Право повнолітньої дитини на допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця визначається законом, чинним на дату його смерті

Право повнолітньої дитини на допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця визначається законом, чинним на дату його смерті

Повнолітній син загиблого військовослужбовця звернувся з позовом до Міністерства оборони України, оскаржуючи повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн грн. Позивач вважав, що його право має визначатися за редакцією закону, чинною на дату подання заяви, яка вже відносила до отримувачів дітей загиблого незалежно від досягнення ними повноліття.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову. Вони виходили з того, що право на одноразову грошову допомогу та коло її отримувачів визначаються за законодавством, чинним на дату загибелі військовослужбовця. На той час стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надавала таке право лише дітям, які не досягли повноліття, тоді як позивачу було 30 років.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу фізичної особи без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін. Суд погодився, що Міністерство оборони України правомірно повернуло документи на доопрацювання та запропонувало позивачеві підтвердити можливий статус утриманця загиблого військовослужбовця.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд застосував статті 24 і 58 Конституції України, статтю 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», статті 16, 16-1 і 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтю 6 Сімейного кодексу України, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, та Порядок і умови, затверджені наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45.

Суд урахував рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 та від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 щодо незворотності дії закону в часі й допустимості об’єктивно обґрунтованого розмежування правового статусу різних категорій осіб.

Верховний Суд також послався на власні постанови від 22 серпня 2024 року у справі № 380/9868/23, від 8 жовтня 2024 року у справі № 280/9248/23, від 10 жовтня 2024 року у справі № 420/11608/23 та від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25. Висновки у справах № 803/1541/16, № 280/3308/23 і № 340/2273/23 Суд визнав незастосовними через відмінність предмета регулювання та юридичних фактів.

Суд урахував практику Європейського суду з прав людини у справах Kopecký v. Slovakia, заява № 44912/98, пункти 49–52, та Béláné Nagy v. Hungary, заява № 53080/13, пункти 75 і 113, щодо легітимних очікувань і широкої свободи держави у визначенні умов соціальних виплат.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1. Право на одноразову грошову допомогу у зв’язку із загибеллю військовослужбовця виникає в день його смерті, зазначений у свідоцтві про смерть. Саме на цю дату визначається коло осіб, які набули право на виплату. Подання заяви є лише способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, що породжує його.

2. Закон, який після загибелі військовослужбовця включив до кола отримувачів дітей незалежно від досягнення повноліття, не має зворотної дії, якщо це прямо не передбачено. Установлений законом окремий виняток для дітей, зачатих за життя загиблого та народжених після його смерті, підтверджує неможливість створення судом інших випадків ретроспективного застосування нового регулювання.

3. Розмежування неповнолітніх і повнолітніх дітей у редакції закону, чинній на дату загибелі військовослужбовця, не становило дискримінації за віком. Воно ґрунтувалося на об’єктивній зміні правового статусу особи після досягнення повноліття та було спрямоване на посилений соціальний захист дітей, які через вік можуть перебувати у більшій матеріальній і соціальній залежності від батьків.

4. Родинний зв’язок із загиблим сам собою не створює права на спеціальну бюджетну виплату. Таке право мають лише особи, прямо включені до встановленого спеціальним законом вичерпного переліку. Повнолітня дитина, яка не належала до отримувачів за законом, чинним на дату загибелі, могла претендувати на допомогу за іншою законною підставою, зокрема як утриманець, за умови належного підтвердження цього статусу.

   Постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року у справі № 580/6733/25 (адміністративне провадження № К/990/18493/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138594480