Подальше надання статусу учасника бойових дій не усуває необхідності судової оцінки належності розгляду попередньої заяви про його надання

Подальше надання статусу учасника бойових дій не усуває необхідності судової оцінки належності розгляду попередньої заяви про його надання

 

Позивач звернувся з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства щодо нерозгляду його заяви від 12 липня 2023 року про надання статусу учасника бойових дій та зобов’язати розглянути цю заяву протягом тридцяти днів із повідомленням позивача і його представника про результати розгляду. Позивач зазначав, що проходив військову службу, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а через невчинення командиром військової частини дій для оформлення відповідного статусу самостійно звернувся до Міністерства із проханням передати документи на розгляд належної комісії та надати вмотивовану відповідь.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, у задоволенні позову відмовив. Суди виходили з того, що Міністерство оборони України не наділене повноваженнями приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій, оскільки такі повноваження належать спеціально утвореній комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій. Крім того, під час розгляду справи враховано, що позивачеві надалі вже було надано відповідний статус.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу фізичної особи, скасував рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд не вирішував спір по суті, оскільки встановив, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили предмет спору та не дослідили обставини, необхідні для оцінки саме заявленої позивачем бездіяльності.

Верховний Суд виходив із положень статей 19, 40 Конституції України, статей 1, 3, 5, 7, 15, 20 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР, статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413, а також Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX. Суд зазначив, що заява про набуття статусу учасника бойових дій підпадає як під законодавство про звернення громадян, так і під спеціальне регулювання відповідної адміністративної процедури.

Суд урахував, що звернення особи не безпосередньо до комісії, яка уповноважена вирішити питання про надання статусу учасника бойових дій, а до Міністерства оборони України, у системі якого функціонує така комісія, не звільняє Міністерство від обов’язку належного реагування: перевірити компетенцію, забезпечити передачу заяви на розгляд уповноваженої комісії та належне інформування заявника. Верховний Суд послався на власне рішення від 18 квітня 2024 року у справі № 990/169/22, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/255/20 та рішення Верховного Суду від 18 березня 2025 року у справі № 280/10836/24. Крім того, Суд урахував Європейську соціальну хартію (переглянуту) та Дайджест практики Європейського комітету з соціальних прав 2023 року в аспекті необхідності не лише нормативного закріплення, а й належної практичної реалізації соціальних прав.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.       Право особи на звернення щодо набуття статусу, з яким закон пов’язує доступ до соціальних гарантій, не вичерпується формальним існуванням відповідної процедури. Орган державної влади, який отримав заяву або клопотання, зобов’язаний забезпечити її належне опрацювання, дотримання встановлених процедур і строків та інформування заявника про результат розгляду; якщо вирішення питання не належить до його компетенції, звернення має бути переслане за належністю у строк не більше п’яти днів із повідомленням заявника.

2.       Навіть якщо рішення про надання статусу учасника бойових дій приймає спеціально уповноважена комісія, звернення особи із відповідною заявою до Міністерства оборони України не може бути залишене без належного процедурного реагування. Міністерство як адміністративний орган, у системі якого функціонує відповідна комісія, зобов’язане забезпечити належний рух заяви, зокрема її передачу уповноваженому суб’єкту та інформування заявника про процедурні дії і результат вирішення адміністративної справи.

3.       Якщо позовні вимоги стосуються бездіяльності щодо нерозгляду заяви та ненадання відповіді, предметом судової перевірки є не компетенція відповідача безпосередньо надати запитуваний статус, а виконання ним обов’язків із належного розгляду звернення. Суд не вправі підмінювати заявлений предмет спору перевіркою іншого питання, оскільки адміністративна справа розглядається в межах позовних вимог.

4.       Подальше надання особі статусу учасника бойових дій саме по собі не усуває необхідності судової оцінки доводів про неналежний розгляд її первісної заяви та неналежне інформування про результати адміністративного провадження, якщо така бездіяльність є предметом позову. Належний розгляд заяви, інформування особи про хід і результат провадження та можливість оскарження бездіяльності адміністративного органу є самостійними гарантіями прав особи у відносинах з публічною адміністрацією.

 

Постанова Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 420/34391/23 (адміністративне провадження № К/990/37015/24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136523468