Строк звернення до суду у спорах про одноразову грошову допомогу: повторна заява з аналогічним предметом не змінює моменту, коли особа дізналася про відмову

Строк звернення до суду у спорах про одноразову грошову допомогу: повторна заява з аналогічним предметом не змінює моменту, коли особа дізналася про відмову

Фізичні особи звернулися до суду з позовом до Прикордонного загону та Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому просили визнати протиправною бездіяльність Прикордонного загону щодо ненаправлення їхніх заяв і документів про призначення одноразової грошової допомоги, а також зобов’язати направити ці документи до Адміністрації для розгляду. Позивачі також просили визнати протиправними дії Адміністрації щодо відмови розглянути заяви та зобов’язати її розглянути питання про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

Спір виник у зв’язку із загибеллю військовослужбовця під час проходження військової служби в період дії воєнного стану. Позивачі є членами його сім’ї, а смерть військовослужбовця, згідно з актом розслідування нещасного випадку та висновком Центральної військово-лікарської комісії, пов’язана з виконанням обов’язків військової служби. Прикордонний загін призначив і виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі, передбаченому Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, однак позивачі вважали, що мають право на допомогу в розмірі, передбаченому пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168.

Суд першої інстанції залишив позовну заяву без розгляду, виходячи з того, що позивачі пропустили шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Суд установив, що ще у жовтні 2023 року позивачі зверталися із заявами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, а Прикордонний загін листами від 24, 26 і 27 жовтня 2023 року повідомив їм про відсутність права на отримання такої допомоги. Позов же було подано лише 11 грудня 2024 року.

Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду, вважаючи, що строк звернення до суду не пропущено. На думку апеляційного суду, листування 2023 року мало інформаційний і розпорядчий характер та не свідчило про остаточне вирішення питання по суті. Апеляційний суд пов’язав початок перебігу строку з листом Прикордонного загону від 04 жовтня 2024 року, яким після повторного звернення позивачів було повідомлено про відсутність підстав для призначення допомоги за постановою № 168.

Верховний Суд задовольнив касаційні скарги Прикордонного загону та Адміністрації Державної прикордонної служби України, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Суд дійшов висновку, що позивачі дізналися про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги за постановою № 168 ще з листів Прикордонного загону від 24, 26 і 27 жовтня 2023 року, а повторні звернення у 2024 році та отримання аналогічних відповідей не могли змінити початок перебігу строку звернення до суду.

Суд застосував частину другу статті 55 Конституції України, статті 5, 44, 118, 122, 123, 341, 352 Кодексу адміністративного судочинства України, статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанову Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, Інструкцію з призначення і виплати в Державній прикордонній службі України одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 червня 2022 року № 383. Верховний Суд також врахував Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011, рішення Великої Палати Європейського суду з прав людини у справі «Zubac v. Croatia» (заява № 40160/12, пункт 78), постанову Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 820/2819/18 та постанову Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 260/8779/23.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1.      Для визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити час, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Особі недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення її прав; вона повинна довести, що не могла дізнатися про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася до суду у встановлений строк. Триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду за наявності у неї можливості знати про стан своїх прав та інтересів.

2.      Якщо лист уповноваженого суб’єкта владних повноважень містить вирішення заявленого питання по суті та доводить до відома особи відмову у застосуванні відповідної норми матеріального права, такий лист є актом, з отриманням якого особа повинна була дізнатися про рішення, з яким пов’язує порушення свого права. Визначальною є не назва документа, а його зміст. Тому листи Прикордонного загону від 24, 26 і 27 жовтня 2023 року, якими позивачам повідомлено про відсутність підстав для призначення допомоги за постановою № 168, не мали лише інформаційного чи розпорядчого характеру.

3.      Повторне звернення особи до суб’єкта владних повноважень з тотожною за суттю заявою та отримання аналогічної відповіді не змінює початку перебігу строку звернення до суду, якщо особа вже раніше знала або повинна була знати про відмову у вирішенні питання по суті. Інший підхід фактично нівелював би інститут строків звернення до суду, оскільки дозволяв би особі через будь-який проміжок часу штучно змінювати початок перебігу строку шляхом надсилання нових тотожних запитів суб’єкту владних повноважень.

4.      Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене процесуальними строками, встановленими законом. Такі строки спрямовані на дисциплінування учасників адміністративного судочинства, своєчасне вчинення процесуальних дій і досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивно непереборні обставини, які не залежать від волі особи, пов’язані з істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

5.      У цій справі Верховний Суд зазначив, що позивачі протягом майже 11 місяців — з жовтня 2023 року до вересня 2024 року — не вчиняли активних дій для захисту своїх прав ані шляхом адміністративного оскарження, ані шляхом звернення до суду. Належних об’єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали своєчасному поданню позову, позивачі не навели. Тому суд першої інстанції законно залишив позовну заяву без розгляду відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова Верховного Суду від 09 червня 2026 року у справі № 380/25163/24 (адміністративні провадження № К/990/11824/26, № К/990/11895/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137242820