Закон про Державний бюджет не може підміняти встановлений законом про судоустрій механізм визначення суддівської винагороди – Верховний Суд

Закон про Державний бюджет не може підміняти встановлений законом про судоустрій механізм визначення суддівської винагороди – Верховний Суд

Суддя у відставці звернувся до суду з позовом до Хмельницького апеляційного суду. Він просив визнати протиправною відмову у видачі довідки про суддівську винагороду станом на 1 січня 2024 року для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання та зобов’язати видати таку довідку, обчисливши винагороду виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 11 березня 2025 року позов задовольнив.

Суд першої інстанції виходив із того, що стаття 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» пов’язує базовий посадовий оклад судді саме з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року. Тому встановлена законом про Державний бюджет України спеціальна величина 2102 грн не може змінювати цей механізм без внесення змін до Закону № 1402-VIII.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 13 листопада 2025 року скасував це рішення та відмовив у позові. Апеляційний суд застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24 та вважав, що для визначення базового посадового окладу судді у 2024 році має використовуватися величина 2102 грн.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу судді у відставці, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Передусім Верховний Суд наголосив, що питання матеріального забезпечення суддів має не лише майновий, а й конституційно-інституційний характер.

Стаття 130 Конституції України прямо встановлює, що розмір винагороди судді визначається законом про судоустрій. Така конструкція є однією з гарантій незалежності судової влади.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» також імперативно передбачає, що суддівська винагорода регулюється саме цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Для судді апеляційного суду базовий посадовий оклад становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір яких установлено на 1 січня календарного року.

Отже, законодавець визначив не фіксовану суму посадового окладу, а конкретний механізм його розрахунку.

Верховний Суд звернув увагу, що у 2024 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було одночасно встановлено загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 грн та окрему величину 2102 грн, яка названа прожитковим мінімумом для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Однак Закон України «Про прожитковий мінімум» не передбачає такого окремого виду прожиткового мінімуму.

Цей Закон визначає вичерпні соціальні та демографічні групи населення, для яких установлюється прожитковий мінімум, серед яких є працездатні особи. Судді не утворюють окремої соціальної чи демографічної групи для цілей визначення прожиткового мінімуму.

Верховний Суд наголосив, що до статті 135 Закону № 1402-VIII у 2024 році не було внесено змін, які б дозволили замінити передбачений нею прожитковий мінімум для працездатних осіб іншою спеціальною розрахунковою величиною.

Тому передбачені законом про Державний бюджет 2102 грн не можуть застосовуватися як величина, що фактично змінює механізм визначення базового посадового окладу судді, встановлений спеціальним законом про судоустрій.

Верховний Суд пов’язав цей висновок і з практикою Конституційного Суду України, відповідно до якої закон про Державний бюджет має спеціальний предмет регулювання та не може змінювати зміст і обсяг прав чи гарантій, визначених іншими законами.

Отже, статтю 7 Закону про Державний бюджет України на 2024 рік не можна тлумачити як норму, яка змінює механізм визначення суддівської винагороди, установленої статтею 135 Закону № 1402-VIII на виконання статті 130 Конституції України.

Особливе значення Верховний Суд надав тому, що матеріальне забезпечення судді не є пільгою або привілеєм.

Посилаючись на практику Конституційного Суду України, Суд зазначив, що суддівська винагорода та належне матеріальне забезпечення судді у відставці є елементами гарантій незалежності судової влади.

Такі гарантії існують не лише в приватному інтересі конкретного судді, а й у суспільному інтересі – забезпеченні здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом.

Верховний Суд урахував також європейські стандарти незалежності суддів. У рішенні Великої палати Суду Європейського Союзу від 25 лютого 2025 року в об’єднаних справах C-146/23 і C-374/23 наголошено, що правила визначення винагороди суддів мають бути встановленими законом, об’єктивними, передбачуваними, стабільними та прозорими, а відступи від них не можуть бути довільними і повинні відповідати вимогам необхідності, тимчасовості та пропорційності.

Верховний Суд застосував ці підходи як додатковий орієнтир при тлумаченні національних гарантій незалежності судової влади.

Окремо Суд розглянув зв’язок між суддівською винагородою чинного судді та щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці.

Стаття 142 Закону № 1402-VIII прямо встановлює, що довічне утримання визначається у відсотках від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Якщо змінюється розмір складових суддівської винагороди такого судді, виникає правова підстава для перерахунку раніше призначеного довічного грошового утримання.

Тому збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року змінює базовий посадовий оклад судді і, як наслідок, створює підставу для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

У 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 3028 грн. Саме ця величина повинна використовуватися для визначення базового посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді, і відповідно – у довідці для перерахунку довічного грошового утримання.

Верховний Суд підтвердив правовий підхід Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, сформульований у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 200/2309/25.

У цій постанові Судова палата відступила від попереднього висновку про застосування величини 2102 грн і визначила, що для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом про Державний бюджет на 1 січня відповідного року.

Цей підхід надалі був застосований Верховним Судом і в інших справах цієї категорії.

Верховний Суд також звернув увагу на Закон № 4905-IX, який набрав чинності 25 червня 2026 року та прямо передбачив, що для визначення базового посадового окладу судді не може застосовуватися інша вартісна величина, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб як відповідної соціальної та демографічної групи населення.

Водночас Суд спеціально застеріг, що ці зміни не є самостійною правовою підставою для вирішення спору, оскільки спірні правовідносини виникли раніше.

Вони лише узгоджуються з тлумаченням, яке випливає з Конституції України та статей 135, 142 Закону № 1402-VIII.

Окремо Верховний Суд відмежував цю справу від справи № 240/9028/24, на яку послався апеляційний суд.

У справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання остаточного розрахунку із суддею при звільненні.

Натомість у цій справі предметом спору є видача довідки про суддівську винагороду для перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання відповідно до частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII.

Тому механічне перенесення правового висновку Великої Палати на ці правовідносини без оцінки відмінності предмета спору було помилковим.

Верховний Суд наголосив, що релевантність правового висновку визначається не самим фактом однакового використання поняття «суддівська винагорода», а подібністю предмета, юридичної природи та нормативного регулювання відповідних правовідносин.

Оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та безпідставно скасував законне по суті рішення суду першої інстанції, Верховний Суд залишив це рішення в силі.

У результаті Хмельницький апеляційний суд зобов’язаний видати судді у відставці довідку про суддівську винагороду станом на 1 січня 2024 року, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Розмір суддівської винагороди відповідно до статті 130 Конституції України визначається законом про судоустрій. Тому інший закон, у тому числі закон про Державний бюджет України, не може без внесення змін до Закону № 1402-VIII підміняти встановлений ним механізм визначення базового посадового окладу судді іншою розрахунковою величиною.

2.      Передбачена законом про Державний бюджет України спеціальна величина 2102 грн не є самостійним видом прожиткового мінімуму, визначеним Законом України «Про прожитковий мінімум», і не може замінювати прожитковий мінімум для працездатних осіб, прямо передбачений статтею 135 Закону № 1402-VIII. Для 2024 року такою величиною є 3028 грн.

3.      Щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці є похідним від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Збільшення прожиткового мінімуму для працездатних осіб змінює базовий посадовий оклад судді і є юридичним фактом, з яким частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII пов’язує право на перерахунок довічного грошового утримання.

4.      Правовий висновок Верховного Суду не може застосовуватися лише через зовнішню подібність окремих правових категорій. Необхідно враховувати предмет спору, характер правовідносин та нормативну основу. Тому висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24 щодо остаточного розрахунку із суддею при звільненні не є визначальними для спору про видачу довідки з метою перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

5.      Належне матеріальне забезпечення судді, у тому числі після виходу у відставку, є не привілеєм, а складовою конституційних гарантій незалежності судової влади. Правила визначення такого забезпечення мають бути встановленими законом, стабільними, передбачуваними та не можуть довільно змінюватися через щорічне бюджетне регулювання.

Постанова Верховного Суду від 30 вересня 2026 року у справі № 560/811/25 (адміністративне провадження № К/990/18161/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140207848