Подання заяви про соціальну виплату ще не означає виникнення права на конкретну грошову суму – Верховний Суд

Подання заяви про соціальну виплату ще не означає виникнення права на конкретну грошову суму – Верховний Суд

Позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом, у якому просила скасувати рішення уповноваженого органу про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги її померлій матері у зв’язку із загибеллю військовослужбовця, а також зобов’язати призначити та виплатити таку допомогу в розмірі, передбаченому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 22 травня 2026 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2026 року, відмовив у задоволенні позову. Суди виходили з того, що за життя матері позивачки рішення про призначення їй одноразової грошової допомоги прийнято не було, така допомога не нараховувалася і не виплачувалася, а право на саме її призначення є особистим правом особи та припинилося у зв’язку зі смертю.

Позивачка подала касаційну скаргу, посилаючись на пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, вона стверджувала, що справа стосується питання права фундаментального значення, становить значний суспільний інтерес і була помилково віднесена до справ незначної складності.

Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження. Суд виходив із того, що спір стосується здійснення та одержання соціальної виплати, а тому відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України належить до справ незначної складності. Судові рішення у таких справах не підлягають касаційному оскарженню, якщо скаржник не доведе існування хоча б одного з винятків, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 328 цього Кодексу.

Оцінюючи посилання на неврахування висновків Верховного Суду, Суд розмежував правовідносини, у яких уже існувало належне особі майнове право, та ситуацію, коли особа лише звернулася із заявою про призначення соціальної виплати. Практика щодо принципу належного урядування, виправлення помилок державних органів, спадкування пенсійних чи страхових виплат не підтверджує, що саме подання заяви створює у заявника майнове право на конкретну суму допомоги.

Зокрема, Верховний Суд відрізнив цю справу від справ № 294/220/14-ц, № 821/1519/16, № 804/15772/15, № П/811/1015/16, № 912/2797/21 та № 466/2086/14-ц, у яких принцип належного урядування застосовувався до інших матеріальних правовідносин. У цих рішеннях не сформульовано висновку про те, що порушення суб’єктом владних повноважень строку чи процедури розгляду заяви про соціальну виплату саме по собі створює у заявника право на відповідну грошову суму.

Так само Суд не визнав подібними правовідносини у справах № 428/6685/19, № 638/19167/19 та № 243/13575/19. У цих справах ішлося про перехід до членів сім’ї або спадкоємців уже належних спадкодавцеві, але не одержаних ним пенсійних чи страхових виплат. Натомість у справі № 560/8146/25 одноразова грошова допомога матері позивачки за її життя не була призначена, нарахована чи виплачена.

Верховний Суд застосував висновок, сформульований у постанові від 28 березня 2025 року у справі № 160/4344/24, щодо статей 1219 та 1227 Цивільного кодексу України. Відповідно до цього підходу до членів сім’ї або до складу спадщини можуть переходити соціальні виплати, які вже належали особі, але не були нею одержані за життя. Натомість право на саме призначення відповідної соціальної виплати є особистим і не переходить до інших осіб.

Верховний Суд окремо наголосив, що факт подання особою за життя заяви та необхідних документів є процесуальною передумовою початку процедури призначення одноразової грошової допомоги, але не є юридично тотожним факту її призначення. Саме звернення не створює безумовного майнового права на конкретну суму.

Так само порушення уповноваженим органом строку розгляду документів не прирівнюється до прийняття рішення про призначення допомоги. Навіть якщо орган несвоєчасно опрацював заяву, таке порушення не перетворює право особи вимагати належного розгляду звернення на вже сформовану грошову вимогу у розумінні статті 1227 Цивільного кодексу України.

Суд відхилив і довід про необхідність формування нового правового висновку. Статті 16, 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 та відповідний Порядок визначають умови і процедуру призначення одноразової грошової допомоги, але не регулюють питання переходу після смерті заявника права на саме її призначення. Це питання вирішується передусім через статті 1219 та 1227 Цивільного кодексу України, щодо яких відповідний підхід уже сформований.

Верховний Суд також відхилив доводи про те, що справа мала розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження через значний розмір одноразової грошової допомоги. Частина четверта статті 12 та частина четверта статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються до спорів щодо рішень суб’єкта владних повноважень, на підставі яких такий суб’єкт може заявити вимогу про стягнення коштів із позивача. У цій справі, навпаки, саме позивачка вимагала призначення грошової виплати, тому вартісний критерій до спору не застосовується.

Порушення строку розгляду справи у спрощеному позовному провадженні також не означає, що справу було розглянуто за неправильним видом провадження. Сам по собі тривалий розгляд не є підставою, передбаченою пунктом 2 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, для скасування судового рішення.

Оцінюючи довід про фундаментальне значення порушеного питання права, Верховний Суд зазначив, що така ознака передбачає існування новітньої, проблемної, засадничої та раніше ґрунтовно не дослідженої правової проблеми, вирішення якої сформувало б новий або уніфікований підхід для широкого кола суб’єктів. У цій справі такої невизначеності немає, оскільки розмежування особистого права на призначення соціальної виплати та права на вже належну особі, але не отриману суму врегульовано статтями 1219 і 1227 Цивільного кодексу України та відповідною практикою Верховного Суду.

Суд не встановив і значного суспільного інтересу у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п’ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Сам соціальний характер виплати членам сімей загиблих військовослужбовців і значний її розмір не роблять конкретний індивідуальний спір таким, що має безпосереднє значення для широкого невизначеного кола осіб.

Верховний Суд також підтвердив, що сама категорія спору – призначення та одержання соціальної допомоги – прямо віднесена пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України до справ незначної складності. Значний розмір одноразової грошової допомоги цього процесуального статусу не змінює.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      У спорах щодо переходу соціальних виплат після смерті особи необхідно розмежовувати особисте право на призначення виплати та майнове право на вже призначену або належну конкретну грошову суму. За статтями 1219 і 1227 Цивільного кодексу України до членів сім’ї чи спадкоємців може переходити саме вже належна особі, але не одержана нею за життя сума, а не право вимагати первісного призначення такої виплати.

2.      Подання заяви та необхідних документів для призначення одноразової грошової допомоги є лише процесуальною передумовою початку адміністративної процедури. Воно не є тотожним юридичному факту призначення допомоги та саме по собі не створює безумовного майнового права заявника на конкретну суму коштів.

3.      Порушення адміністративним органом строку або процедури розгляду заяви про соціальну виплату не прирівнюється до прийняття рішення про її призначення. Таке процедурне порушення не трансформує право особи вимагати належного розгляду заяви у сформовану грошову вимогу, яка після смерті особи могла б перейти до членів сім’ї або спадкоємців.

4.      Для касаційного перегляду справи незначної складності недостатньо послатися на загальні підстави касаційного оскарження, визначені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржник повинен додатково довести наявність хоча б одного з винятків, установлених пунктом 2 частини п’ятої цієї статті, зокрема фундаментального питання права, значного суспільного інтересу або помилкового віднесення справи до незначної складності.

5.      Спори фізичних осіб щодо призначення та одержання соціальних виплат відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України належать до справ незначної складності. Сам по собі значний грошовий розмір соціальної виплати не змінює цієї процесуальної категорії і не свідчить автоматично про фундаментальне значення питання права чи значний суспільний інтерес.

Ухвала Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі № 560/8146/25 (адміністративне провадження № К/990/40903/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139655401