Сам факт алкогольного сп’яніння військовослужбовця не є підставою для відмови його сім’ї в одноразовій грошовій допомозі без доведеного причинного зв’язку зі смертю

Сам факт алкогольного сп’яніння військовослужбовця не є підставою для відмови його сім’ї в одноразовій грошовій допомозі без доведеного причинного зв’язку зі смертю

Дружина загиблого військовослужбовця звернулася з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про відмову їй у виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку зі смертю чоловіка, а також зобов’язати Міністерство повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків суду.

Військовослужбовець загинув 17 липня 2023 року від множинних вогнепальних поранень, завданих іншим військовослужбовцем. За результатами спеціального розслідування смерть була визнана пов’язаною з виконанням обов’язків військової служби, а військово-лікарська комісія встановила, що поранення, отримане внаслідок навмисного вбивства або травми, заподіяної іншою особою, та причина смерті пов’язані з проходженням військової служби.

Водночас судово-токсикологічне дослідження виявило в крові загиблого етиловий спирт у концентрації 1,0 проміле, а в сечі — 0,8 проміле, що у живих осіб може відповідати легкому ступеню алкогольного сп’яніння. Саме на цю обставину Міністерство оборони України послалося, відмовляючи дружині у призначенні одноразової грошової допомоги на підставі статті 16-4 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року, позов задоволено. Суди виходили з того, що Міністерство не довело наявності передбачених статтею 16-4 Закону № 2011-XII виключних підстав для відмови: смерть військовослужбовця настала внаслідок протиправних дій іншої особи, а доказів причинно-наслідкового зв’язку між його станом алкогольного сп’яніння та смертю не встановлено.

Міністерство оборони України оскаржило ці рішення, наполягаючи, що самого факту виявлення алкоголю в організмі військовослужбовця достатньо для застосування статті 16-4 Закону № 2011-XII. Також Міністерство просило відступити від раніше сформованих висновків Верховного Суду щодо необхідності встановлення причинного зв’язку між станом сп’яніння та смертю військовослужбовця.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Також поновлено виконання цих судових рішень, яке було зупинено на час касаційного перегляду.

Верховний Суд виходив, зокрема, зі статей 19 і 17 Конституції України. Частина п’ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов’язок забезпечувати соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Окрему увагу Верховний Суд приділив міжнародно-правовому виміру права на соціальний захист. Відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) держави-учасниці визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.

Суд також послався на Європейську соціальну хартію (переглянуту) від 3 травня 1996 року, ETS № 163 (European Social Charter (revised)). Частина I Хартії проголошує, зокрема, право працівників та осіб, які перебувають на їхньому утриманні, на соціальне забезпечення — пункт 12, а також право сім’ї як головного осередку суспільства на належний соціальний, правовий та економічний захист — пункт 16. Україна ратифікувала Хартію Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та взяла на себе зобов’язання, зокрема, за частиною I, пунктами 3, 4 статті 12 і статтею 16 частини II Хартії.

З огляду на ці гарантії Верховний Суд зазначив, що положення національного законодавства, які обмежують доступ до гарантованої державою соціальної виплати, мають застосовуватися лише за наявності належних і достатніх доказів передбаченої законом підстави для відмови.

Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги здійснюється у порядку та на умовах, установлених Законом № 2011-XII. За частинами першою і другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою особам, які мають право на її отримання.

Водночас стаття 16-4 Закону № 2011-XII передбачає, що допомога не призначається, якщо загибель або смерть військовослужбовця є наслідком, зокрема, вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди здоров’ю або самогубства, крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом.

Верховний Суд наголосив, що передбачене підпунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону № 2011-XII та пунктом 29 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, обмеження пов’язане не з формальним встановленням у військовослужбовця стану сп’яніння, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок його поведінки у такому стані.

