(12.08.1938 – 25.04.2006)
Погорілко Віктор Федорович – видатний вчений-конституціоналіст, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік Академії правових наук України. Як представник плеяди фундаторів вітчизняної наукової школи конституційного та муніципального права, він поправу належить до когорти дослідників, які завдяки своїй науковій діяльності, заслуговують на звання класиків юридичної наукової думки.
Якщо все наукове життя В. Ф. Погорілка було пов’язане з конституційним правом, то становлення, розвиток та організація конституційно-правових досліджень в Україні були нерозривно пов’язані саме з іменем Віктора Федоровича. Майже в усіх наукових працях у галузі конституційного права за часів незалежності України: монографіях, дисертаціях, підручниках, навчальних посібниках тощо, відчувається рука професора Погорілка як автора, відповідального редактора, рецензента, наукового керівника або опонента. Важко знайти роботу з конституційної тематики, в якій не було б посилань на праці В. Ф. Погорілка. Проблематика конституційного права завжди була в центрі уваги наукових досліджень цього вченого та заснованої ним потужної наукової школи.
Життя, світоглядні переконання та наукові погляди Віктора Федоровича є віддзеркаленням часу, в який він жив та працював. В. Ф. Погорілко народився 12 серпня 1938 року в с. Маринівка Сніжнянського району (з 1965 р. – Шахтарський район) Донецької області. Після закінчення середньої школи № 14 м. Сніжне він протягом 1956 – 1958 років працював слюсарем Військового заводу №7 в м. Києві.
З 1958 по 1963 рік він студент юридичного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.
У 1963 – 1964 роках працював старшим слідчим прокуратури м. Вінниця.
У 1964 році – помічник прокурора Липовецького району Вінницької області.
Кінець 1964 – 1965 рік – секретар Липовецького РКЛКСМУ.
У 1966 році – помічник прокурора м. Вінниці.
З вересня 1966 року В. Ф. Погорілко розпочав свою наукову діяльність в Секторі держави і права як аспірант, а по закінченні аспірантури з 1969 по 1973 рік працював молодшим науковим співробітником Інституту держави і права АН УРСР.
З 1973 р. він у Вищій партійній школі при ЦК КПУ (з 1988 р. – Інститут політології і соціального управління) як старший викладач, в. о. доцента, доцент, (1973 – 1988 рр.), в. о. професора, професор, завідувач кафедри радянського державного будівництва і права (1988 – 1990 рр.).
У 1980 р. В. Ф. Погорілку було присвоєне вчене звання доцента, а у 1990 році – професора по кафедрі радянського державного будівництва та права.
На початку 90-х років В. Ф. Погорілко повернувся до Інституту держави і права НАН України і до кінця свого життя працював спочатку завідувачем відділу проблем законотворчості, а з 1993 р. – відділу конституційного права та місцевого самоврядування, був заступником директора Інституту (з 2001 р.).
У лютому 1970 року Віктор Федорович захистив кандидатську (тема «Роль місцевих рад Української РСР у здійсненні господарсько-організаторської функції радянської держави»), а в 1988 році – докторську дисертацію (тема «Здійснення місцевими радами народних депутатів функцій радянської загальнонародної держави»).
Кандидатська і докторська дисертації В. Ф. Погорілка були присвячені конституційно-правовим проблемам функцій держави. Оригінальні концептуальні розробки, запропоновані вченим у докторській дисертації не лише не втратили своєї актуальності сьогодні, а навпаки набувають особливого значення в сучасних умовах формування демократичної державності в Україні. Функціональний, діяльнісний підхід до державно-правових явищ був предметом особливої уваги В. Ф. Погорілка. Ряд індивідуальних монографій, серед яких «Функции Советского общенародного государства» (К., 1980), «Местные Советы в механизме осуществления функций Советского общенародного государства» (К., 1986), а також десятки наукових статей, були присвячені актуальним конституційно-правовим проблемам функцій держави та органів державної влади, функціям Конституції, конституційно-правових норм та конституційного права в цілому.
Ґрунтовно досліджувалися В. Ф. Погорілком конституційно-правові проблеми реалізації функцій публічно-владних структур та інститутів конституційного права. Він по суті одним з перших відійшов від властивій радянській науці спрощеної теорії функціоналізму, в основі якої по суті було визначення функцій держави, яка опосередкована функціональністю її структури. Звідси спрощене використання термінів «механізм держави», «механізм державної влади», «механізм реалізації функцій державної влади» тощо, яке несе у собі те саме завдання – опис бідними до звичайної наочності засобами функціонування державної машини, яка розділена на багато шурупів та гвинтиків. Вчений вважав, що така аналогія з механізмом при поясненні феномена держави та державної влади, реалізації їх функцій зводиться до примітивного пояснення самої машини за допомогою деталей, з яких вона складається.
