на загальнодержавну дію воєнного стану або загальний зв’язок діяльності військовослужбовця із захистом держави.

3.     Повернення документів на доопрацювання є самостійним процедурним рішенням, передбаченим Порядком № 975, однак воно не може підміняти рішення по суті заяви, якщо подані документи дають змогу встановити юридично значущі обставини, а спір стосується переважно їх правової оцінки. У такому разі уповноважений орган повинен завершити адміністративну процедуру мотивованим рішенням про призначення допомоги або про відмову в її призначенні із зазначенням фактичних і правових підстав.

4.     Відсутність додаткових службових документів, які за своєю природою перебувають у володінні військової частини, територіального центру комплектування та соціальної підтримки або інших органів військового управління, не може автоматично спричиняти негативні наслідки для члена сім’ї загиблого. Уповноважений орган має з’ясувати, чи може він самостійно одержати такі відомості, а також конкретно визначити, які саме обставини та якими документами повинні бути підтверджені.

Постанова Верховного Суду від 6 липня 2026 року у справі № 160/4500/25 (адміністративне провадження № К/990/55022/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138037834