Для застосування цієї норми вирішальним є встановлення об’єктивного причинно-наслідкового зв’язку між станом сп’яніння, конкретною поведінкою військовослужбовця та його смертю. Сам факт наявності алкоголю в організмі на момент смерті, без такого причинного зв’язку, не є достатньою та самостійною підставою для позбавлення членів його сім’ї права на одноразову грошову допомогу.

Верховний Суд зазначив, що інше тлумачення означало б розширення встановлених законом обмежень права на соціальний захист та суперечило б принципу правової визначеності. Аналогічний підхід сформульовано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 802/1869/17-а, від 4 березня 2020 року у справі № 813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а, від 15 червня 2022 року у справі № 826/4813/18, від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19 та від 9 вересня 2025 року у справі № 240/5502/24.

На підтвердження значення принципу правової визначеності Верховний Суд застосував Доповідь Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) «Верховенство права», CDL-AD(2011)003rev, схвалену на 86-му пленарному засіданні 25–26 березня 2011 року (Report on the Rule of Law). У пунктах 44 і 46 Доповіді зазначено, що правова визначеність вимагає передбачуваного та послідовного застосування правових норм, а також їх достатньої чіткості й точності. Тому обмеження права на одноразову грошову допомогу не можуть застосовуватися розширено або на підставі припущення про причинний зв’язок між сп’янінням і смертю.

Верховний Суд розмежував дві фактичні ситуації, за яких стаття 16-4 Закону № 2011-XII може бути застосована. Перша — коли смерть настала внаслідок конкретних активних дій самого військовослужбовця у стані сп’яніння, які перебували з нею у причинному зв’язку. Такий підхід застосовано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 760/9519/17 та від 18 серпня 2022 року у справі № 640/14940/19.

Друга ситуація — коли алкогольне, наркотичне чи токсичне сп’яніння або спричинений ним патологічний стан є безпосередньою медичною причиною смерті, наприклад у разі гострого алкогольного чи наркотичного отруєння або алкогольної коми. У такому випадку прямий медичний причинний зв’язок також має бути підтверджений належними та допустимими доказами. Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.

Натомість якщо смерть настала внаслідок протиправних дій іншої особи, порушення іншою особою правил поводження зі зброєю, пострілу іншого військовослужбовця, бойового ураження або інших незалежних від загиблого обставин, сам факт його перебування у стані сп’яніння не є достатнім для відмови. У такому разі Міністерство оборони України повинно довести, що саме поведінка загиблого була юридично значущою причиною смерті, а не лише супутньою обставиною події.

Верховний Суд окремо наголосив, що особливий режим військової дисципліни та заборона вживання алкоголю під час проходження військової служби не усувають необхідності дотримання критеріїв статті 16-4 Закону № 2011-XII. Порушення військової дисципліни через вживання алкоголю може бути підставою для відмови у соціальній виплаті лише тоді, коли воно перебувало у причинному зв’язку зі смертю.

За статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме Міністерство оборони України як суб’єкт владних повноважень має довести правомірність своєї відмови. Якщо воно посилається на активні дії військовослужбовця у стані сп’яніння, має бути доведено стан сп’яніння, конкретні дії, їх юридичну значущість для настання смерті та причинний зв’язок. Якщо ж підставою відмови названо безпосередній патологічний вплив алкоголю або інших речовин, необхідно довести прямий медичний причинний зв’язок між таким станом і смертю.

Такий підхід Верховний Суд пов’язав також із Законом України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру». Частини перша і друга статті 8 цього Закону зобов’язують адміністративний орган забезпечити повне з’ясування обставин справи та дослідження доказів; частина перша статті 15 встановлює презумпцію правомірності дій та вимог особи, доки інше не доведено; а частина перша статті 16 покладає на адміністративний орган обов’язок встановлювати юридично значущі обставини та, за необхідності, збирати докази з власної ініціативи.

