Цивільна відповідальність суддів Конституційного Суду за помилкові рішення (Верховний Суд проти Конституційного Суду Іспанії)

Рішення Верховного Суду Іспанії від 24.06.2002 року № 139/1999 

Згідно з обставинами спору позивач подав до суду позов з вимогою визнати дії і бездіяльність Конституційного Суду Іспанії протиправними. Позивач бажав взяти участь у конкурсі на заняття посади радника (юриста) Конституційного Суду - відповідно до статті 97 Органічного Закону "Про Конституційний Суд" радник суду (Letrados) здійснює супровід діяльності суду.
Позивач зазначив, що, на його думку, Конституційний Суд незаконно не розпочав конкурс на заняття посад радників, а тому він просив визнати цю бездіяльність Конституційного Суду протиправною і зобов’язати Суд надати інформацію про ці посади.
Верховний Суд відмовив у задоволенні цього позову зазначивши, що Органічний Закон "Про КС" не передбачає конкретний порядок і строки проведення конкурсів із заміщення посад радників. А тому суди загальної юрисдикції не можуть зобов’язати Конституційний Суд до організації заміщення посад радників у певний спосіб.

Рішення Конституційного Суду Іспанії від 18.07.2002 року і 17.09.2002 року

Позивач подав на раніше зазначене рішення Верховного Суду до самого ж Конституційного Суду Іспанії скаргу amparo*, у якій він просив, зокрема: 1) відвести від розгляду скарги усіх діючих магістратів (суддів) цього Суду через наявність у них прямої зацікавленості у вирішенні спору (конфлікт інтересів); 2) звернутися до Парламенту з вимогою прийняти закон, який унормував би порядок розгляду Конституційним Судом цієї скарги неупередженим судом (тобто закон, який врегулював би порядок розгляду справи у разі відводу усіх діючих на той час суддів Конституційного Суду - прим.).
Конституційний Суд відмовився розглядати amparo позивача пояснивши це тим, що у такому формулюванні скарга подана "не до діючого Конституційного Суду, а до гіпотетичного суду, який заміщав би його" (тобто скарга адресована суду, який міг би чи мав би бути створений на підставі закону, який, як вважає позивач, мав би бути прийнятий парламентом). 
У такий спосіб, як зазначає Конституційний Суд, позивач виклав скаргу недостатньо чітко і ясно, а тому вона не підлягає розгляду по суті.

Amparo – в деяких країнах це процедура захисту порушених конституційних прав, наближена до загальновизнаного поняття «повна конституційна скарга». В скарзі «аmparo» може бути оскаржено конституційність майже будь-якого рішення, дії чи бездіяльності, що порушує Конституцію, а зокрема і рішення суду загальної юрисдикції.

Рішення Верховного Суду Іспанії від 23.01.2004 року № 51/2005 - 

Не погодившись із рішенням Конституційного Суду Іспанії про відмову у розгляді amparo, позивач подав інший позов проти тепер вже безпосередньо одинадцяти суддів Конституційного Суду. У цьому позові він вимагав визнати дії суддів Конституційного Суду протиправними і стягнути з відповідачів відшкодування шкоди в розмірі 11 тисяч євро за халатність, вчинену ними при виконання посадових обов’язків.
Розглядаючи цей позов Верховний Суд, перш за все, відмовився закрити провадження через стверджувану відповідачами непідсудність йому цього позову. Суд зазначає, що Конституція Іспанії не наділяє суддів Конституційного Суду цивільним імунітетом. Більше того, Верховний Суд звертає увагу, що стаття 23 Органічного Закону "Про Конституційний Суд" передбачає звільнення судді Конституційного Суду з такої підстави, як "визнання винуватим за цивільним позовом у зловмисних діях", що відповідно передбачає можливість подання цивільного позову проти судді.
Стаття 22 Закону передбачає, що суддя не може бути притягнутий до відповідальності за "висловлення думки при виконання своїх повноважень". Але, за позицією Верховного Суду, слід розмежовувати відповідальність судді Конституційного Суду "за думку при виконанні повноважень" і за наслідки прийнятих ним рішень :)
Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 414 Органічного закону про судоустрій передбачено цивільно-правову відповідальність суддів та мирових суддів за шкоду та збитки, заподіяні при виконанні ними своїх функцій у разі скоєння ними шахрайства чи недбалості. Ця норма, однак, як зазначає Верховний Суд, не застосовується до суддів Конституційного Суду і не може бути застосована в тому числі по аналогії. А тому Верховний Суд вирішив розглядати цю справу з точки зору загальних положень Цивільного кодексу про деліктну відповідальність.
Верховний Суд вказує, що за загальним правилом для настання деліктної відповідальності потребується:
а) наявність поведінки, активної чи пасивної, виконання функцій, що є незаконними і тягнуть за собою відповідальність;
б) завдання шкоди, що може бути оцінений у грошовому вираженні;
с) наявність причинно-наслідкового зв’язку між поведінкою і шкодою.
Перший елемент деліктної відповідальності є виконаним: Верховний Суд зазначає, що в даному випадку судді Конституційного Суду відмовилися розглядати по суті amparo позивача по надуманим підставам, бо вона начебто була адресована "гіпотетичному суду". Такі дії банально суперечать вимогам "законності", позаяк закон передбачає, що "судді мають обов’язок розглядати справу дотримуючись встановлених джерел права" - в той час як закон не передбачав підстав для ухвалення суддями Конституційного Суду такого рішення за скаргою позивача.
Верховний Суд зазначає, що «один із найбільших тріумфів цивілізації полягає у відмові особи у самостійному захисті своїх прав в обмін на судовий захист, за яким суддя буде завжди розглядати скарги сторін, вирішуючи їх в будь-якому разі». Відповідно до статті 24 Конституції Іспанії, в т.ч. у її багаточисленних роз’ясненнях самим же Конституційним Судом, кожен має право на отримання обґрунтованого судового рішення. Це положення не заперечує можливість ухвалення судом рішення про неприйнятність скарги, але лише на встановлених законом підставах. У цій же справі, як зазначає Верховний Суд, судді Конституційного Суду по суті взагалі не прийняли передбаченого законом рішення за amparo позивача. Тому Верховний Суд приходить до висновку, що у цій справі "немає ніяких сумнівів, що має місце вина і халатність, заснована на діях без належної обачності".
Судді-відповідачі Конституційного Суду, як зазначає Верховний Суд, діяли із серйозною професійною недбалістю, яка передбачає в конкретному випадку непробачне невігластво, оскільки незаконність їх дій витікає з порушення абсолютно обов'язкових правил. Нарешті це свідчить також про "абсолютно неприйнятну поведінку суддів з професійної точки зору".
Що стосується наявності у цьому випадку завданої шкоди, то Верховний Суд зазначає, що "не підлягає сумніву, що незаконне позбавлення конституційного права на захист завдає моральну шкоду".
Крім цього, на думку Верховного Суду "не підлягає сумніву" також і наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправними діями суддів Конституційного Суду і завданою позивачу моральною шкодою.
На підставі викладеного Верховний Суд задовольнив позов частково і стягнув на користь позивача по 500 євро з одинадцяти суддів-відповідачів Конституційного Суду. 

