Суд не може відмовити у відкритті апеляційного провадження, не оцінивши новий доказ, поданий на підтвердження причин пропуску строку

Суд не може відмовити у відкритті апеляційного провадження, не оцінивши новий доказ, поданий на підтвердження причин пропуску строку

Товариство звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві та просило визнати протиправними і скасувати низку рішень про внесення змін до попередніх рішень і постанов про накладення штрафів.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 23 березня 2026 року позов задовольнив. Головне управління Держпродспоживслужби в місті Києві подало апеляційну скаргу 24 квітня 2026 року.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху через пропуск строку на апеляційне оскарження та відсутність документа про сплату судового збору. Після сплати судового збору скаржник 8 травня 2026 року подав клопотання про поновлення строку, посилаючись, зокрема, на критичний кадровий дефіцит юридичного підрозділу, значне навантаження на працівників, умови воєнного стану та незначний — одноденний — пропуск строку.

Апеляційний суд 12 травня 2026 року визнав наведені причини неповажними, повторно залишив апеляційну скаргу без руху та надав десятиденний строк для наведення інших поважних причин і подання відповідних доказів.

22 травня 2026 року Головне управління повторно звернулося із заявою про поновлення строку та долучило, зокрема, довідку від 22 травня 2026 року № 12.0/3766 про кадрове забезпечення Управління правового забезпечення, а також положення про цей структурний підрозділ.

Ухвалою від 28 травня 2026 року Другий апеляційний адміністративний суд відмовив у поновленні строку та у відкритті апеляційного провадження. Суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції було отримано 24 березня 2026 року, а апеляційну скаргу подано 24 квітня 2026 року, тобто з пропуском тридцятиденного строку. Також апеляційний суд зазначив, що аналогічні доводи вже оцінювалися раніше, а інших доказів поважності причин пропуску строку нібито не подано.

У касаційній скарзі Головне управління Держпродспоживслужби в місті Києві наполягало, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки новим доказам, поданим 22 травня 2026 року. Зокрема, довідка підтверджувала, що в період з 23 березня до 24 квітня 2026 року із дев’яти штатних посад Управління правового забезпечення фактично були укомплектовані лише дві, а сім залишалися вакантними.

Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, скасував ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року та направив справу до цього суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Верховний Суд виходив із пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України, які гарантують право на апеляційний перегляд справи. Водночас це право реалізується з дотриманням установлених законом процесуальних строків.

Відповідно до статей 121, 295, 298 та пункту 4 частини першої статті 299 КАС України пропущений строк може бути поновлений за наявності поважних причин. Поважними є обставини, які об’єктивно перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії, не залежали від волевиявлення особи та підтверджені належними доказами.

Верховний Суд урахував правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, щодо необхідності добросовісного користування процесуальними правами та своєчасного виконання процесуальних обов’язків.

Також Суд послався на постанову об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 8 лютого 2024 року у справі № 480/8341/22, відповідно до якої під час вирішення питання про поновлення строку необхідно оцінювати всі обставини, які спричинили його пропуск, у сукупності.

У цій справі Верховний Суд звернув увагу, що первинне клопотання про поновлення строку дійсно містило посилання на критичний кадровий дефіцит, але на той момент ця обставина не була підтверджена документально. Натомість 22 травня 2026 року скаржник подав новий доказ — довідку № 12.0/3766, яка безпосередньо підтверджувала фактичний кадровий стан юридичного підрозділу саме у період, що охоплював строк апеляційного оскарження.

Верховний Суд наголосив, що цей документ не міг бути оцінений судом при постановленні ухвали від 12 травня 2026 року, оскільки був поданий пізніше. Тому висновок апеляційного суду в ухвалі від 28 травня 2026 року про відсутність нових доказів не відповідав матеріалам справи.

Водночас Верховний Суд не вирішував, чи є сам факт подання нового доказу підтвердженням «іншої підстави» для поновлення строку у розумінні частини третьої статті 298 КАС України. Вирішальним стало те, що апеляційний суд фактично розглянув повторну заяву по суті, але не дослідив поданий разом із нею доказ та водночас мотивував відмову відсутністю інших доказів.

Верховний Суд наголосив, що оцінка причин пропуску строку не може бути абстрактною. Суд має встановити не лише наявність певної обставини, а й те, чи могла вона об’єктивно вплинути на можливість своєчасного подання конкретної апеляційної скарги.

У цьому контексті Верховний Суд застосував Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень від 18 грудня 2008 року (Opinion No. 11 (2008) of the Consultative Council of European Judges to the attention of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the quality of judicial decisions). Відповідно до пунктів 34, 36 та 38 цього Висновку судові рішення повинні бути належно мотивованими, зрозумілими та давати змогу простежити логіку суду, а мотивування має відповідати на істотні доводи сторін і засвідчувати, що вони реально були розглянуті.

Як порівняльно-правовий орієнтир Верховний Суд також врахував рішення Великої палати Суду справедливості Європейського Союзу від 29 липня 2024 року у справі protectus s. r. o. v Výbor Národnej rady Slovenskej republiky na preskúmavanie rozhodnutí Národného bezpečnostného úradu, C-185/23, ECLI:EU:C:2024:657, пункти 79, 82–84. У цьому рішенні Суд ЄС виходив із того, що ефективний судовий контроль передбачає реальну можливість суду дослідити підстави рішення та пов’язані з ними докази, а також здійснити незалежну перевірку відповідних фактичних і правових обставин.

