Ухилення від отримання припису про демонтаж зовнішньої реклами не звільняє балансоутримувача будівлі від обов’язку забезпечити доступ до рекламної конструкції – Верховний Суд

Ухилення від отримання припису про демонтаж зовнішньої реклами не звільняє балансоутримувача будівлі від обов’язку забезпечити доступ до рекламної конструкції – Верховний Суд
Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради звернулася до адміністративного суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу та Товариства про зобов’язання надати доступ і усунути перешкоди у здійсненні демонтажу дахової рекламної конструкції з написом «Kadorr 35», розташованої на багатоквартирному будинку по вулиці Літературній, 8 у місті Одесі.

Позивач зазначав, що конструкція розміщена без дозволу на зовнішню рекламу, у зв’язку із чим Управління реклами Одеської міської ради 1 вересня 2022 року видало припис № 01-20/4560 про усунення порушення шляхом демонтажу. Припис було направлено Обслуговуючому кооперативу, який є балансоутримувачем будинку, однак поштове відправлення повернулося після закінчення строку зберігання.

У липні 2024 року уповноважений орган видав направлення на демонтаж конструкції. Комунальна установа повідомила Обслуговуючий кооператив про заплановані роботи, проте кур’єрське відправлення не було отримано, а 9 липня 2024 року працівники установи не змогли отримати доступ до покрівлі будинку, про що склали акт про недопуск.

25 липня 2024 року Комунальна установа додатково надіслала Обслуговуючому кооперативу електронного листа з вимогою самостійно демонтувати конструкцію або забезпечити доступ до неї з 5 до 9 серпня 2024 року. Однак демонтаж здійснено не було.

Обслуговуючий кооператив заперечував проти позову, стверджуючи, що не отримував припису та повідомлення про демонтаж, не є рекламодавцем і не перешкоджав доступу до покрівлі. Товариство, яке за договором здійснювало комплексне обслуговування будинку, зазначало, що не є балансоутримувачем, не отримувало припису та не зобов’язане забезпечувати демонтаж конструкції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 31 січня 2025 року, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.

Верховний Суд постановою від 16 вересня 2025 року скасував ці рішення та направив справу на новий розгляд. Зокрема, Суд вказав на необхідність встановити належного відповідача, правовий статус дахової конструкції, обсяг обов’язків балансоутримувача та управителя будинку, а також обставини повідомлення про демонтаж і фактичного надання доступу до його об’єкта.

За результатами нового розгляду Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 24 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року, повторно відмовив у задоволенні позову.

Суди встановили, що Обслуговуючий кооператив є балансоутримувачем покрівлі будинку та має забезпечувати доступ до неї. Водночас вони виходили з того, що відсутні належні докази обізнаності кооперативу з приписом і запланованими демонтажними роботами, оскільки поштове відправлення повернулося без вручення, а кур’єрська накладна не містила відомостей про особу, яка відмовилася отримати лист.

Стосовно Товариства суди зазначили, що воно лише здійснює комплексне обслуговування спільного майна будинку, не є балансоутримувачем покрівлі та не уповноважене виконувати адресований Обслуговуючому кооперативу припис.

Комунальна установа оскаржила ці рішення в касаційному порядку, посилаючись, зокрема, на неправильне застосування законодавства про рекламу, неврахування правових висновків Верховного Суду щодо належного повідомлення юридичних осіб і невиконання обов’язкових вказівок, наданих під час попереднього касаційного перегляду.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог до Обслуговуючого кооперативу та ухвалив у цій частині нове рішення.

Суд зобов’язав Обслуговуючий кооператив надати Комунальній установі доступ на дах будинку та усунути перешкоди у здійсненні демонтажу рекламної конструкції. В іншій частині судові рішення залишено без змін, зокрема щодо відмови в задоволенні позовних вимог до Товариства.

Передусім Верховний Суд звернув увагу на частину п’яту статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої висновки і мотиви, з яких скасовано судові рішення, є обов’язковими для суду першої або апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У постанові від 16 вересня 2025 року Верховний Суд вже зазначав, що направлення рекомендованого листа чи повідомлення на зареєстровану адресу юридичної особи є належним повідомленням незалежно від фактичного отримання кореспонденції адресатом.

Відсутність юридичної особи за місцем реєстрації, відмова від отримання поштового чи кур’єрського відправлення, а також пасивна поведінка, коли особа уникає отримання кореспонденції і відправлення повертається після закінчення строку зберігання, не можуть тлумачитися на користь особи, яка створює такі перешкоди.