Примітка: Загалом у Конституційному Суді Іспанії 12 суддів, проте у цій справі дванадцятий суддя не був відповідачем, бо не приймав участь в розгляді скарги amparo позивача через перебування на лікарняному.

Рішення Конституційного Суду Іспанії від 05.06.2013 року № 133/2013

Після вказаного рішення Верховного Суду всі одинадцять суддів Конституційного Суду подали 24.02.2004 року до самого ж Конституційного Суду свою власну скаргу amparо, тобто вони оскаржили рішення Верховного Суду до свого власного суду. Ця скарга була розглянута лише майже через 10 років, коли усі 11 суддів були замінені іншими суддями (тобто скарга розглянута у повністю оновленому складі Конституційного Суду і жоден з суддів не приймав участь у розгляді своєї власної скарги).

Конституційний Суд перш за все зазначає, що він не заперечує загалом можливість цивільної відповідальності суддів Конституційного Суду, зокрема Суд погоджується, що за Конституцією формально імунітет такого роду має лише Король Іспанії і Верховний Суд в принципі має право розглядати такі позови.
Поряд з цим, Конституційний Суд зазначає, що за Конституцією і Законом "Про КС" усі його рішення, а в тому числі і за наслідками розгляду amparo (і визнання їх неприйнятними), є остаточними, якщо інше не передбачено законом (зокрема закон передбачає апеляційне оскарження ухвал колегій до Пленуму Конституційного Суду). Відповідно є помилковим висновок Верховного Суду про можливість наявності індивідуальної цивільної відповідальності у кожного окремого судді Конституційного Суду за начебто неправильне застосування закону Конституційним Судом в судових актах.
Конституційний Суд зазначає, що право на судовий захист, передбачене статтею 24 Конституції, буде порушеним через неналежну мотивацію судового рішення однаково з підстав як недостатньої мотивованості судового рішення, так і у випадку, коли мотивація "є результатом міркувань, що не відповідають дійсності", оскільки у такому випадку суд обґрунтовує своє рішення опираючись на помилково встановлені факти і образу правову позицію.

Конституційний Суд підтверджує правильність своїх попередніх рішень про відхилення amparo позивача і зазначає, що це свідчить про порушення Верховним Судом права на судовий захист суддів Конституційного Суду, адже той обґрунтував своє рішення очевидно помилковим висновком про неналежне виконання обов’язків суддями Конституційного Суду.
При цьому Конституційний Суд також підкреслює, що хоча, як вже зазначалося, судді Конституційного Суду і несуть цивільну відповідальність, але така відповідальність не може наставати за результатами їх судового переслідування за ухвалені ними в рамках юрисдикції Конституційного Суду рішення.

Опираючись на викладене Конституційний Суд задовольнив amparo суддів-заявників Конституційного Суду і скасував рішення Верховного Суду від 23.01.2004 року.