Призначення ОГД членам сім’ї військовослужбовця: обов’язок доведення зв’язку між станом сп’яніння та настанням смерті покладається на суб’єкта владних повноважень

Призначення ОГД членам сім'ї військовослужбовця: обов'язок доведення зв'язку між станом сп'яніння та настанням смерті покладається на суб'єкта владних повноважень

Фізична особа звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, про визнання протиправним і скасування рішення комісії Міністерства оборони України, оформленого пунктом 3 протоколу від 30 листопада 2019 року № 167, яким відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім’ї померлого військовослужбовця. Позивач, який є батьком померлого військовослужбовця, просив зобов’язати Міністерство оборони України призначити та виплатити членам сім’ї допомогу, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позов обґрунтовано тим, що Міністерство оборони України відмовило у виплаті допомоги з підстав перебування померлого військовослужбовця у стані алкогольного сп’яніння, хоча, на думку позивача, смерть настала не внаслідок дій у такому стані, а внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби. Суди попередніх інстанцій установили, що причиною смерті військовослужбовця було захворювання «Кардіоміопатія не уточнена», яке військово-лікарська комісія визнала пов’язаним із проходженням військової служби; водночас судово-токсикологічне дослідження виявило етиловий спирт у крові та сечі, що відповідало легкому ступеню алкогольного сп’яніння.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов: визнав протиправним і скасував рішення комісії Міністерства оборони України в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги батьку померлого військовослужбовця та зобов’язав Міністерство оборони України призначити і виплатити йому частину одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, тобто половину від 500-кратного розміру, встановленого для відповідного випадку смерті військовослужбовця. У решті вимог, зокрема щодо застосування 750-кратного розміру і прожиткового мінімуму на рік фактичної виплати, було відмовлено.

Касаційні скарги подали і позивач, і Міністерство оборони України. Позивач наполягав, що розмір допомоги слід обчислювати з прожиткового мінімуму на 1 січня року, в якому приймається рішення про виплату, а не року смерті військовослужбовця, зокрема з огляду на тривалий судовий розгляд і знецінення виплати. Міністерство оборони України стверджувало, що сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп’яніння на момент смерті є підставою для відмови у виплаті допомоги відповідно до статті 16-4 Закону № 2011-XII.

Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, а також поновив виконання цих судових рішень. Суд погодився, що рішення комісії Міністерства оборони України про відмову у виплаті допомоги було протиправним, оскільки матеріали справи не містили належних, допустимих і достатніх доказів того, що смерть військовослужбовця настала саме внаслідок його дій у стані алкогольного сп’яніння або внаслідок безпосереднього патологічного впливу алкоголю на організм. Водночас Верховний Суд погодився і з тим, що допомога має обчислюватися з прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року, в якому настала смерть військовослужбовця.

Суд застосував статті 3, 8, 17, 19, 46 Конституції України, статті 3, 16, 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтю 41 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», пункти 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, статті 2, 6, 7, 77, 242, 341, 350, 375 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 8, 15, 16 Закону України «Про адміністративну процедуру», статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Європейську соціальну хартію (переглянуту) від 03 травня 1996 року, Доповідь Венеційської комісії «Верховенство права» CDL-AD(2011)003rev, пункти 44, 46, а також рішення ЄСПЛ у справах «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, пункти 39–40) та «Chapman v. the United Kingdom» (заява № 27238/95, пункт 70).

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.    Передбачене пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-XII та пунктом 19 Порядку № 975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов’язане не з формальним встановленням стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння у військовослужбовця, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок поведінки особи у такому стані або як безпосередній медичний наслідок такого стану. Сам по собі факт виявлення алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі військовослужбовця без встановлення причинно-наслідкового зв’язку між цим станом, конкретними діями особи та настанням смерті не є достатньою підставою для відмови у призначенні допомоги.

2.    Для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги за статтею 16-4 Закону № 2011-XII має бути доведена або сукупність обставин: перебування військовослужбовця у стані сп’яніння, вчинення ним у такому стані конкретних юридично значущих дій та причинний зв’язок між цими діями і смертю; або прямий медичний причинний зв’язок між алкогольним, наркотичним чи токсичним сп’янінням та його безпосередніми наслідками і смертю. Якщо смерть настала під час виконання військового обов’язку, внаслідок захворювання, пов’язаного зі службою, бойового ураження або протиправних дій іншої особи, сам факт виявлення алкоголю чи інших речовин не може автоматично позбавляти членів сім’ї права на соціальну гарантію.

3.    У спорах про правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги обов’язок доведення правомірності свого рішення покладається на суб’єкта владних повноважень. Якщо Міністерство оборони України посилається на статтю 16-4 Закону № 2011-XII як на підставу для відмови, саме цей орган має довести наявність усіх юридично значущих обставин відповідного виключення. Рішення про відмову має містити не лише посилання на факт виявлення алкоголю або висновок експерта, а й пояснення, які саме дії вчинив військовослужбовець, якими доказами це підтверджено, як ці дії спричинили смерть і чому інші встановлені причини смерті не спростовують такого причинного зв’язку.

4.    Розмір одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця визначається станом на дату смерті, оскільки саме тоді виникає право на допомогу. Звернення особи із заявою, прийняття уповноваженим органом рішення про призначення допомоги або ухвалення судового рішення є формами реалізації вже набутого права, а не юридичними фактами, з якими закон пов’язує момент виникнення такого права. Тому застосовується прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня календарного року, в якому настала смерть військовослужбовця, а не року фактичного прийняття рішення про виплату.

5.    У цій справі Верховний Суд визнав необґрунтованим посилання Міністерства оборони України на постанову Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 760/9519/17, оскільки фактичні обставини тієї справи істотно відрізнялися: там смерть настала внаслідок переохолодження після самовільного залишення військової частини та перебування у стані сильного алкогольного сп’яніння, тоді як у цій справі смерть настала внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, а причинного зв’язку між алкогольним сп’янінням і смертю не встановлено. Верховний Суд також відхилив доводи позивача щодо застосування аналогії із законодавством про Національну поліцію, оскільки спірні правовідносини безпосередньо врегульовані Законом № 2011-XII та Порядком № 975.

Постанова Верховного Суду від 03 червня 2026 року у справі № 640/31619/20 (адміністративні провадження № К/990/4185/26, № К/990/3541/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137085965