Романович-­Славатинський Олександр Васильович

(3.07. (15.07) 1832 р. – 25.08. (07.09) 1910 р.)

Романович-Славатинський Олександр Васильович – відомий вітчизняний вчений­правознавець, фахівець в галузі конституційного права, історії права, доктор державного права, професор, почесний член Харківського університету.

Народився у с. Войтов Переяславського повіту Полтавської губернії.

Після закінчення Ніжинської гімназії поступив на юридичний факультет Університету Св. Володимира. У 1855 р. закінчив юридичний факультет Університету Св. Володимира. Під впливом професорів історико­філологічного факультету університету Шульгіна, Бунге та Павлова зацікавився історією російського права та державним правом. З 1856 р. почав викладацьку діяльність. Був призначений старшим вчителем 1-ої Київської гімназії з одночасним відрядженням для читання лекцій на вакантній кафедрі державних законів Університету Св. Володимира під наглядом і керівництвом декана юридичного факультету М.Д. Іванишева.

У 1859 р. захистив магістерську дисертацію “Исторический очерк губернского управления в России от первых преобразований Петра Великого до издания Установления о губерниях в 1775 г.” та обраний ад’юнктом університету.

У 1860 р. виїхав у відрядження на два роки за кордон, де в університетах Берліна, Гельдельберга, Женеви, Парижа і Лондона слухав лекції таких відомих європейських вчених, як Р. Гнейст, Шталь, Л. Ранке, Р.Моль, Блунчлі, Лабуле та інших відомих професорів. Глибоко засвоїв начала історичної та позитивної школи правознавства та соціологічні конструкції своїх вчителів. Особливу увагу при цьому О.В. Романович­Славатинський приділяв англійському конституційному праву, вводячи у свій курс історію політичних вчень та детально зупиняючись на історії кріпосного права.

Після повернення із-за кордону, читав курси європейського та руського державного права, а також історію руського права. З 1862 р. був екстраординарним професором Київського університету по кафедрі державного права.

У 1870 р. захистив дисертацію на ступінь доктора державного права за монографією “Дворянство в России от начала ХVІІІ в. до ликвидации крепостного права”, за яку отримує ступінь доктора і був призначений ординарним професором по тій же кафедрі. Саме ця праця, перевидана та доповнена, принесла йому значну популярність.

У 1871–1872 рр. він видав роботу “Пособие по изучению русскаго государственного права по методу историко­догматическому”, яку не довів до кінця: у двох випусках викладені лише основні закони та питання організації державних установ та міністерств.

У 1886 р. з’явилася переробка цього курсу за більш широким планом під заголовком “Система русскаго государственного права в его историко­догматическом развитии, сравнительно с государственным правом Западной Европы”. На цей раз видання припинилося з виходом першої частини, яка охоплювала лише основні державні закони.

Крім лекцій з державного права, тимчасово викладав курс історії філософії права, а також ряд років виконував обов’язки секретаря, а згодом декана юридичного факультету. З 1891 року - заслужений ординарний професор. У 1902 р. внаслідок важкої хвороби вийшов у відставку, але продовжував наукову і публіцистичну діяльність.

Говорячи про наукову спадщину О.В. Романовича-Славатинського, слід зазначити, що обидві захищені ним дисертації присвячені історико­правовим темам з наявним прагненням продовжити в цьому напрямі роботи Б.М. Чичеріна. Однак, на протилежність йому, він замість начала “державницького” висуває принцип “громадськості” (самоврядування).

За оцінками сучасників, О.В. Романович­Славатинський, поряд з Б.М. Чичеріним та О.Д. Градовським, вважався одним з засновників наукової постановки вивчення в Росії державного права, яскравим представником “державницької школи” в російській історіографії. Він був прихильником самодержавної влади, поділяв погляди слов’янофілів, відстоював національне спрямування державницької діяльності. Разом з тим симпатизував деяким ліберальним ідеям, підтримував помірковані державні реформи, вітав розвиток самодіяльності суспільства, а в останні роки життя виступав за введення у механізм державного ладу Росії засад народного представництва. 

Романович–Славатинський поруч з О.Д. Градовським і Б.М. Чічеріним був прихильником самодержавної влади, поділяв багато поглядів слов’янофілів, відстоював національне спрямування державницької діяльності. Разом з тим симпатизував деяким ліберальним ідеям, підтримував помірковані державні реформи, вітав розвиток самодіяльності суспільства, а в останні роки життя виступав за введення у державний лад Росії засад народного представництва. Вченому належать пріоритети у дослідженні історичного розвитку багатьох державно–правових інститутів, ґрунтовні праці з архівознавства і юридичної біографістики. На його працях виховувалось кілька поколінь студентів–юристів, він був учителем М.І. Палієнка, О.О. Жиліна та ряду ін. відомих державознавців.

Основні праці: “Пособие по изучению русскаго государственного права по методу историко­догматическому” (1871-1872 р.); “Государственная деятельность графа М.М. Сперанского” (1873 р.), “Жизнь и деятельность М.Д. Иванышева, ректора университета Св. Владимира и вице–председателя киевской археографической комиссии” (1876 р.), “Система русскаго государственного права в его историко­догматическом развитии, сравнительно с государственным правом Западной Европы” (1886 р.); “Воспоминания про архив Государственного Совета” (1888 р.), “Моя жизнь и академическая деяльность” (1903 р.), “Голос старого профессора” (1905 р.).  Вчений також здійснив публікацію зібрань наукових праць М.Б. Іванишева і В.А. Незабитовського.

Матеріали підготував професор О.В. Батанов.

Матеріали діяча

iншi дiячi
0 коментарiв
Для того, щоб залишати коментарi, необхiдно увiйти в профiль