Право на відшкодування шкоди в конституційній практиці Литви, Сербії і Латвії

Рішення Конституційного Суду Литовської Республіки від 19.08.2006 року

.... з Конституції не слідує, що є допустимим встановлення на рівні законів деяких винятків, за яких моральна та/або матеріальна шкода, завдана особі, не відшкодовується, наприклад, через те, що вона була заподіяна внаслідок протиправних дій органів державної влади чи її посадових осіб. Якщо законом, а тим більше іншим нормативно-правовим актом, встановлено таке правове регулювання, за яким держава повністю або частково звільняється від обов’язку справедливого відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій органів державної влади або їх посадових осіб, це означало б не тільки те, що конституційна концепція компенсації шкоди не враховується і що таке правове регулювання не відповідає Конституції (зокрема, статті 30), але також це підривало б і raison d'être (потреба в існуванні, виправдання в існуванні - прим.автора) самої держави як спільного блага всього суспільства.
..... Слід зазначити, що законодавець, регулюючи за допомогою закону відносини, пов’язані з відшкодуванням матеріальної та/або моральної шкоди, завданої особі, має певну свободу дій, оскільки це не забороняється Конституцією. Таким чином, правове регулювання, встановлене в законах, можна розрізняти за тим, у позасудовому чи судовому порядку відшкодовується шкода, завдана внаслідок протиправних дій; однак, у будь-якому разі, не допускається встановлення такого правового регулювання, яке б позбавляло права особи звернутися до суду та вимагати справедливого відшкодування шкоди, завданої внаслідок протиправних дій.

Рішення Конституційного Суду Литовської Республіки від 25.11.2019 року

Слід підкреслити, що закріплення в Конституції інституту індивідуальної конституційної скарги не є самоціллю. Вона спрямована на забезпечення ефективного захисту тих конституційних прав чи свобод особи, які можуть бути порушені рішенням, прийнятим на підставі правових актів (їх частин), що суперечать Конституції. У цьому контексті слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 6 Конституції кожен може захищати свої права, посилаючись на Конституцію. У своєму рішенні від 12 квітня 2001 року Конституційний Суд вже постановляв, що відповідно до Конституції можливість захистити порушені права має бути реальною.
З огляду на це передбачена частиною третьою (в редакції від 21 березня 2019 року) статті 107 Конституції така підстава для поновлення судового провадження, як визнання за рішенням Конституційного Суду таким, що суперечить Конституції закону або іншого акту (Сейму, акту Президента Республіки або акту Уряду, необхідна для того, щоб особа, конституційні права чи свободи якої порушено, могла звернутися до суду, рішення якого прийнято на підставі неконституційного нормативно-правового акта, з метою усунення порушення конституційних прав чи свобод особи та/або відшкодування цій особі шкоди, заподіяної внаслідок цього порушення.

Рішення Конституційного Суду Литовської Республіки від 10.02.2010 року

Слід зазначити, що правове регулювання відносин із відшкодування шкоди може бути диференційовано законом з огляду на те, у судовому чи позасудовому порядку відшкодовується шкода особі, однак за жодних обставин не можна встановлювати таке правове положення, яке позбавляло б права особи звертатися до суду та вимагати справедливого відшкодування заподіяної шкоди або від суб’єкта, який зобов’язався за договором відшкодувати шкоду в певному обсязі, або від особи, яка завдала шкоду або від іншої особи, яка несе відповідальність за дії останньої. 

... У цьому рішенні вже зазначалось, що необхідність відшкодування особі завданої матеріальної та моральної шкоди є конституційним принципом і що Конституція зобов’язує законодавця встановлювати достатні заходи реалізації цього права.

Також вже зазначалося, що закони повинні створювати всі необхідні передумови для справедливого відшкодування завданої шкоди; конституційний принцип справедливості також передбачає, що шкода, як правило, має бути відшкодована особою, яка її завдала, або іншою особою, яка відповідає за дії останньої; прагнучи забезпечити ефективне та своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної особі, законодавець може встановити також таке правове регулювання, коли на підставі договору обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну іншим особам, бере на себе особа, відмінна від тієї, яка заподіяла шкоду, тобто встановити так званий страховий спосіб відшкодування шкоди. Встановлюючи основи та умови обов'язкового страхування, законодавець може, зокрема, встановлювати максимальні страхові суми; встановлюючи, зокрема, таке правове регулювання відшкодування шкоди, завданої особі, коли певні особи на підставі договору обов’язкового страхування зобов’язуються відшкодувати шкоду, заподіяну іншою особою, законодавець не має обов’язку встановлювати такі розміри суми страхування, які у разі настання страхового випадку в усіх випадках забезпечували б відшкодування завданої шкоди в повному обсязі, однак він не повинен заперечувати конституційне право особи вимагати на загальних підставах повного відшкодування шкоди, заподіяної йому, в тому числі, коли страхової суми не вистачає для повного відшкодування шкоди, тобто вимагати відшкодування шкоди від особи, яка завдала шкоди, або від іншої особи, яка несе відповідальність за дії останньої.