Проте суди попередніх інстанцій під час нового розгляду розцінили повернення поштового відправлення та відмову від отримання кур’єрського листа як обставини, що підтверджують необізнаність Обслуговуючого кооперативу з приписом і датами демонтажу.

Верховний Суд визнав такий підхід помилковим, оскільки ризик наслідків неодержання кореспонденції за зареєстрованою адресою покладається на саму юридичну особу.

Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, у якій сформульовано підхід, згідно з яким направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для належного повідомлення, а фактичне отримання таких листів перебуває поза межами контролю відправника.

Аналогічний підхід застосовано в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б та від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19.

Окремо Верховний Суд врахував висновки щодо презумпції обізнаності особи з повідомленнями, направленими через зазначені нею засоби комунікації, викладені в постановах від 30 листопада 2022 року у справах № 759/14068/19 і № 725/486/22 та від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18.

Суд зазначив, що особа, яка повідомила свою електронну адресу, покладає на себе обов’язок отримувати відповідні повідомлення та ризики щодо актуальності цієї адреси. Хоча зазначені висновки сформульовані переважно щодо повідомлення учасників судового процесу, закладений у них підхід щодо наслідків ухилення від отримання повідомлень застосовується також в адміністративній процедурі.

Верховний Суд наголосив, що визначення юридичних наслідків уже встановлених судами обставин, зокрема належного направлення кореспонденції та її неотримання адресатом, є питанням правової кваліфікації, а не переоцінкою доказів.

У цьому контексті Суд послався на практику Суду Європейського Союзу, зокрема рішення від 18 жовтня 2012 року в об’єднаних справах C-101/11 P та C-102/11 P, Neuman and Galdeano del Sel v Baena Grupo (пункт 39), а також рішення Загального Суду Європейського Союзу від 10 червня 2020 року у справі T-100/19, L. Oliva Torras, SA v EUIPO and Mecánica del Frío, SL (пункт 117, ECLI:EU:T:2020:255).

Щодо повноважень Комунальної установи Верховний Суд застосував положення Закону України «Про рекламу», Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, та Правил розміщення зовнішньої реклами в місті Одесі, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 квітня 2008 року № 434.

Зокрема, пункт 46 Типових правил розміщення зовнішньої реклами у редакції, чинній на момент винесення припису, передбачав звернення уповноваженого органу до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунути порушення у визначений строк.

Відповідно до пунктів 13.1–13.3 місцевих Правил розміщення зовнішньої реклами демонтаж протиправно розміщеного рекламного засобу здійснюється його власником на виконання припису, а у разі невиконання припису у встановлений строк – уповноваженою Комунальною установою.

Верховний Суд зазначив, що законодавство та відповідні правила не покладають на Комунальну установу обов’язку повторно надсилати припис або попередньо узгоджувати з балансоутримувачем дату примусового демонтажу.

При цьому припис Управління реклами Одеської міської ради від 1 вересня 2022 року № 01-20/4560 не був оскаржений, визнаний протиправним чи скасований, а тому залишався чинним та обов’язковим до виконання.

Верховний Суд також дослідив правову природу дахової конструкції з написом «Kadorr 35».

Суд виходив із визначення зовнішньої реклами, наведеного у статті 1 Закону України «Про рекламу», а також положень частини сьомої статті 8 та частини шостої статті 9 цього Закону, які визначають випадки, коли певна інформація не вважається рекламою.

Верховний Суд врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 6.56 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 916/214/20, відповідно до якого наявність або відсутність у конструкції ознак зовнішньої реклами є правовим питанням, яке вирішується з урахуванням законодавчого визначення реклами, місця розташування конструкції та змісту розміщеного на ній тексту.

У справі встановлено, що конструкція з написом «Kadorr 35» має розміри 18 × 3 × 1 м, розташована на даху багатоквартирного будинку та підключена до електромережі.

З урахуванням змісту напису, способу та місця його розміщення Верховний Суд дійшов висновку, що така конструкція відповідає ознакам зовнішньої реклами.

Вона не відповідає просторовим критеріям вивіски, визначеним частиною шостою статті 9 Закону України «Про рекламу», оскільки розташована на даху будинку, вище першого поверху, не на поверсі відповідного приміщення та не біля входу до нього.

Також суди не встановили обставин, які свідчили б про реалізацію товару чи надання послуги споживачеві на даху будинку або про належність конструкції до елементів оформлення місця торгівлі. Тому виняток, передбачений частиною сьомою статті 8 Закону України «Про рекламу», до цієї конструкції не застосовується.

Визначаючи особу, зобов’язану забезпечити доступ до рекламної конструкції, Верховний Суд виходив із встановлених судами обставин про те, що покрівлю будинку передано на баланс Обслуговуючого кооперативу.

