Пільгова вислуга не замінює необхідну календарну вислугу, якщо на момент вирішення заяви законодавство вже розмежовує ці поняття – Верховний Суд

Пільгова вислуга не замінює необхідну календарну вислугу, якщо на момент вирішення заяви законодавство вже розмежовує ці поняття – Верховний Суд

Колишній поліцейський звернувся до суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України. Він просив зарахувати окремі періоди служби у пільговому обчисленні до календарної вислуги років, необхідної для призначення пенсії за вислугу років, а також до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки.

Позивач посилався на те, що під час проходження служби в підрозділах боротьби з організованою та економічною злочинністю, а також у період безпосередньої участі в антитерористичній операції законодавство передбачало пільгове обчислення відповідних періодів. Тому, на його думку, подальша зміна Порядку № 393 не могла позбавити його вже сформованої пільги.

На день звільнення зі служби 20 травня 2021 року календарна вислуга позивача становила 15 років 6 місяців 9 днів, а вислуга років на пільгових умовах – 4 роки 11 місяців 6 днів.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 22 грудня 2025 року позов задовольнив. Суд виходив із того, що пільгове обчислення відповідних періодів служби було передбачене законодавством, чинним під час їх проходження, а окремі положення постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 надалі були визнані судом протиправними та нечинними.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 червня 2026 року скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Ключовим для вирішення спору Верховний Суд визнав питання про те, яке нормативне регулювання мав застосувати Департамент під час розгляду заяви позивача у 2025 році.

На момент звільнення позивача зі служби у травні 2021 року пункт 3 Порядку № 393 справді передбачав зарахування окремих видів служби на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсії.

Однак з 19 лютого 2022 року постанова Кабінету Міністрів України № 119 змінила це регулювання. Порядок № 393 було доповнено пунктом 2-1, за яким для призначення пенсії календарна вислуга років обчислюється відповідно до пунктів 1 і 2 Порядку, тоді як пункт 3 після внесених змін передбачав пільгове обчислення відповідних періодів для визначення розміру пенсії.

Таким чином, нове регулювання розмежувало дві юридично різні категорії: календарну вислугу, необхідну для самого набуття права на пенсію, та пільгову вислугу, яка враховується при визначенні її розміру.

Для осіб, звільнених зі служби після 1 жовтня 2020 року, пункт «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII вимагає наявності не менше 25 календарних років вислуги.

Верховний Суд зазначив, що після 19 лютого 2022 року пільгова вислуга не може використовуватися для компенсації недостатньої календарної вислуги з метою набуття права на пенсію за вислугу років.

Вирішальним у цій справі стало те, що позивач звернувся до Департаменту із заявою про відповідний перерахунок уже після набрання чинності постановою № 119, а оскаржуване рішення було прийняте 10 червня 2025 року.

Суб’єкт владних повноважень повинен застосовувати нормативне регулювання, чинне на момент прийняття адміністративного рішення, якщо закон не передбачає спеціального перехідного правила або збереження дії попередньої редакції.

Тому застосування Департаментом у червні 2025 року чинної на той момент редакції Порядку № 393 не є наданням постанові № 119 зворотної дії.

Безпосереднє застосування нового правового регулювання до адміністративного провадження, яке виникло та вирішується після набрання ним чинності, відрізняється від ретроактивного застосування норми до завершених правовідносин.

Верховний Суд пов’язав цей підхід і з положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру»: адміністративне провадження охоплює процедурні дії адміністративного органу, які завершуються прийняттям адміністративного акта. Саме правове регулювання, чинне при вирішенні відповідної адміністративної справи, за загальним правилом визначає правомірність такого рішення.

Суд не погодився й з аргументом про існування захищеного законного сподівання на застосування сприятливішого старого регулювання. Сам факт того, що раніше діяла норма, яка була вигіднішою для особи, не створює безумовного права вимагати її застосування в майбутньому, якщо на час звернення та прийняття адміністративного рішення ця норма вже не діяла.

Окремий блок мотивування Верховний Суд присвятив правовим наслідкам постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 640/13694/22, якою окремі положення постанови КМУ № 119 були визнані протиправними та нечинними.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт або його окреме положення втрачає чинність із моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Тому положення постанови № 119, скасовані у справі № 640/13694/22, втратили чинність саме 28 серпня 2025 року, а не з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України чи набрання нею чинності.

Оскаржуване рішення Департаменту було прийняте 10 червня 2025 року, тобто більш ніж за два місяці до втрати відповідними положеннями чинності. На той момент вони були чинними і підлягали застосуванню адміністративним органом.

Саме тому подальше визнання нормативного положення протиправним та нечинним не означає автоматичної протиправності індивідуального рішення, яке було прийняте раніше в період дії такого положення.

Верховний Суд наголосив на необхідності розмежовувати два різні юридичні питання: невідповідність нормативного акта акту вищої юридичної сили та момент, з якого цей акт втрачає чинність і припиняє породжувати правові наслідки.

Суд відхилив посилання на попередню практику Верховного Суду 2021 року щодо пільгової вислуги, оскільки відповідні висновки були сформульовані за іншого нормативного регулювання – до змін, внесених постановою № 119.

У справі, що переглядалася, вирішальними були не лише фактичні періоди служби, а й нормативне регулювання, чинне на момент розгляду заяви позивача у 2025 році.

Верховний Суд також звернув увагу на постанову від 6 серпня 2026 року у справі № 380/16471/24, у якій уже було вирішено питання застосування у часі редакцій Порядку № 393 за подібних обставин. Саме цей висновок Суд визнав безпосередньо релевантним.

Окремо Суд зазначив, що навіть гіпотетичне додавання 4 років 11 місяців 6 днів пільгової вислуги до 15 років 6 місяців 9 днів календарної вислуги дало б лише 20 років 5 місяців 15 днів, тобто все одно менше необхідних законом 25 років.

Проте це було лише додатковим аргументом. Основною підставою для відмови залишалася відсутність у чинному на момент вирішення заяви нормативному регулюванні правової можливості включати пільгову вислугу до календарної для набуття самого права на пенсію.

Щодо другої групи позовних вимог Верховний Суд розмежував пенсійну вислугу та стаж служби в поліції.

Частина друга статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» визначає конкретні види та фактичні періоди служби, які зараховуються до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки.

Ця норма не передбачає кратного обчислення таких періодів залежно від особливих умов проходження служби.

Порядок № 393, навпаки, прийнятий на виконання Закону № 2262-XII та регулює пенсійне забезпечення осіб, звільнених зі служби. Його правила пільгового обчислення вислуги не можуть переноситися на інші правовідносини лише через те, що відповідні періоди служби є тими самими.

Тому 4 роки 11 місяців 6 днів пільгової вислуги не підлягають додатковому кратному зарахуванню до стажу служби в поліції для надбавки за вислугу років або додаткової оплачуваної відпустки.

Верховний Суд відхилив і довід про необхідність сформувати новий правовий висновок щодо самостійного права особи на правильне обчислення пільгової вислуги навіть тоді, коли цього недостатньо для набуття права на пенсію.

Такий аргумент виходив із припущення, що позивач узагалі мав право на зарахування спірної пільгової вислуги до календарної. Оскільки застосовне до справи регулювання такого права не передбачало, вирішення абстрактного питання про самостійне значення правильного обчислення вислуги не впливало на результат спору.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Якщо особа звернулася до суб’єкта владних повноважень із заявою після зміни нормативного регулювання, правомірність адміністративного рішення за загальним правилом оцінюється відповідно до законодавства, чинного на момент його прийняття. Застосування нового регулювання до адміністративного провадження, яке виникло та вирішується після набрання ним чинності, не є зворотною дією нормативного акта.

2.      Після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 119, календарна вислуга, необхідна для набуття права на пенсію за вислугу років, та пільгове обчислення окремих періодів служби для визначення розміру пенсії є різними правовими категоріями. Пільгова вислуга не може компенсувати недостатність календарної вислуги для набуття права на пенсію, якщо чинне регулювання прямо цього не передбачає.

3.      Визнання нормативно-правового акта або його окремого положення протиправним та нечинним не означає автоматично, що він був нечинним із моменту прийняття. За частиною другою статті 265 КАС України такий акт, якщо інше не встановлено законом або судовим рішенням, втрачає чинність із моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Тому індивідуальне рішення, прийняте до цієї дати, не стає автоматично протиправним лише через подальше скасування нормативної підстави.

4.      Сам факт існування у минулому більш сприятливого правового регулювання не створює захищеного законного сподівання на його застосування в майбутньому, якщо на момент звернення особи та прийняття адміністративного рішення це регулювання вже не діяло і відсутні спеціальні перехідні норми.

5.      Порядок № 393 регулює питання пенсійного забезпечення і не є правовою підставою для кратного обчислення стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років та додаткової оплачуваної відпустки. Для цих цілей застосовується стаття 78 Закону України «Про Національну поліцію», яка визначає фактичні періоди служби, але не передбачає їх кратного пільгового зарахування.

Постанова Верховного Суду від 15 вересня 2026 року у справі № 260/6950/25 (адміністративне провадження № К/990/35201/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139800328