На відміну від цього підходу, В. Ф. Погорілко абсолютно справедливо вважав, що механізм державної влади охоплює її суб’єкти і об’єкти, способи, засоби та умови здійснення, та включав до цього механізму організаційний механізм (організаційні основи) державної влади: органи державної влади, державні організації та інші суб’єкти, яким делеговані повноваження зі здійснення державної влади; нормативно-правовий механізм (нормативно-правові основи) державної влади; інформаційний механізм (інформаційні основи) державної влади; бюджетно-фінансовий механізм (бюджетно-фінансові основи) державної влади; територіальні основи державної влади – територіальний устрій; матеріально-технічні основи державної влади; державні програми тощо.
Набуття Україною незалежності – це не тільки складний етап розвитку держави та суспільства. Це час складних випробувань та викликів для вітчизняної юридичної науки. Життя об’єктивно вимагало вивчення і теоретичного осмислення проблем конституційного права та місцевого самоврядування. Основну увагу у той час було зосереджено на дослідженні питань конституційного розвитку України, конституціоналізму, стабільності конституційного ладу, юридичної природи, основних принципів та функцій Конституції, парламентаризму, законодавчого процесу, адміністративно-територіального устрою, а також на розробці важливих питань муніципального будівництва, на зміцненні зв’язків наукових досліджень з практикою, підвищенні їх теоретичного рівня. В дослідженнях з цих проблем особливо важливе місце належало аналізові ролі, завдань, форм і методів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Значною мірою усі ці проблеми опинилися в орбіті наукових інтересів Віктора Федоровича. За свої творче життя вчений написав і надрукував багато наукових праць, присвячених актуальним питання теорії конституційного права та державного будівництва. У царині інтересів В. Ф. Погорілка – теорія Конституції України, питання її юридичної природи й основних принципів, розвиток конституційного законодавства та вдосконалення державності, проблеми конституціоналізму, конституційного процесу та політичної системи суспільства, механізму реалізації прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, організації та функціонування державної влади та місцевого самоврядування тощо. Особливе значення він приділяв питанню зміцнення зв’язків наукових досліджень з практикою конституційного будівництва, підвищенню їх теоретичного рівня.
В цілому перу В. Ф. Погорілка належить понад 200 наукових праць. Принаймні він завжди скромно в усіх звітах та біографічних довідках називав саме цю кількість. Основними напрямами наукових пошуків В. Ф. Погорілка були актуальні проблеми сучасного конституційного права, зокрема проблеми конституціоналізму, конституційного ладу, теорії конституції, конституційно-правових відносин, конституційної відповідальності, прав і свобод людини і громадянина, форм безпосереднього народовладдя, державної влади, парламентаризму, законотворчості, конституційної юстиції тощо.
Активною була його організаторська, експертна та законопроектна діяльність. Так, за його безпосередньої участі було підготовлено науковий прогноз «Державотворення і вдосконалення правового регулювання суспільних відносин в Україні» до Комплексного прогнозу науково-технічного і соціально-економічного розвитку України на 1996-2015 роки, проведено багато у чому знакову для вітчизняної юридичної науки науково-практичну конференцію «Правова система України: теорія і практика» (7–8 жовтня 1993 р.).
Особливо активною була участь Віктора Федоровича у законопроектній роботі. Головним її напрямом був конституційний процес, який почався після проголошення Декларації про державний суверенітет України. Так, ще протягом 1990-1992 років за його участі була підготовлена Концепція та проект нової Конституції України. Крім того, В. Ф. Погорілко брав участь у підготовці офіційного проекту Конституції як член Конституційної комісії, Робочої групи та як науковий експерт. Особливо активізувалась ця діяльність з 1994 року після обрання Верховної Ради XIII скликання. Тоді було підготовлено і подано до Верховної Ради України новий, альтернативний проект Конституції України, який одержав назву – «Проект Конституції України Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України».
Одночасно В. Ф. Погорілко входив до складу однієї з секцій Конституційної комісії Верховної Ради України з підготовки офіційного проекту, а потім – до складу Робочої групи Конституційної комісії з підготовки офіційного проекту Конституції України. Підготовлений цією Робочою групою протягом вересня-листопада 1995 р. Проект Конституції України після його доопрацювання був схвалений Конституційною комісією і поданий на розгляд Верховної Ради України. Тим самим більшість теоретичних здобутків очолюваного В. Ф. Погорілком відділу знайшли своє втілення в конституційному будівництві в Україні.