Суд наголосив, що незалежно від того, хто встановив рекламну конструкцію, для вирішення спору визначальним є контроль над доступом до місця її розташування після прийняття будинку на баланс.

Обслуговуючий кооператив був балансоутримувачем покрівлі, адресатом чинного припису та особою, яка за встановлених обставин мала забезпечити доступ до об’єкта демонтажу.

Натомість Товариство здійснювало лише комплексне обслуговування спільного майна будинку, не було балансоутримувачем покрівлі та не отримувало відповідного припису. Тому Верховний Суд погодився з відмовою у задоволенні позовних вимог до Товариства.

Верховний Суд також врахував постанову від 5 травня 2022 року у справі № 916/3445/19, у якій застосовано аналогічний спосіб захисту шляхом зобов’язання обслуговуючого кооперативу усунути перешкоди у здійсненні демонтажу дахових рекламних конструкцій і надати доступ на дах будівлі.

Оскільки суди попередніх інстанцій встановили необхідні фактичні обставини, але неправильно визначили їх правові наслідки, Верховний Суд не направляв справу на повторний розгляд, а на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив нове рішення у відповідній частині.

Основні правові висновки Верховного Суду
1.      Направлення припису або повідомлення на зареєстровану адресу юридичної особи є належним способом повідомлення незалежно від фактичного отримання кореспонденції адресатом. Відсутність юридичної особи за місцем реєстрації, відмова від отримання поштового чи кур’єрського відправлення, а також пасивна поведінка, внаслідок якої відправлення повертається після закінчення строку зберігання, не можуть тлумачитися на користь особи, яка ухиляється від отримання повідомлень. Ризик наслідків неодержання кореспонденції за зареєстрованою адресою покладається на саму юридичну особу. Такий підхід застосовується також в адміністративній процедурі виконання приписів уповноважених органів.

2.      Надсилання повідомлення на офіційну електронну адресу юридичної особи підлягає оцінці з урахуванням презумпції обізнаності адресата. Особа, яка повідомила свою електронну адресу як засіб комунікації, покладає на себе обов’язок отримувати відповідні повідомлення та ризики щодо актуальності цієї адреси. Під час оцінки належності повідомлення суд повинен враховувати у сукупності надсилання рекомендованих листів, кур’єрських відправлень та електронних повідомлень, а також поведінку адресата. Ухилення від отримання повідомлень не може бути підставою для звільнення від виконання обов’язків, установлених законодавством.

3.      Правова кваліфікація великогабаритної конструкції як зовнішньої реклами або вивіски залежить від її змісту, способу та місця розташування. Розміщення інформації на даху багатоквартирного будинку саме по собі не надає їй статусу вивіски, яка не вважається рекламою. Якщо конструкція розташована вище першого поверху, не на поверсі відповідного приміщення та не біля входу до нього, вона не відповідає просторовим критеріям, визначеним частиною шостою статті 9 Закону України «Про рекламу». Водночас застосування винятку, передбаченого частиною сьомою статті 8 цього Закону, потребує встановлення відповідних обставин реалізації товару, надання послуг або оформлення місця торгівлі.

4.      Невиконання чинного та нескасованого припису про демонтаж протиправно розміщеної рекламної конструкції створює обов’язок здійснити демонтаж або забезпечити уповноваженому органу доступ для його проведення. Для вирішення вимоги про усунення перешкод істотне значення мають наявність відповідного припису, обов’язок і фактична можливість забезпечити доступ, а також обставини ухилення від виконання припису чи надання доступу. Незалежно від того, хто безпосередньо встановив конструкцію, визначальним для покладення обов’язку забезпечити доступ є контроль над місцем її розташування. Водночас сам факт надання послуг з обслуговування будинку без відповідних повноважень та адресованого особі припису не є достатньою підставою для покладення такого обов’язку.

5.      Висновки та мотиви Верховного Суду, з яких скасовано попередні судові рішення, є обов’язковими для судів під час нового розгляду справи. Якщо суди встановили обставини належного направлення кореспонденції та її неотримання адресатом, визначення юридичних наслідків цих обставин є питанням правової кваліфікації, а не переоцінкою доказів. Ігнорування обов’язкових висновків щодо наслідків ухилення від отримання повідомлень порушує частину п’яту статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо всі необхідні обставини вже встановлено, але суди неправильно застосували норми матеріального права, суд касаційної інстанції може скасувати відповідні рішення та ухвалити нове рішення без направлення справи на черговий розгляд.

Постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2026 року у справі № 420/31843/24 (адміністративне провадження № К/990/30164/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140331501