“Чи підтримуєте ви право України на використання гарантій безпеки визначених Будапештським меморандумом для відновлення її державного суверенітету і територіальної цілісності?”
Ось так звучить п’яте і найбільш дивне питання цього "опитування", ініційованого Президентом України, яке мало би відбутися 25 жовтня 2020 року.
Оскільки тему Будапештського меморандуму часто експлуатувалась у ЗМІ (особливо з пропагандистською метою), вкрай важливо розуміти, про що насправді говорить цей документ. На жаль, в масовій свідомості присутні стійкі міфи щодо цього меморандуму, які необхідно долати.
Отже, цей Меморандум був підписаний 5 грудня 1994 року у Будапешті (звідки і його неофіційна назва) Україною, США, Сполученим Королівством та РФ у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Китай і Франція як дві держави з ядерним статусом також надали офіційні односторонні заяви з цього приводу.
Перше питання, яке виникає — неочевидне, мабуть, на момент підписання, але дуже і дуже очевидне сьогодні — це назва самого документу: про гарантії чи про запевнення безпеки? Англійською цей документ називається як “on Security Assurances” (швидше “запевнення”, ніж “гарантії” безпеки, хоча допускається синонімія цих термінів), а російською і українською вона звучить як “про гарантії безпеки”. Цікаво, що, відповідно до умов самого Меморандуму, три мовні версії документа є рівнозначними (having equal validity).
Друге питання — чи дійсно “держави-гаранти” (назвемо їх так) зобов’язувалися допомогти Україні в разі агресії проти неї. А от тепер уважно читаємо текст п. 4 Меморандуму:
“Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй з метою надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об'єктом погрози агресією З ВИКОРИСТАННЯМ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ.”
Тобто, якщо проти України як без’ядерної держави не використають ядерну зброю, то ніяких обов’язків домагатися негайних дій з боку РБ ООН у “держав-гарантів” немає. І це чудово розуміли всі підписанти.
Про що ж тоді цей Меморандум? Про зобов'язання "держав-гарантів" утриматися від застосування сили проти України. Цим документом РФ, Сполучене Королівство та США підтвердили:
1) повагу до незалежності, суверенітету та існуючих кордонів України;
2) зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України;
3) що їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН;
4) зобов'язання утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги;
5) що вони не будуть застосовувати ядерну зброю проти України, крім випадку нападу на них самих, їхні території чи їхні підопічні території, їхні збройні сили або на їхніх союзників з боку України в союзі з державою, яка володіє ядерною зброєю.
Крім того, всі 4 держави погодилися проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.
Чи варто казати, що дехто з підписантів (не буду показувати пальцем) постійно порушував цей Меморандум ще задовго до подій 2014 року? Чи передбачив цей документ якісь санкційні механізми в разі його порушення однією зі сторін? Як бачимо, не передбачив. Та й навіть, якби і передбачив, чи це б налягало державу-агресора? Сумніваюся. І так само сумніваюся у доцільності та змістовності такого питання на "всенародному опитуванні".
Оригінал: https://blog.liga.net/user/amarusiak/article/38163