Одночасно з процесом підготовки проекту Конституції України і внесення змін до чинної Конституції України В. Ф. Погорілко брав активну участь у підготовці та експертизі важливих законопроектів. Зокрема, за його участю готувались, доопрацьовувались та експертувалися проекти законів «Про громадянство», «Про статус народного депутата України», «Про громадські об’єднання», «Про оборону», «Про Конституційній Суд», «Про інформацію», «Про всеукраїнський і місцевий референдуми», «Про Збройні Сили України», «Про вибори народних депутатів», «Про постійні комісії Верховної Ради України», «Про прокуратуру», «Про об’єднання громадян», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про економічну самостійність України», «Про національну безпеку», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про столицю України – місто-герой Київ» та ін.
У другій половині 90-х років основні зусилля очолюваної професором В. Ф. Погорілком школи конституційного права були спрямовані на створення теоретичних основ реалізації Конституції та її пропаганду, популяризацію. Провідною темою наукових досліджень була тема «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України».
На основі досліджень даної теми була підготовлена колективна монографія «Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика» (К., 2003 р.), відповідальним редактором якої був В. Ф. Погорілко. У монографії було сформульовано ряд принципово нових концептуальних положень з проблем конституційного ладу, виборів і референдумів, парламентаризму і інституту президентства, механізму реалізації прав і свобод людини і громадянина, конституційно-правових основ оборони і національної безпеки. Сформульовано і обґрунтовано концепції інститутів конституційного права, зокрема виборчого права України, парламентського права України, глави держави в Україні тощо. Внесено пропозиції щодо вдосконалення законодавства про основи державного і суспільного ладу, про вибори і референдуми, оборону і національну безпеку, концептуально обґрунтовані основні напрями адміністративної і судово-правової реформ.
Але все ж таки, вважав В. Ф. Погорілко, пріоритетною проблемою сучасного конституційного права є проблема його системи. З позицій сьогодення, вважав вчений, необхідно по-новому дивитись на сутність багатьох інститутів конституційного права. Переосмислення потребує й визначення поняття, розуміння структури, класифікація конституційно-правових норм. У своїх працях він послідовно проводив ідею про те, що конституційно-правова норма – це загальнообов’язкове правило поведінки або діяльності, яке встановлене або санкціоноване й гарантоване народом або державою, оскільки у даний час у більшості випадків конституції приймаються народом шляхом референдуму.
Серед актуальних проблем конституційного права, на думку В. Ф. Погорілка, можна виділити й проблеми джерел конституційного права, зокрема, проблеми їх визначення та класифікації. Традиційний спрощений погляд на джерела конституційного права має змінитися їх визначенням як правових форм об’єктивізації волі народу або держави, які мають юридичну силу.
Як наслідок необхідності дослідження зазначеної проблематики, протягом 2004–2006 років очолюваний В. Ф. Погорілком колектив науковців працював над плановою темою «Джерела конституційного права України». Предметом дослідження стали актуальні проблеми джерел конституційного права України – Конституція, закони, нормативні акти безпосереднього народовладдя, акти Конституційного Суду України, акти Президента України, акти суб’єктів місцевого самоврядування, а також акти окремих галузей законодавства: інформаційного, про об’єднання громадян, бюджетного, податкового, релігійного, про національну безпеку і оборону тощо.
Останніми роками суттєво змінюється погляд у науці конституційного права на конституційно-правові відносини та їх елементи. Багато у чому така трансформація відбулася під впливом ідей В. Ф. Погорілка. На його думку, оскільки конституційне право як галузь права є провідною галуззю в системі права України, слід наполегливо проводити думку про те, що й конституційно-правові відносини є провідними у системі правовідносин в Україні та відповідно провідні суб’єкти конституційно-правових відносин (народ та інші спільності, а також держава), та провідні об’єкти конституційно-правових відносин є пріоритетними суб’єктами й об’єктами у системі правовідносин в цілому.
У 2006 р. В. Ф. Погорілком було ініційовано науково-дослідну тему «Конституційно-правові відносини», метою якої є стало дослідження місця і ролі конституційно-правових відносин в системі правовідносин України та їх системи і структури. Найбільшу увагу було приділено основним елементам конституційно-правових відносин: суб’єктам, об’єктам, юридичним фактам, виявлено пріоритетні види суб’єктів, об’єктів та інших елементів системи конституційно-правових відносин і тим самим правовідносини в цілому. Досліджено також найважливіші види конституційно-правових відносин: правовідносини в сфері безпосереднього народовладдя, конституційно-правові відносини у сфері організації державної влади в Україні, інформаційні правовідносини, фінансові, бюджетні, податкові правовідносини, в сфері діяльності політичних партій і релігійних організацій, правовідносини в сфері місцевого самоврядування, національної безпеки і оборони та ін.
Серед загальнотеоретичних проблем конституційного права найбільш актуальною В. Ф. Погорілко вважав і проблему конституційно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності, яка й досі або не отримує визнання з боку багатьох вчених, або йменується політичною відповідальністю.
Проблематичними є питання сучасного парламентаризму, конституційної юстиції, територіального устрою та місцевого самоврядування, дослідженню яких присвячувалися наукові праці В. Ф. Погорілка та багатьох його учнів. За редакцією В. Ф. Погорілка було опубліковано значну кількість наукових праць, колективних та індивідуальних монографій, підручників, навчальних посібників тощо. Так, у 1999 р. за його редакцією був підготовлений фундаментальний підручник «Конституційне право України», який був перший в Україні серед такого роду видань. Також у 2000 р. за участю В. Ф. Погорілка та підтримкою Українського центру правничих студій було підготовлено і опубліковано підручник для студентів вищих юридичних навчальних закладів «Конституційне право України» (за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики).
До найвагоміших здобутків очолюваної В. Ф. Погорілком наукової школи за останні роки слід віднести двотомний підручник «Конституційне право України. Академічний курс» (Т. 1. – 2006, за ред. В. Ф. Погорілка; Т. 2. – 2008, за ред. Ю. С. Шемшученка). У першому томі (автори В. Ф. Погорілко та В. Л. Федоренко) висвітлювалися питання загальної теорії конституційного права, насамперед, питання визначення поняття конституційного права України як галузі права, юридичної науки і навчальної дисципліни; предмета, методу цієї галузі права та історії конституційного права як галузі, науки і навчальної дисципліни. Основна увага приділялася питанням системи, джерел конституційного права, насамперед Конституції України, а також конституційно-правовим відносинам. Уперше висвітлювалися питання функцій конституційного права та конституційно-правової відповідальності.
Це видання стало останньою працею В. Ф. Погорілка. Він стояв у витоків майже всіх наукових видань, які були опубліковані колективом відділу протягом п’ятнадцяти років, у тому числі ідеї і концепції двотомного Академічного курсу конституційного права.
Другий том Академічного курсу, який вийшов у 2008 р., став даниною пам’яті В. Ф. Погорілку. У цьому томі розкриваються основні інститути конституційного права України, насамперед, загальні засади конституційного ладу України та його гарантії. Висвітлюються питання конституційно-правового статусу людини і громадянина, безпосереднього народовладдя, зокрема, виборів та референдумів, конституційно-правових основ державної влади в Україні. Розглядаються питання адміністративно-територіального устрою України, конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим, конституційних основ місцевого самоврядування та національної безпеки і оборони України. У підготовці цього тому взяли участь майже всі співробітники відділу конституційного права та місцевого самоврядування.
В. Ф. Погорілко був одним з фундаторів теорії інформаційного права України. Адже зростання в сучасних умовах ролі інформації, зумовлене кардинальними політичними, соціальними, економічними змінами в суспільстві, об’єктивно посилили значення правового регулювання інформаційних відносин і наукових досліджень з цих питань. Ще на початку 90-х р. В. Ф. Погорілко брав участь у підготовці проекту першого на теренах СНД Закону «Про інформацію». У 2006 р. були опубліковані науково-практичний коментар «Інформаційне законодавство України» та колективна монографія «Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні», співавтором яких був В. Ф. Погорілко. У результаті проведених досліджень було концептуально обґрунтовано необхідність розробки і прийняття Інформаційного кодексу України, у розробці одного з проектів якого брав участь В. Ф. Погорілко.
В.Ф. Погорілка поправу можна вважати й родоначальником вітчизняної школи муніципального права. Так, у 2001 році за його ініціативою та редакцією вийшов перший в Україні підручник з муніципального права України, у якому всебічно висвітлювалися питання як загальної теорії муніципального права (предмет, методи, джерела, система тощо), так і окремих його інститутів. У 2006 р. вийшло друге видання цього підручника, а у 2009 – третє, яке стало даниною пам’яті Віктора Федоровича.
Варто зазначити й те, що з червня 2001 року при Інституті діяв Центр місцевого самоврядування, засновниками якого був Інститут та Київська міська рада. З моменту утворення та до останніх днів свого життя Центр очолював В. Ф. Погорілко. Головною метою діяльності Центру було сприяння розвитку законодавства України у сфері місцевого самоврядування та наукової школи місцевого самоврядування України; зміцнення співробітництва з вітчизняними та міжнародними організаціями, які займаються науковими дослідженнями та практичним застосуванням місцевого самоврядування; популяризація ідей місцевого самоврядування; здійснення інших функцій у відповідності з покладеними на нього завданнями. Серед найвагоміших здобутків Центру – участь у 2002 р. у підготовці проекту Статуту територіальної громади міста Києва (В. Ф. Погорілко – керівник робочої групи).
