Сплата фіксованого податку може підтверджувати пенсійний стаж, але її правове значення залежить від періоду та механізму спрямування внесків – Верховний Суд

Сплата фіксованого податку може підтверджувати пенсійний стаж, але її правове значення залежить від періоду та механізму спрямування внесків – Верховний Суд

Пенсіонерка звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оскаржуючи відмову зарахувати до страхового стажу окремі періоди її підприємницької діяльності з 1998 по 2004 роки та провести відповідний перерахунок пенсії.

Позивачка вважала, що надані нею документи підтверджують як державну реєстрацію фізичною особою – підприємцем, так і сплату фіксованого податку, а тому спірні періоди повинні бути враховані до страхового стажу.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 4 серпня 2025 року позов задовольнив. П’ятий апеляційний адміністративний суд погодився з необхідністю зарахувати спірні періоди, але змінив початкову дату перерахунку пенсії – з 25 жовтня 2008 року на 2 квітня 2023 року.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував рішення обох судів та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ключовою причиною стало те, що суди попередніх інстанцій фактично однаково підійшли до різних періодів підприємницької діяльності, хоча законодавство встановлює для них різні умови включення до страхового стажу.

Верховний Суд звернув увагу, що стаття 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмежовує порядок обчислення страхового стажу залежно від того, коли відповідний період діяльності мав місце – до чи після набрання чинності цим Законом 1 січня 2004 року.

Крім того, пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV встановлює спеціальні правила для підприємців, які застосовували спрощену систему оподаткування або сплачували фіксований податок.

Для періоду з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року закон дозволяє підтверджувати відповідний період довідкою про реєстрацію особи як суб’єкта підприємницької діяльності.

Однак такий спрощений порядок стосується не будь-якої підприємницької діяльності. Необхідно встановити, що особа у відповідний період справді застосовувала спрощену систему оподаткування або фіксований податок.

Отже, сама державна реєстрація фізичної особи – підприємця ще не дає автоматичної підстави для застосування цього спеціального правила.

Щодо періодів починаючи з 1 липня 2000 року закон встановлює іншу умову – сплату страхових внесків незалежно від їх розміру.

Тому для таких періодів сама наявність державної реєстрації підприємця або навіть підтвердження сплати фіксованого податку ще не дає остаточної відповіді на питання про страховий стаж.

Необхідно встановити, чи відповідала така сплата передбаченому на той час механізму пенсійного страхування та чи спрямовувалася частина відповідного платежу до Пенсійного фонду України.

Верховний Суд звернув увагу, що чинне у відповідні роки нормативне регулювання передбачало перерахування до Пенсійного фонду 10 відсотків від сум фіксованого податку, які надходили до місцевих бюджетів.

Тому документ про сплату фіксованого податку не можна відхиляти як доказ, який взагалі не має значення для підтвердження страхових внесків.

Водночас такий документ не є автоматично тотожним документу про сплату страхового внеску.

Його правове значення залежить від конкретного періоду, чинного на той час механізму розподілу платежу та правил пенсійного страхування.

До 1 січня 2004 року періоди підприємницької діяльності, протягом яких страхові внески сплачувалися у складі єдиного або фіксованого податку, могли зараховуватися до стажу в повному обсязі.

Після 1 січня 2004 року почали діяти правила Закону № 1058-IV, які пов’язують страховий стаж із фактичною сплатою внесків та відомостями персоніфікованого обліку.

Водночас для підприємців, на яких поширюється пункт 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV, законодавець передбачив спеціальне правило: відповідний період може включатися до страхового стажу за умови сплати страхових внесків незалежно від їх розміру.

Саме тому Верховний Суд наголосив на необхідності досліджувати кожний спірний період окремо.

Щодо періоду з 19 січня 1998 року по 30 червня 2000 року суди встановили лише факт реєстрації позивачки підприємцем, але не визначили, який саме режим оподаткування вона застосовувала.

Більше того, свідоцтво про державну реєстрацію позивачки датоване 26 січня 1998 року, тоді як суди зарахували до страхового стажу період починаючи з 19 січня 1998 року.

Отже, залишилося нез’ясованим, на якій доказовій і правовій підставі до стажу може бути включений період з 19 по 25 січня 1998 року, коли державна реєстрація фізичної особи – підприємця ще не була здійснена.

Щодо 2001–2003 років матеріали справи містили офіційні дані про сплату позивачкою фіксованого податку по 960 грн щороку.

Крім того, документами податкового органу підтверджувалося, що принаймні з 1 січня 2002 року позивачка здійснювала діяльність саме на умовах сплати фіксованого податку.

Проте і щодо цих років суди повинні були встановити, яке правове значення мала відповідна сплата для пенсійного страхування та чи свідчила вона, з урахуванням чинного механізму розподілу фіксованого податку, про виконання умов для зарахування такого періоду до стажу.

Щодо 2004 року суди встановили сплату 560 грн фіксованого податку. За ставки 80 грн на місяць це відповідало семи місячним платежам.

Водночас суди зобов’язали Пенсійний фонд зарахувати значно більший період 2004 року, не встановивши, за які саме місяці було сплачено ці 560 грн.

Крім того, матеріали містили суперечливі відомості про вже врахований Пенсійним фондом стаж у 2004 році: за одними даними, до стажу зараховано весь період до 31 жовтня, за іншими – окремі дні відповідних місяців.