Верховний Суд окремо застеріг, що сам по собі воєнний стан не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Особа повинна зазначити конкретні обставини, які виникли внаслідок воєнного стану та об’єктивно вплинули на можливість своєчасного вчинення процесуальної дії, і підтвердити їх належними доказами.

Так само сама нестача працівників у структурному підрозділі державного органу не означає автоматичної поважності причин пропуску строку. Організація роботи державного органу та забезпечення його представництва у суді належать до сфери відповідальності самого органу.

Водночас ці загальні положення не звільняли апеляційний суд від обов’язку дослідити конкретний документально підтверджений кадровий дефіцит та визначити, чи міг він у сукупності з іншими обставинами вплинути на своєчасність подання апеляційної скарги.

У цьому зв’язку Верховний Суд урахував також Спільну позицію Європейського Союзу щодо Кластера 1 «Основи» від 12 червня 2026 року (European Union Common Position – Cluster 1: Fundamentals, AD 18/26, CONF-UA 2/26). У ній наголошено одночасно на необхідності зміцнення спроможності державної служби та підвищення якості й ефективності судової системи відповідно до acquis ЄС і європейських стандартів. Тому кадрові труднощі державного органу не створюють для нього процесуальної привілеї, але належно підтверджений кадровий дефіцит підлягає реальній судовій оцінці.

Щодо одноденного пропуску строку Верховний Суд урахував постанову від 28 квітня 2022 року у справі № 160/9400/21. Суд підкреслив, що ця постанова не встановлює правила про автоматичне поновлення строку при пропуску на один день, однак підтверджує необхідність оцінювати тривалість пропуску, характер і підтвердженість причин, поведінку особи та співмірність процесуального наслідку.

Верховний Суд також нагадав власний усталений підхід, викладений, зокрема, у постановах від 21 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20, від 12 вересня 2022 року у справі № 120/16601/21-а та від 28 березня 2023 року у справі № 260/1322/21: при застосуванні процесуальних правил необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, яка нівелює встановлені законом вимоги.

Цей підхід Верховний Суд співвідніс з Оновленим «Мірилом правовладдя» Венеційської комісії (The Updated Rule of Law Checklist), CDL-AD(2025)002, ухваленим Європейською комісією «За демократію через право» на 145-му пленарному засіданні 12–13 грудня 2025 року. Відповідно до пункту 118 цього документа формальні вимоги та процесуальні строки повинні бути розумними, а в пункті 121 право на оскарження судового рішення віднесено до загальних принципів правовладдя.

Водночас Верховний Суд прямо зазначив, що наведені стандарти не означають обов’язку поновлювати будь-який пропущений строк лише заради забезпечення доступу до суду. Дотримання процесуальних строків саме по собі є складовою юридичної визначеності.

У цій справі недопустимість надмірного формалізму полягала в іншому: суд апеляційної інстанції застосував остаточний процесуальний наслідок — відмову у відкритті апеляційного провадження — не оцінивши доказ, який був поданий саме на виконання його попередньої ухвали, і водночас мотивував рішення тим, що такого доказу не надано.

Верховний Суд не дійшов висновку, що кадровий дефіцит, воєнний стан, одноденний пропуск чи інші наведені обставини самі по собі або навіть у сукупності безумовно є поважними причинами. Це питання має повторно вирішити апеляційний суд після повного дослідження всіх доказів, їх взаємозв’язку та процесуальної поведінки скаржника.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Вирішуючи питання про поновлення строку апеляційного оскарження, суд повинен оцінювати всі наведені обставини та подані докази у сукупності. Якщо після первинної відмови у поновленні строку особа подала новий доказ на підтвердження раніше наведеної обставини, суд не може залишити цей доказ без оцінки та одночасно мотивувати відмову відсутністю відповідних доказів.

2.                  Ні воєнний стан, ні кадровий дефіцит державного органу, ні одноденний характер пропуску строку не є автоматичними підставами для його поновлення. Водночас конкретні та документально підтверджені обставини мають бути реально оцінені судом з погляду їх об’єктивного впливу на можливість своєчасно вчинити процесуальну дію.

3.                  Оцінка поважності причин пропуску строку не може бути формальною або абстрактною. Суд повинен враховувати тривалість пропуску, характер і підтвердженість причин, процесуальну поведінку особи, наявність чи відсутність необґрунтованого зволікання та співмірність процесуального наслідку.

4.                  Право на апеляційний перегляд не скасовує обов’язку дотримуватися процесуальних строків, а вимога уникати надмірного формалізму не означає надмірної гнучкості. Баланс полягає в тому, що процесуальні правила мають забезпечувати юридичну визначеність, але не можуть застосовуватися без належного дослідження істотних доказів та аргументів сторін.

5.                  Якщо апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі неповно встановлених обставин і не дослідив доказ, який міг мати значення для оцінки причин пропуску строку, така відмова є передчасною, а справа підлягає направленню до апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова Верховного Суду від 27 серпня 2026 року у справі № 440/15823/25 (адміністративне провадження № К/990/30080/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139320812