.....  Це означає, що правовою нормою, яка закріплена в частині 1 статті 11 Закону, згідно з якою страховик виплачує компенсацію в розмірі до 500 євро за моральну шкоду, [законодавець] прагне створити страховику умови для виконання взятих на себе зобов'язань за договором страхування, а не для уникнення відшкодування завданої особі моральної шкоди, як вважає позивач. Таке правове регулювання не заперечує конституційного права особи вимагати на загальних підставах повного відшкодування завданої їй шкоди, тобто вимагати відшкодування шкоди від особи, яка завдала шкоди, або від іншої особи, яка несе відповідальність за дії останньої.

.... Беручи до уваги наведені аргументи, можна дійти висновку, що частина 1 статті 11 Закону в частині, що встановлює максимальну суму моральної шкоди в розмірі 500 євро, яка повинна бути відшкодована страховиком, не суперечить конституційним принципам правової держави.

Рішення Конституційного Суду Сербії від 23.12.2014

Враховуючи викладене, Конституційний Суд дійшов висновку, що оскаржуване положення пункту «б» статті 86.1 Закону про Національний банк Сербії, в якому йдеться про те, що Національний банк Сербії, його голова і заступники, та інші службовці не несуть відповідальності за шкоду, заподіяну при виконанні функцій Національного банку Сербії, за винятком випадків, коли доведено, що шкода заподіяна навмисне або з грубої необережності, не відповідають положень пункту 2 статті 35 Конституції. У зв'язку з цим Суд особливо зазначає, що з формулювання пункту 2 статті 35 Конституції однозначно випливає, що кожен має право на відшкодування матеріальної або нематеріальної шкоди, заподіяної йому незаконними чи неналежними діями державного органу або органом місцевого самоврядування. Таким чином, виходячи з лінгвістичного та об'єктивного тлумачення цієї конституційної норми, на думку Суду, випливає, що зазначена гарантія права на відшкодування шкоди у зазначених випадках Конституція не пов'язується з виконанням будь-якої іншої умови, зокрема з визначенням ступеня вини особи, яка своїми діями завдала шкоду третім особам. З іншого боку, Конституційний Суд зазначає, що питання прямої відповідальності членів окремих органів, тобто співробітників Національного банку Сербії, перед третіми особами, яким було завдано шкоди, слід розглядати окремо від питання відповідальності Національного банку Сербії як юридичної особи. У цьому контексті Суд зазначає, що згідно положення пункту 3 статті 35 Конституції, законодавцю надано право визначити умови, за яких потерпіла сторона має право вимагати відшкодування шкоди безпосередньо від особи, яка завдала шкоди. Метою і завданням цієї конституційної норми є встановлення законом особливих правил, тобто умов, у яких потерпілі вправі вимагати відшкодування шкоди безпосередньо від особи, яка завдала шкоди.

Рішення Конституційного Суду Республіки Латвія від 06.06.2012

Оскаржувана норма дозволяє відшкодувати юридичній особі шкоду лише у трьох випадках: якщо шкоду завдано їй репутації, комерційній таємниці чи авторському праву.
... У своїй практиці Конституційний Суд уже зазначав, що права, свободи та обов’язки, перелічені в Конституції, застосовуються до юридичних осіб настільки, наскільки вони можуть бути пов’язані із загальною метою діяльності юридичних осіб та суттю вищезазначених прав, свободи та обов'язків.
...Було б нераціонально тлумачити третє речення статті 92 Конституції таким чином, що в окремих випадках воно дозволяло б повністю звільнити суб’єкта права від обов’язку відшкодувати моральну шкоду, заподіяну юридичній особі. У такому випадку юридична особа приватного права матиме гірше правове становище порівняно з фізичною особою. Так само було б недоцільним вважати, що законодавець має повноваження встановлювати вичерпний або закритий перелік всіх можливих ситуацій, коли може бути відшкодовано завдану правам юридичної особи шкоду.