Участь у спільному доборі та оскарження одного рішення ВККС не означають необхідності спільного розгляду індивідуальних вимог кандидатів – Верховний Суд

Участь у спільному доборі та оскарження одного рішення ВККС не означають необхідності спільного розгляду індивідуальних вимог кандидатів – Верховний Суд

П’ятеро учасників добору на посаду судді місцевого суду звернулися до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Вони просили скасувати рішення ВККС України від 17 червня 2026 року № 78/зп-26 у частині затвердження результатів виконання ними практичного завдання зі спеціалізації місцевого господарського суду та зобов’язати Комісію повторно призначити виконання практичного завдання з наступним мотивованим оцінюванням відповідно до Методичних вказівок.

Верховний Суд дійшов висновку про необхідність роз’єднати позовні вимоги п’яти позивачів та виділити вимоги кожного з них у самостійне провадження.

Суд виходив із частини шостої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої до початку розгляду справи по суті суд може за клопотанням учасника або з власної ініціативи роз’єднати об’єднані вимоги, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства – справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню публічно-правового спору.

Верховний Суд звернув увагу, що всі позивачі справді брали участь в одному доборі, оскаржували одне рішення ВККС України та посилалися на однакове нормативне регулювання. Однак сама ця спільність не означає, що їхні вимоги повинні розглядатися в одному провадженні.

Визначальною обставиною став індивідуальний характер оцінювання кожного кандидата. Позивачі виконували практичні завдання 9 або 10 жовтня 2025 року та отримали від 50,00 до 56,00 первинних балів (від 100,00 до 112,00 балів після застосування коефіцієнта). Щодо кожного кандидата результат етапу кваліфікаційного іспиту було визначено як «не складено», однак підстави, з яких кожен із них оспорював власне оцінювання, потребували окремої перевірки.

Для вирішення спору щодо кожного позивача Суд повинен окремо дослідити саме його практичну роботу, відповідну екзаменаційну відомість, оцінки кожного члена екзаменаційної комісії за окремими елементами роботи, співвіднести ці оцінки зі змістом конкретного завдання та Методичними вказівками, а також перевірити індивідуальні доводи кандидата щодо необґрунтованості чи невмотивованості оцінювання.

Верховний Суд наголосив, що навіть доводи про розбіжності між оцінками членів екзаменаційної комісії безпосередньо пов’язані зі змістом конкретної роботи певного кандидата. Тому однакове посилання кількох позивачів на порушення Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту або Методичних вказівок не усуває необхідності досліджувати різні докази та встановлювати різні обставини щодо кожного з них.

Індивідуальними виявилися й обставини ознайомлення кандидатів зі своїми практичними роботами та екзаменаційними відомостями: вони зверталися до ВККС України у різні дні, отримували матеріали в різний час, а одна з позивачок на момент подання позову відповідних документів узагалі ще не одержала.

Так само відрізнявся склад доказів, які позивачі просили витребувати. Йшлося про екзаменаційні відомості, індивідуальні оціночні листи, письмові зауваження, коментарі, рецензії, протоколи оцінювання та відомості з програмного забезпечення «Система автоматизації робочих процесів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» за різні дати щодо кожної окремої практичної роботи.

Отже, правомірність одного й того самого рішення ВККС України мала перевірятися окремо щодо кожного кандидата. Результат оцінювання однієї практичної роботи не має автоматичного преюдиційного чи іншого визначального значення для оцінювання роботи іншої особи.

За висновком Верховного Суду, спільний розгляд вимагав би одночасного дослідження значного обсягу різних індивідуальних доказів та надання окремої правової оцінки кожній практичній роботі. Роз’єднання вимог, навпаки, сприятиме повному, всебічному та своєчасному встановленню обставин щодо кожного кандидата і належній оцінці доказів.

Окремий блок мотивування Верховний Суд присвятив питанню визначення складу суду після роз’єднання позовних вимог. Частина шоста статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України прямо передбачає, що вимоги, виділені у самостійне провадження, розглядає суддя, який прийняв рішення про їх роз’єднання.

Це правило Суд розглянув у системному зв’язку зі статтею 31 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему документообігу суду. Справа, виділена в окреме провадження внаслідок роз’єднання вимог, передається раніше визначеному складу суду. Отже, така передача здійснюється не шляхом індивідуального вибору судді для нової справи, а на підставі наперед установленого нормативного алгоритму розподілу.

Верховний Суд пов’язав це з європейськими гарантіями права на законного, незалежного та безстороннього суддю. У Рекомендації CM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи наголошено, що розподіл справ має відбуватися за об’єктивними, наперед установленими критеріями, а справа не повинна вилучатися у конкретного судді без поважних причин.

Венеційська комісія у Доповіді «Про незалежність судової системи. Частина I: Незалежність суддів» (CDL-AD(2010)004) також визначила, що гарантія права на законного суддю охоплює не лише визначення компетентного суду, а й конкретного судді або складу суду, а правила такого визначення мають бути об’єктивними, прозорими та встановленими заздалегідь.

Такий же підхід відображено в Оновленому «Мірилі правовладдя» Венеційської комісії (CDL-AD(2025)002): належний розподіл справ охоплює як визначення суду, так і визначення конкретного судді чи складу суду, причому обидва елементи повинні бути прозоро врегульовані законом.

Консультативна рада європейських суддів також наголошувала, що електронний розподіл справ або розподіл за наперед установленою схемою повинен ґрунтуватися на об’єктивних критеріях і виключати можливість маніпулювання системою.

Отже, правило, за яким після роз’єднання вимог виділена справа передається раніше визначеному складу суду, Верховний Суд визнав таким, що ґрунтується на об’єктивному та наперед встановленому нормативному критерії, а не на дискреційному виборі конкретного судді.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Спільність процедури, одного рішення суб’єкта владних повноважень та нормативного регулювання сама по собі не зумовлює необхідності спільного розгляду позовних вимог кількох осіб, якщо фактичні обставини, докази та підстави перевірки правомірності рішення щодо кожного позивача мають індивідуальний характер.

2.      У спорах щодо оцінювання практичних завдань кандидатів на посаду судді суд має окремо дослідити роботу кожного кандидата, його екзаменаційну відомість, індивідуальні оцінки членів екзаменаційної комісії, їх відповідність Методичним вказівкам та конкретні доводи відповідної особи. Результат перевірки оцінювання одного кандидата не визначає автоматично результат спору щодо іншого.

3.      Роз’єднання вимог є виправданим, якщо спільний розгляд потребував би одночасного дослідження значного масиву різних індивідуальних доказів і окремої правової оцінки щодо кожного позивача, а самостійні провадження сприятимуть повнішому, ефективнішому та своєчаснішому судовому розгляду.

4.      Передача після роз’єднання виділених справ раніше визначеному складу суду не є новим індивідуальним вибором судді. Це реалізація наперед установленого законом та правилами автоматизованого документообігу нормативного критерію розподілу справ.

5.      Гарантія права на законного суддю охоплює не лише визначення компетентного суду, а й спосіб визначення конкретного судді або складу суду. Такий механізм має ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих та встановлених заздалегідь правилах, що унеможливлюють довільний вибір або маніпулювання розподілом справ.

Ухвала Верховного Суду від 08 вересня 2026 року у справі № 990/289/26 (адміністративне провадження № П/990/289/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139655358