“Позбавлення” і “припинення” громадянства в практиці Федерального Конституційного Суду Німеччини

Рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини від 24.05.2006 року у справі № 2 BvR 669/04

 

Справа розглянута за конституційною скаргою особи, яка набула громадянство Німеччини через натуралізацію в результаті надання органам влади недостовірної інформації (підробних документів), через що німецьке громадянство якої пізніше було анульовано.

Заявник посилався на те, що відповідно до частини першої статті 16 Конституції Німеччини (Основного Закону): "Німецький громадянин не може бути позбавлений громадянства. Втрата громадянства може мати місце лише відповідно до закону і, якщо це відбувається проти волі такої особи, лише якщо внаслідок цього вона не стає апатридом (особою без громадянства - прим.)".

Заявник зазначає, що відкликання німецького громадянства через надання ним недостовірних відомостей при його набутті становить собою "позбавлення" громадянства смислом першого речення цього положення.

Конституційний Суд звертає увагу, що позиція заявника  спростовується другим реченням ч.1 ст.16 Конституції, яке вказує на допустимість в принципі припинення громадянства особи на підставах, встановлених законом. Проте буквальне формулювання цього положення не містить додаткових вказівок щодо критеріїв, на основі яких це може відбуватись.

В цьому контексті Суд звертається до історичного контексту і зазначає, що після приходу в Німеччині до влади нацистів ще в 1933 році існувала авторизована на рівні закону практику зловживань через позбавлення громадянства та натуралізації "небажаних" осіб, дії яких завдавали шкоду політичним інтересам держави.

Після цього в 1935 році всередині Німеччини було фактично запроваджено друге громадянство (Закон про громадянство рейха), метою якого було фактично часткове скасування першого німецького громадянства.

Наступним кроком в 1941 році було примусове масове позбавлення німецького громадянства усіх євреїв - що зачіпало як тих, хто емігрував з Німеччини за власним бажанням, так і тих, хто був направлений до лагерів смерті.

Вже після Другої світової війни в якості контр-міри для політичних актів такого роду було запропоновано ввести заборону для примусового позбавлення громадянства, яку спершу було запропоновано у формулюванні "Федеративне членство не може бути довільно припинено". Проте пізніше слово "довільно" було вилучено з тексту цієї норми, позаяк депутати вважали, що така норма загалом не надає достатнього рівня захисту від довоєнних практик позбавлення громадянства. 

Тому аналізуючи історичні документи Конституційний Суд робить висновок, що власне метою встановлення законодавцем заборони такого роду (на позбавлення громадянства) був захист насамперед від денатуралізації з расових та політичних мотивів - тобто захист від тих практик, які мали місце в нацистській Німеччині. Відповідно положення статті 16 Конституції не захищає від припинення німецького громадянства особу, яка набула його через надання недостовірних відомостей і в таких випадках "припинення" громадянства не може розцінюватись як його "позбавлення".

В цьому відношенні Конституційний Суд зазначає, що не може бути поширено на випадки, коли громадянство набувається через обман, дію і другого речення ч.1 ст.16 Конституції ("...лише якщо внаслідок цього вона не стає апатридом"), адже це явно протирічило б волі конституційного законодавця. Визнання за особою безгромадянства у разі анулювання натуралізації, отриманої обманним шляхом, сумісне з метою конституційного законодавства, що пов'язана із зусиллями в рамках міжнародного права по боротьбі з безгромадянством. Аже не існувало і не існує ні загального принципу міжнародного права, ні обов'язкової для Федеративної Республіки Німеччина міжнародної угоди, яка виключає визнання безгромадянства в такому разі (тобто угоди, яка б заборонял анулювати натуралізацію, якщо в результаті цього особа стане апатридом - прим.).

Конституційний Суд зауважує, що "правова система, яка себе поважає, не може підтримувати самознищення; в інакшому разі створюються стимули до порушення закону і передумови для дискримінації законослухняної поведінки" (§63). Відповідно правове регулювання не повинно в принципі бути сформульовано таким чином, аби воно заохочувало протиправну поведінку. Тому позбавлення протиправно набутого громадянства є підходящою мірою для законодавчого реагування на такого роду порушення закону.

 

P.S. Порівняйте:

"Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство."