За законодавством, чинним на дату смерті, для допомоги у зв’язку зі смертю колишнього військовослужбовця недостатньо причинного зв’язку захворювання зі службою – смерть має настати протягом року після звільнення

За законодавством, чинним на дату смерті, для допомоги у зв’язку зі смертю колишнього військовослужбовця недостатньо причинного зв’язку захворювання зі службою – смерть має настати протягом року після звільнення

Дружина померлого колишнього військовослужбовця звернулася до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просила визнати протиправною відмову у призначенні їй одноразової грошової допомоги та зобов’язати Міністерство призначити і виплатити таку допомогу у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2020 року. 

Позивачка посилалася на те, що її чоловік помер у 2020 році внаслідок захворювання, яке, відповідно до висновку 12 Регіональної військово-лікарської комісії від 27 липня 2020 року № 307, було пов’язане з виконанням обов’язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Комісія Міністерства оборони України рішенням, оформленим протоколом від 4 листопада 2021 року № 167, відмовила у призначенні допомоги. Серед підстав зазначено, що чоловік позивачки, який раніше проходив службу у військових формуваннях колишнього СРСР та брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, після припинення існування СРСР певний час проходив службу у збройних силах рф і був звільнений у 1994 році, тобто смерть настала більш ніж через рік після звільнення; крім того, на думку Міністерства, подані документи не підтверджували причинного зв’язку саме смерті з виконанням обов’язків військової служби.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовив. Суд виходив із редакції статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чинної на дату смерті, яка передбачала для осіб, звільнених з військової служби, додаткову умову: смерть повинна настати протягом одного року після звільнення.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 квітня 2026 року рішення суду першої інстанції скасував і позов задовольнив. Апеляційний суд визнав визначальним причинний зв’язок захворювання зі службою та дійшов висновку, що час, який минув після звільнення особи з військової служби, сам по собі не виключає права членів сім’ї на одноразову грошову допомогу.

Міністерство оборони України оскаржило це рішення, наполягаючи, що після змін, внесених Законом України від 6 вересня 2018 року № 2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців», для виникнення права членів сім’ї особи, звільненої з військової служби, необхідна одночасна наявність двох умов: причинного зв’язку смерті з проходженням або виконанням обов’язків військової служби та настання смерті протягом одного року після звільнення.

Верховний Суд касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив частково, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду скасував, а рішення Луганського окружного адміністративного суду про відмову в задоволенні позову залишив у силі.

Верховний Суд виходив із статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» та статті 16 Закону № 2011-XII, відповідно до яких одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою, але право на неї виникає лише за наявності передбачених законом юридичних умов.

Відповідно до пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, днем виникнення права на одноразову грошову допомогу у зв’язку зі смертю є дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

З цього Верховний Суд зробив принциповий висновок: саме на дату смерті необхідно визначати нормативне регулювання, яке встановлює підстави та умови виникнення права на допомогу. Звернення особи із заявою про її призначення є лише способом реалізації вже набутого права, але не юридичним фактом, з яким закон пов’язує його виникнення.

Такий підхід відповідає постановам Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі № 560/12192/24, від 19 травня 2026 року у справі № 160/19336/25 та від 6 серпня 2026 року у справі № 580/358/25.

Суд окремо зазначив, що застосування редакції Закону № 2011-XII, чинної на дату смерті, не є зворотною дією закону в часі в розумінні статті 58 Конституції України. До настання смерті у членів сім’ї не існувало набутого права чи легітимного очікування на одержання допомоги за попередньою редакцією закону.

Верховний Суд звернув увагу, що до 13 жовтня 2018 року стаття 16 Закону № 2011-XII дійсно не містила умови про смерть особи протягом одного року після її звільнення з військової служби. Саме за такого попереднього регулювання були сформовані висновки Верховного Суду у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 761/18099/15-а, від 28 січня 2020 року у справі № 2240/2957/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 489/4898/16-а, на які орієнтувався апеляційний суд.

Однак Законом № 2522-VIII нормативне регулювання було змінено. З 13 жовтня 2018 року підпункти 1 та 2 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII прямо передбачають, що у разі смерті особи, звільненої з військової служби, право на одноразову грошову допомогу виникає лише тоді, коли така смерть настала протягом одного року після звільнення та була наслідком відповідного поранення, контузії, каліцтва, захворювання чи нещасного випадку, пов’язаних із виконанням обов’язків або проходженням військової служби.

За висновком Верховного Суду, однорічний строк є не підставою для відмови у вже набутому праві, а складовою самого юридичного складу, необхідного для виникнення права. Якщо ця умова відсутня, право на відповідну одноразову грошову допомогу не виникає.

У цій справі було підтверджено причинний зв’язок захворювання, яке призвело до смерті чоловіка позивачки, з виконанням ним обов’язків військової служби під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Водночас смерть настала більш ніж через двадцять шість років після його звільнення з військової служби.

Тому Верховний Суд визнав помилковим підхід апеляційного суду, за яким одного причинного зв’язку захворювання зі службою достатньо незалежно від часу смерті. Після 13 жовтня 2018 року необхідною є сукупність двох умов: відповідний причинний зв’язок і смерть протягом року після звільнення.

Окремо Верховний Суд відхилив аргумент Міністерства оборони України про те, що сам факт звільнення чоловіка позивачки зі збройних сил рф виключає застосування до нього соціальних гарантій Закону № 2011-XII.

Суд урахував Угоду між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року, а також відповідний Протокол до неї.

У постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі № 1340/4978/18 уже сформульовано підхід, відповідно до якого сам факт подальшого звільнення громадянина України зі збройних сил рф не виключає можливості реалізації ним соціальних гарантій за Законом № 2011-XII, якщо особа раніше проходила службу у військових формуваннях колишнього СРСР та виконані інші передбачені законом умови. Аналогічний висновок міститься у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 332/752/17 (2-а/332/40/17).

Верховний Суд також не погодився з доводом Міністерства оборони України про необхідність переоцінити висновки військово-лікарської комісії. Предметом цієї справи було рішення Міністерства про відмову в одноразовій допомозі, а не законність постанов ВЛК. Оскільки відповідні висновки ВЛК не були скасовані чи визнані протиправними у встановленому порядку, підстав для їх переоцінки у межах цього спору не було.

Суд окремо перевірив і довід Міністерства оборони України про пропуск позивачкою шестимісячного строку звернення до суду. Рішення про відмову було ухвалено 4 листопада 2021 року, однак матеріали справи підтверджували, що про його зміст позивачку повідомили листом від 6 грудня 2021 року.

Верховний Суд наголосив, що сам факт прийняття суб’єктом владних повноважень рішення не означає, що особа в той самий день дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Оскільки доказів більш раннього повідомлення позивачки не було, шестимісячний строк не міг розпочатися раніше 6 грудня 2021 року. Позов, поданий 30 травня 2022 року, був поданий у межах установленого строку.

Щодо можливого отримання компенсації за Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Верховний Суд також відхилив аргументи Міністерства оборони.

Суд зазначив, що висновок у постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 760/8809/17 про неможливість одночасного отримання відповідних виплат був сформований до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яким, зокрема, визнано неконституційною статтю 60 Закону № 796-XII у відповідній редакції.

У постанові від 1 вересня 2022 року у справі № 480/762/19 Верховний Суд уже врахував зміну нормативного регулювання після Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2018 та дійшов висновку, що отримання одноразової компенсації за Законом № 796-XII саме по собі не позбавляє права на одноразову грошову допомогу за Законом № 2011-XII.

Крім того, у цій справі суди не встановили факту отримання чоловіком позивачки такої компенсаційної виплати. Посилання Міністерства оборони на те, що вона могла бути здійснена через страхову компанію, Верховний Суд визнав припущенням, яке не доводить фактичного отримання коштів.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.                  Право членів сім’ї на одноразову грошову допомогу у зв’язку зі смертю колишнього військовослужбовця виникає саме на дату його смерті. Тому правові підстави та умови виплати визначаються за законодавством, чинним на цю дату; подання заяви про призначення допомоги є способом реалізації вже набутого права, а не моментом його виникнення.

2.                  Після набрання чинності 13 жовтня 2018 року Законом № 2522-VIII для виникнення права на одноразову грошову допомогу у разі смерті особи, звільненої з військової служби, необхідна сукупність двох умов: причинний зв’язок смерті з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням чи нещасним випадком, пов’язаними з виконанням обов’язків або проходженням військової служби, та настання смерті протягом одного року після звільнення.

3.                  Передбачена статтею 16 Закону № 2011-XII однорічна умова є елементом юридичного складу, з яким закон пов’язує саме виникнення права на допомогу, а не обмеженням уже набутого права. Тому за відсутності цієї умови самого причинного зв’язку захворювання зі службою недостатньо.

4.                  Сам факт звільнення громадянина України зі збройних сил рф не виключає застосування соціальних гарантій Закону № 2011-XII, якщо він проходив службу у військових формуваннях колишнього СРСР та виконані інші встановлені законом умови. Водночас це не усуває необхідності дотримання однорічної умови, чинної на дату смерті.

5.                  Перебіг шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з вимогою про оскарження відмови в соціальній виплаті не може автоматично обчислюватися з дати прийняття рішення суб’єктом владних повноважень, якщо не доведено, що особа цього дня була про нього повідомлена або в інший спосіб дізналася про порушення свого права.

Постанова Верховного Суду від 31 серпня 2026 року у справі № 640/8070/22 (адміністративне провадження № К/990/22399/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139348730