Право на справедливий суд в огляді практики ЄСПЛ: суддя Павло Пархоменко

Павло Пархоменко – кандидат юридичних наук, Голова Бахмацького районного суду Чернігівської області з метою підвищення кваліфікації провів для адвокатів вебінар у Вищій школі адвокатури на тему: «Право на справедливий суд: загальні положення – стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».

Проблем застосування на національному рівні рішення Європейського Суду, які були ухвалені не проти України, в якості джерела права була порушена в ухвалі Верховного Суду України від 21 квітня 2016 року. В даній ухвалі було зроблено висновки про те, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Алгоритм застосування практики ЄСПЛ на національному рівні:

• Чи була конкретна ситуація втручанням у права, гарантовані Конвенцією;
• Які загальні принципи, характерні для відповідного права (для чого використовують особливе тлумачення, яке відбувається крізь практику Суду);
• Які особливості застосування принципів в конкретній ситуації.
Статті Конвенції, які пов’язані із правом на справедливий суд:

• Стаття 6 Право на справедливий суд;
• Стаття 7 Ніякого покарання без закону;
• Стаття 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту;
• Стаття 2 П. 7 Право на оскарження в кримінальних справах;
• Стаття 3 Відшкодування в разі судової помилки;
• Стаття 4 П. 7 Право не бути притягненим до суду або покараним двічі.
Стаття 6 Конвенції не захищає:

• право притягнути когось до кримінальної відповідальності;
• не передбачає право на апеляцію;
• право держави звертатись до суду;
• потерпілі, свідки тощо – не мають права подачі скарги за ст. 6 (Міхова проти Італії, 30.03.2010).
Стаття 6 гарантує “процесуальну” справедливість (процесуальні гарантії сторін), що на практиці розуміється як змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін. Про це йдеться у рішенні ЄСПЛ у справі Star Cate Epilekta Gevmata and Other v. Creece.

Крім того стаття 6 слугує для визначення того, чи були надані заявнику достатні можливості викласти свою позицію та оспорити докази, які він вважав недостовірними, а не для того, щоб оцінити правильність або неправильність рішення, прийнятого національним судом. Це детально проаналізовано у справі Каралевичус проти Литви.

Стаття 6 передбачає розгляд справедливості в цілому (всіх стадій і можливостей, наданих заявнику), а не окремо взятого процесуального недоліку як такого, про це йдеться у справі Стрен Грік Рифайнеріз і Стратіс Андреадіс проти Греції.

Стаття 6 Конвенції застосовується у наступних сферах:

• цивільні права та обов’язки (справа Рінгейзен проти Австрії);
• кримінальне обвинувачення (справа Енгель проти Нідерландів).
Критерії Бентема (Спір щодо прав та обов’язків):

спір повинен тлумачитись скоріш за все, з змістовної точки зору, а ніж із формальної;
спір повинен стосуватись не тільки існування права, але і рамок та способів його можливої реалізації;
може стосуватись питань права та фактів;
повинен бути достовірним та серйозним;
повинен бути вирішальним у відношенні здійснення заявником своїх прав і не повинен мати лише поверхневий зв’язок та віддалені наслідки.
З огляду на цивільний характер прав та обов’язків Стаття 6 застосовна незалежно від:

статусу сторін,
характеру законодавства, на підставі якого вирішується спір, і
характеру органу, що приймає рішення.
Важливий характер розглянутого права і те, чи надасть результат розгляду безпосередній вплив на права і обов’язки в рамках приватного права.

Економічна природа права є важливим, але не визначальним критерієм при встановленні застосовності статті 6.

Елементи приватного права повинні переважати над елементами публічного права.

Приклади цивільних прав та обов’язків (Спори між приватними особами):

договірні права – Buchholz v. FRG (1981)
стягнення шкоди – Golder v. UK (1975)
спадкування – CD v. France (2003)
сімейні права – Airey v. UK (1979)
трудові права – Buchholz v. FRG (1981)
господарські права – Bartold v. FRG (1985)
страхові права – Feldbrugge проти Нідерландів (1986)
права щодо власності – Bramelid and Malmstrom v. Sweden (1983)
Критерії Енгеля (Енгель проти Нідерландів):

Чи кваліфікує національне законодавство дане діяння, як кримінальне або іншим чином;
Характер правопорушення;
Мета та ступінь суворості покарання.
Щодо критеріїв Енгеля (справа Лутц проти Німеччини, п. 54)

Суд вважає, що не було потреби розглядати правопорушення «також у контексті останнього критерію, про який ішлося …», оскільки «відносна відсутність серйозності покарання, що розглядається … не може позбавити правопорушення його внутрішньо кримінального характеру». (справа стосувалась порушень правил дорожнього руху).

Оригінальна публікація на ADVOKAT POST.