Верховний Суд сформулював і підвищені вимоги до мотивування рішення Міністерства оборони України про відмову в допомозі на підставі статті 16-4 Закону № 2011-XII. У такому рішенні недостатньо лише констатувати факт виявлення алкоголю чи послатися на висновок експерта. Орган повинен встановити, які саме дії вчинив військовослужбовець, якими доказами вони підтверджені, як саме вони спричинили смерть, чому інші встановлені причини смерті не спростовують причинного зв’язку та чому смерть не є наслідком дій іншої особи, бойового ураження, нещасного випадку чи іншого зовнішнього фактора.

У цій справі акт спеціального розслідування, висновок судово-медичної експертизи № 4067, вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 10 травня 2024 року у справі № 317/6523/23, наказ командира військової частини від 31 серпня 2023 року № 259 та постанова військово-лікарської комісії від 7 листопада 2023 року № 2466 підтверджували, що смерть військовослужбовця настала внаслідок умисних протиправних дій іншої особи та була пов’язана з проходженням військової служби. Доказів того, що смерть стала наслідком дій самого загиблого у стані сп’яніння або безпосереднього патологічного впливу алкоголю, матеріали справи не містили.

Верховний Суд також відмовив у відступі від усталеної практики. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05, пункти 39–40), Суд зазначив, що зміна усталеного судового підходу допускається лише за наявності дійсних переконливих причин, а зміна юридичного тлумачення має бути належно виправданою та аргументованою.

Аналогічний підхід міститься у пункті 70 рішення ЄСПЛ у справі Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, де наголошено, що відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне та достатнє підґрунтя. Міністерство оборони України таких підстав не навело, тому Верховний Суд не відступив від висновків, викладених у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 813/4502/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 186/1129/16-а та від 29 червня 2022 року у справі № 640/6477/19.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Сам факт виявлення алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі загиблого військовослужбовця не є достатньою та автоматичною підставою для відмови членам його сім’ї в одноразовій грошовій допомозі. Обмеження, передбачене статтею 16-4 Закону № 2011-XII, застосовується лише за умови доведеного причинно-наслідкового зв’язку між станом сп’яніння, юридично значущою поведінкою самого військовослужбовця та його смертю або за наявності прямого медичного причинного зв’язку між сп’янінням і смертю.

2.                  Якщо смерть військовослужбовця настала внаслідок протиправних дій іншої особи, бойового ураження, пострілу іншого військовослужбовця чи інших незалежних від загиблого обставин, наявність алкоголю в його організмі є лише супутньою обставиною, доки Міністерство оборони України не доведе, що саме поведінка загиблого у стані сп’яніння була юридично значущою причиною смерті.

3.                  Заборона вживання алкоголю під час військової служби та порушення військової дисципліни самі по собі не тотожні передбаченій статтею 16-4 Закону № 2011-XII підставі для відмови в одноразовій грошовій допомозі. Позбавлення сім’ї соціальної гарантії допустиме лише за умови доведення саме того причинного зв’язку, який прямо передбачений законом.

4.                  У спорі щодо правомірності відмови в одноразовій грошовій допомозі саме Міністерство оборони України повинно довести наявність усіх елементів відповідної підстави для відмови. Рішення про відмову має містити не лише посилання на факт сп’яніння, а мотивований аналіз конкретних дій військовослужбовця, доказів цих дій, механізму настання смерті та причинного зв’язку, а у випадку посилання на сп’яніння як безпосередню медичну причину смерті — конкретні медичні докази такого зв’язку.

5.                  Обмеження права на гарантовану державою соціальну виплату не можуть тлумачитися розширено. Такий підхід випливає з принципу правової визначеності, міжнародних гарантій соціального захисту та усталеної практики Верховного Суду; відступ від сформованого правового підходу можливий лише за наявності переконливих і належно обґрунтованих причин.

Постанова Верховного Суду від 19 травня 2026 року у справі № 160/19336/25 (адміністративне провадження № К/990/3458/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136644940