Причини такого часткового обчислення, суми платежів, фактично враховані Пенсійним фондом, і їх співвідношення зі сплаченим фіксованим податком судами не були з’ясовані.

Верховний Суд сформулював загальний підхід: при вирішенні питання про зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу необхідно розмежовувати докази факту діяльності, режиму оподаткування та здійснених платежів і матеріально-правові умови, з якими закон пов’язує виникнення страхового стажу.

Документ може підтверджувати сплату певного платежу, але правовий наслідок цієї сплати визначається законодавством, чинним у відповідний період.

Суд також звернув увагу на ситуацію, коли окремі офіційні документи вже не збереглися.

Відсутність у державних органів певних відомостей через закінчення строків їх зберігання не створює презумпції того, що обставини, на які посилається особа, існували.

Проте така відсутність не може автоматично доводити і протилежне.

У таких випадках суд повинен оцінити всю сукупність доступних доказів, у тому числі непрямих, з урахуванням їх походження, змісту, достовірності та взаємного зв’язку.

Цей підхід Верховний Суд пов’язав із принципом належного урядування. Недоліки державного обліку або зберігання інформації самі по собі не повинні створювати для добросовісної особи непропорційний тягар.

Водночас принцип належного урядування не звільняє особу від необхідності підтвердити встановлені законом матеріально-правові умови набуття права.

Тому суд повинен уникати двох крайнощів: автоматично відмовляти особі лише через відсутність старих державних записів або, навпаки, автоматично вважати необхідні факти доведеними лише через неможливість державного органу надати відповідні архівні відомості.

Окремо Верховний Суд розглянув питання строку звернення до адміністративного суду.

Суд наголосив, що шестимісячний строк, передбачений статтею 122 КАС України, є процесуальним строком звернення до суду, а не правилом визначення матеріально-правової дати, з якої особа має право на перерахунок пенсії.

Апеляційний суд помилково визначив 2 квітня 2023 року початковою датою перерахунку лише тому, що ця дата знаходиться за шість місяців до звернення позивачки до Пенсійного фонду 2 жовтня 2023 року.

Таке механічне відрахування не відповідає статті 122 КАС України.

Строк звернення до суду необхідно обчислювати від моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Натомість дата, з якої за наявності відповідних підстав має бути здійснений перерахунок пенсії, визначається нормами матеріального права.

Ці два питання мають вирішуватися окремо.

Верховний Суд нагадав, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, розмір якого відомий її отримувачу, а тому особа за загальним правилом має об’єктивну можливість проявити зацікавленість у правильності її обчислення.

Водночас у конкретній справі момент, коли пенсіонер фактично дізнався або повинен був дізнатися про порушення, може залежати і від отримання відповіді Пенсійного фонду щодо підстав відмови у перерахунку або способу обчислення пенсії.

Саме ці обставини необхідно встановити під час нового розгляду.

Оскільки Верховний Суд не вправі самостійно встановлювати невстановлені судами факти, визначати, за які саме місяці були здійснені платежі, чи переоцінювати докази, справа була направлена на новий розгляд.

Під час нового розгляду суд має окремо дослідити кожний спірний період підприємницької діяльності, застосований режим оподаткування, конкретні платежі, механізм спрямування їх частини до Пенсійного фонду, відомості персоніфікованого обліку та інші доступні докази.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      У спорах про зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу необхідно розмежовувати різні часові періоди та застосовувати нормативне регулювання, чинне в кожному з них. Для підприємців, які застосовували спрощену систему або фіксований податок, спеціальні правила залежать, зокрема, від того, чи йдеться про період до або після 1 липня 2000 року та 1 січня 2004 року.

2.      Державна реєстрація особи як фізичної особи – підприємця сама по собі не підтверджує застосування нею спрощеної системи оподаткування чи фіксованого податку. Після 1 липня 2000 року для включення відповідного періоду до страхового стажу необхідно також установити передбачену законом умову щодо сплати страхових внесків.

3.      Документально підтверджена сплата фіксованого податку є юридично значущим доказом, оскільки законодавство відповідного періоду передбачало спрямування частини такого платежу до Пенсійного фонду України. Однак вона не дає автоматичної підстави для зарахування всього періоду до страхового стажу: суд має встановити правове значення платежу за законодавством відповідного часу, конкретні місяці сплати та його зв’язок із системою пенсійного страхування.

4.      Відсутність у державних органів окремих архівних відомостей через закінчення строків їх зберігання не доводить автоматично ні існування, ні відсутність юридично значущих обставин. Такі факти мають установлюватися на підставі всієї сукупності доступних доказів, у тому числі непрямих, без покладення на добросовісну особу непропорційного тягаря через недоліки державного обліку.

5.      Шестимісячний строк за статтею 122 КАС України визначає своєчасність звернення особи до суду, а не дату, з якої має бути проведено перерахунок пенсії. Питання дотримання процесуального строку та матеріально-правове питання щодо початкової дати перерахунку пенсії повинні вирішуватися окремо; механічне відрахування шести місяців від дати звернення до Пенсійного фонду є неправильним.

Постанова Верховного Суду від 18 вересня 2026 року у справі № 420/12336/25 (адміністративне провадження № К/990/5450/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139885492