Віктор Федорович був людиною і вченим високого авторитету і активної громадянської позиції, володів глибокою логікою мислення і високою лекторською та ораторською майстерністю. Його виступи на наукових конференціях, в аспірантських, студентських та інших аудиторіях завжди викликали жвавий інтерес.
Багато зробив він і для підготовки наукових юридичних кадрів вищої кваліфікації. Під його науковим керівництвом було захищено 3 докторські та понад 40 кандидатських дисертацій з актуальних питань конституційного права та місцевого самоврядування. Втім він завжди скромно вказував в автобіографічних довідках та звітах, що підготував біля 20 кандидатів наук.
Результати очолюваної В. Ф. Погорілком школи, знайшли своє втілення у ряді дисертаційних робіт, підготовлених співробітниками очолюваного ним відділу.
Наукові здобутки Віктора Федоровича були відмічені державою. Так, за участь у розробці проекту Конституції України та активну законотворчу роботу він був нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (1996 р.); за активну наукову роботу – орденом «За заслуги» II ступеня (1999 р.). Він був нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради України та Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України, почесними відзнаками ряду міністерств і відомств України. У 2003 р. йому було присвоєне почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України». У 2004 р. за участь у підготовці «Юридичної енциклопедії» удостоєний звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки. Також він був нагороджений медалями «В пам’ять 1500-річчя Києва» (1982 р.) та «Ветеран праці» (1987 р.).
Наукові здобутки Віктора Федоровича були відмічені науковою громадськістю. Як одного з провідних українських конституціоналістів свого часу його у 1994 р. було обрано член-кореспондентом Академії правових наук України. У 2004 р. В. Ф. Погорілка було обрано дійсним членом (академіком) цієї академії.
У 2003 році В. Ф. Погорілка було обрано членом-кореспондентом Національної академії наук України.
У 2002 р. йому присуджена премія НАН України ім. М. П. Василенка. В. Ф. Погорілко двічі ставав лауреатом конкурсу на краще юридичне видання, який проводився Спілкою юристів України (1999 р., 2000 р.)
Широко відомою була громадська та політична діяльність В. Ф. Погорілка. У 1990 р. він був головним науковим консультантом Групи наукових консультантів Секретаріату Верховної Ради УРСР (за сумісництвом). Також він був заступником Голови Центральної виборчої комісії по виборах народних депутатів України (1993–1994 рр.), членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (1994–1999 рр.), членом Міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів України (з 1998 р.), заступником Голови Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення (з 2001 р.), членом Спілки юристів України (з 1998 р.), Товариства конституційного права (з 1998 р.), Громадської ради експертів із внутрішньополітичних питань (з 2000 р.), Міжнародної асоціації конституційного права (з 2001 р.).
Слід зазначити, що ідеї В. Ф. Погорілка на багато років вперед заклали напрями наукових досліджень у галузі конституційного права України. Завдяки його наполегливій праці в Інституті не тільки був закладений міцний фундамент та сформовані традиції у дослідженні проблем конституційного права, державного будівництва, місцевого самоврядування та муніципального права, а й сформувалася унікальна наукова школа, діяльність якої сьогодні робить помітний внесок у розвиток вітчизняної науки конституційного права. Так, сім його учнів, по кандидатських дисертаціях яких він був науковим керівником, сьогодні вже стали докторами юридичних наук, досліджуючи актуальні питання теорії сучасного конституційного права і процесу.
У Віктора Федоровича було надзвичайне поєднання особистих якостей, що утворюють його особистісний портрет. Він був чуйною та інтелігентною людиною, повністю відданою своїй професії. Його знали, шанували та цінували не тільки як відомого вченого та педагога, а й мудру людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. Особиста скромність, толерантність, принциповість і порядність Віктора Федоровича завжди викликали повагу в колег.
Віктор Федорович Погорілко ще за життя став легендою і залишається у пам’яті всіх, хто його знав, кого він вчив, кому допоміг, хто вивчає його праці та цікавиться проблемами теорії конституційного права та сучасного конституціоналізму, муніципального та інформаційного права, хто навчатиметься у аспірантурі та працюватиме в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, становленню конституційно-правових досліджень у якому присвятив своє життя цей вчений та педагог.
Матеріали підготував професор О.В. Батанов.