Захист соціальних гарантій невизначеного кола дітей може становити інтерес держави, який прокурор вправі представляти в суді

Захист соціальних гарантій невизначеного кола дітей може становити інтерес держави, який прокурор вправі представляти в суді

Прокурор звернувся до адміністративного суду в інтересах держави з позовом до міської ради, вимагаючи визнати протиправною її бездіяльність щодо незабезпечення безкоштовним харчуванням дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, і зобов’язати орган місцевого самоврядування вчинити дії для реалізації цієї соціальної гарантії.

Суди першої та апеляційної інстанцій залишили позов без розгляду. Вони вважали, що прокурор не підтвердив підстав для представництва інтересів держави, оскільки фактично звернувся на захист прав дітей, які проживають на території громади, а не на захист державного інтересу.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу керівника обласної прокуратури, скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд визнав передчасним висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд застосував статті 46, 51 і 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 2, 53, 240, 242 і 353 Кодексу адміністративного судочинства України, статтю 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 1, 5 і 30-1 Закону України «Про охорону дитинства», статтю 56 Закону України «Про освіту» та статтю 35 Закону України «Про дошкільну освіту».

Суд урахував Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 щодо змісту поняття «інтереси держави» та Рішення від 3 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 щодо виняткового і субсидіарного характеру представництва прокурором інтересів держави. Верховний Суд зазначив, що останнім рішенням не поставлено під сумнів право прокурора на представництво у разі відсутності органу, уповноваженого захищати відповідний державний інтерес.

Також ураховано Конвенцію про права дитини, Декларацію прав дитини, Хартію основних прав Європейського Союзу, Рекомендацію CM/Rec(2012)11 Комітету міністрів Ради Європи щодо ролі публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції та рішення Європейського суду з прав людини у справі Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки:

1. Відсутність компетентного органу як підстава для представництва прокурором інтересів держави охоплює не лише випадки, коли такий орган не створений або не має права звертатися до суду. Вона включає і функціональну відсутність — ситуацію, коли єдиний компетентний орган сам допустив стверджуване порушення, є відповідачем у справі та об’єктивно не може подати позов до самого себе.

2. Якщо прокурор посилається на відсутність органу, уповноваженого звернутися до суду, суд зобов’язаний самостійно перевірити цей довід відповідно до принципу jura novit curia. Лише встановивши конкретний компетентний орган, який має законні повноваження подати такий позов, суд може спростувати обґрунтування прокурора.

3. Інтерес держави у сфері охорони дитинства може існувати поряд із приватними інтересами окремих дітей. Визначальними є нормативне закріплення відповідного обов’язку як складової державної політики, системний або триваючий характер порушення, спрямованість позову на відновлення належного функціонування публічного механізму та невизначеність і змінюваність кола осіб, на яких поширюється соціальна гарантія.

4. Позов, спрямований на усунення триваючої бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо забезпечення законодавчо гарантованого безкоштовного харчування всіх дітей відповідної категорії, не є сукупністю індивідуальних вимог конкретних осіб. Його предметом є належне функціонування державного механізму реалізації соціальної гарантії, а тому такий інтерес має публічний характер і належить до інтересів держави.

5. Залишенню позову прокурора без розгляду має передувати повна перевірка характеру заявленого інтересу, компетенції можливих суб’єктів владних повноважень, наявності у них права на звернення до суду та відповідності обґрунтування прокурора визначеній ним підставі представництва. Формальне посилання на те, що позов стосується прав дітей, без такого аналізу є недостатнім.

   Постанова Верховного Суду від 29 липня 2026 року у справі № 620/11490/25 (адміністративне провадження № К/990/23405/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/138594488