Строки для перегляду судових рішень на підставі рішення ЄСПЛ у практиці конституційних судів Сербії і Польщі

Рішення Конституційного Суду Сербії від 21.02.2013 року № IУз-147/2012

Оскаржуваними у цій справі нормами Закону про цивільне судочинство було передбачено, що заява про перегляд судового рішення на підставі рішення ЄСПЛ або Конституційного Суду може бути подана протягом 60 днів з дня, коли було ухвалено таке рішення. В той же час, закон передбачав 5-річний преклюзивний строк для подання такої заяви, який рахується з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі.

Конституційний Суд зазначає, що за загальним правилом парламент має повноваження визначати у процесуальному законі правові засоби захисту, умови і строки для їх використання. Суд також враховує, що в цілому встановлення преклюзивного строку для використання екстраординарних засобів захисту переслідує на меті захист правової визначеності.
Разом з цим, виходячи з конституційного обов’язку держави забезпечувати реалізацію прав людини, включно з правом на справедливий суд і правом на судовий захист, які гарантуються і Конституцією, і Конвенцією, Конституційний Суд визнає, що встановлення преклюзивного строку для подання заяви про поновлення провадження у справі серйозно загрожує здійсненню конституційних прав.

Конституційний Суд вважає, що обране законодавцем рішення у цій справі не відповідає встановленому Конституцією принципу, згідно з яким кожен має право на судовий захист, якщо порушено гарантоване Конституцією право людини, а також право на усунення наслідків, що виникли внаслідок цього порушення - адже у спірному випадку цей засіб захисту (перегляд рішень на підставі рішення ЄСПЛ - прим.) вже "не може вважатися ефективним з точки зору статті 13 Конвенції". Це слідує, зокрема, з того факту, що особа не має жодних можливостей вплинути на тривалість розгляду справи ЄСПЛ чи Конституційним Судом.

Тому в ситуації, коли перебіг преклюзивного строку на застосування цієї процедури (перегляд рішень на підставі рішення ЄСПЛ - прим.) пов’язується із набранням законної сили рішенням суду і особа не має можливості вплинути на перебіг цього строку - ставиться під сумнів конституційна гарантія, передбачена частиною першою статті 22 Конституції ("Кожен має право на судовий захист у разі порушення чи заперечення його права, гарантованого Конституцією, а також на усунення наслідків, що випливають з такого порушення.")
Відповідно оскаржуване положення Закону про цивільне судочинство є неконституційним.

Рішення Конституційного Трибуналу Польщі від 22.09.2015 року у справі SK 21/14

Рішення ухвалено за конституційною скаргою. Заявник конституційної скарги зазначає, що остаточним рішенням Верховного Суду від 18.01.2008 року відмовлено у задоволенні його позову до житлового кооперативу.
Після цього заявник подав заяву до ЄСПЛ, який визнав порушення статті 6 Конвенції у зв’язку із несправедливістю судового провадження у справі заявника. Це рішення вступило в силу 24.10.2012 року, про що заявник був поінформований листом з ЄСПЛ від 04.12.2012 року.
24.01.2013 року заявник подав заяву про перегляд рішень у його справі, проте спірним положенням Цивільного процесуального кодексу передбачено 5-річний строк на перегляд судових рішень у разі, якщо ЄСПЛ визнає порушення статті 6 Конвенції, і у цьому разі строк закінчився 18.01.2013 року. 
Заявник зазначив послався на порушення ч.2 ст.77 Конституції ("Statutes shall not bar the recourse by any person to the courts in pursuit of claims alleging infringement of freedoms or rights").

Маршал Сейму (голова парламенту) подав прохання про закриття провадження у цій справі вказавши на неналежне вичерпання заявником засобів захисту у цій справі перед зверненням до Конституційного Трибуналу, адже станом на дату ухвалення рішення ЄСПЛ 5-річний строк ще не закінчився - і заявник пропустив його на декілька днів внаслідок власної недбалості.
Конституційний Трибунал відхилив цей довід зазначивши, що у заявника було менше 45 днів на подачу заяви (якщо рахувати від дати рішення ЄСПЛ) і про саме рішення ЄСПЛ він був поінформований із затримкою, тому в такій ситуації заявнику не можна ставити в провину пропуск строку.

Щодо суті справи Конституційний Трибунал зазначає, що, загалом, Конституція не гарантує право на перегляд судових рішень і навіть відсутність такого інституту в принципі не було б порушенням Конституції. Із попередньої практики Конституційний Трибунал вказує на необхідність розмежування безпосередньо передбачених Конституцією способів захисту і тих способів захисту, які запроваджуються на розсуд законодавця: у першому випадку у законодавця немає права вибору щодо не/запровадження цих засобів захисту у законі, у другому ж випадку у законодавця є свобода розсуду, проте такі засоби все рівно мають запроваджуватись у законі з дотриманням відповідних конституційних принципів.

Таким чином, суб'єкти права не можуть на підставі конституційних норм вимагати від законодавця гарантувати право на екстраординарний засіб правового захисту у цивільному процесі, включаючи право на поновлення провадження. Проте якщо законодавець вже ж скористався своєю конституційною законодавчою компетенцією та запровадив інститут поновлення провадження (перегляду остаточних судових рішень), то такі положення не можуть порушувати право на суд, принципи процесуальної справедливості, а також інші положення Конституції.

Конституційний Трибунал враховує, що хоча ані Конвенція, ані практика ЄСПЛ не вимагають строго обов’язкового запровадження перегляду судових рішень як заходу по виконанню рішення ЄСПЛ, але в багатьох випадках саме цей захід є відповідним способом поновлення порушених прав.
Законодавець може встановлювати лише такі обмеження конституційних прав і свобод, які виправдані раціональною необхідністю втручання і які безпосередньо служать реалізації конституційно-виправданої мети. Спірне законодавче обмеження переслідує виправдану мету, якою є захист правової визначеності і довіри до держави, і досягає її в ефективній мірі.
Разом з цим, наявність виправданої мети і ефективність її досягнення ще не говорить про конституційність законодавчого обмеження прав і свобод. Конституційний Трибунал дійшов висновку, що має місце непропорційне і невиправдане обмеження доступу до суду, позаяк встановлення спірного строку призвело до надмірного звуження прав заявників. При цьому законодавець також без раціональних передумов запровадив цей строк лише у разі, якщо рішенням ЄСПЛ встановлюється порушенні статті 6 Конвенції - не запровадивши такий же строк для інших категорій скаржників, у справах яких визнається порушення інших норм Конвенції.

При цьому Конституційний Трибунал підкреслює, що він не заперечує в принципі можливість запровадження іншого механізму обмеження строків звернення із заявою про перегляд, бо "було б важко підтримати допустимість відновлення судового провадження за спливом десятків років, адже це призвело б до радикального підриву таких цінностей, як стабільність правового становища осіб чи стабільність остаточних судових рішень".

 

П.С. "Contra non valentem agere nulla currit praescriptio" - максима, сформована у практиці судів Франції і деяких судів США, відповідно до якої строк (положення закону) не застосовується щодо особи, нездатної діяти.