Зупинення провадження через розгляд іншої справи Верховним Судом допустиме лише за наявності подібних правовідносин і реальної необхідності очікувати правовий висновок

Зупинення провадження через розгляд іншої справи Верховним Судом допустиме лише за наявності подібних правовідносин і реальної необхідності очікувати правовий висновок

Мати малолітньої дитини загиблого військовослужбовця звернулася до суду в інтересах дитини з позовом щодо підготовки та направлення до органу Пенсійного фонду України оновленої довідки про розмір грошового забезпечення загиблого військовослужбовця станом на 18 червня 2025 року для подальшого перерахунку пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Позивачка просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непідготовки такої довідки та зобов’язати її оформити відповідно до статей 43, 63 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 16 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовив. Позивачка оскаржила це рішення.

Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 червня 2026 року зупинив провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням об’єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26.

Апеляційний суд виходив із того, що справа № 240/401/26 передана на розгляд об’єднаної палати через наявність різних підходів щодо застосування статей 7 та 265 Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704».

Позивачка оскаржила ухвалу про зупинення провадження, зазначаючи, що правовідносини у справах № 520/24670/25 та № 240/401/26 істотно відрізняються. У справі № 240/401/26 йдеться про перерахунок та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю за минулий період, тоді як у справі № 520/24670/25 — про оформлення довідки на конкретну дату для перерахунку пенсії члену сім’ї загиблого військовослужбовця.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2026 року та направив справу до цього суду для продовження розгляду.

Верховний Суд виходив із пункту 5 частини другої статті 236 КАС України, за яким суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах палатою, об’єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

Суд наголосив, що таке зупинення є процесуальним правом, а не автоматичним наслідком самого факту перебування іншої справи на розгляді палати, об’єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду. Його застосування повинно бути мотивованим і передбачає встановлення подібності правовідносин, а також того, що очікуваний правовий висновок матиме істотне значення для правильного вирішення конкретної справи.

Верховний Суд урахував власну постанову від 11 серпня 2026 року у справі № 520/33165/25, де вже оцінювалася подібна процесуальна ситуація — зупинення апеляційного провадження до вирішення об’єднаною палатою справи № 240/401/26. У тій справі Верховний Суд дійшов висновку, що очікуваний правовий висновок об’єднаної палати не є визначальним для спору щодо видачі довідки про грошове забезпечення станом на 18 червня 2025 року.

Верховний Суд зазначив, що у справі № 240/401/26 предметом спору є перерахунок і виплата грошового забезпечення військовослужбовцю за період з 20 травня 2023 року до 18 червня 2025 року та застосування в цей період пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у редакції постанови № 481.

Натомість у справі № 520/24670/25 предметом спору є право на отримання довідки про розмір грошового забезпечення загиблого військовослужбовця саме станом на 18 червня 2025 року для подальшого перерахунку пенсії з 1 липня 2025 року члену його сім’ї.

Позивачка у цій справі не ставила питання про правомірність нарахування та виплати грошового забезпечення за період дії постанови № 481 і не оскаржувала дії щодо її застосування у минулому періоді. Її вимоги стосувалися визначення нормативного регулювання, яке, на її думку, мало застосовуватися при оформленні довідки на конкретну дату.

Отже, Верховний Суд визнав, що відмінність предмета і юридичного змісту правовідносин у двох справах є суттєвою, а не формальною. Сам лише збіг окремих нормативних актів, зокрема постанов Кабінету Міністрів України № 704 та № 481, ще не свідчить про подібність правовідносин у розумінні пункту 5 частини другої статті 236 КАС України.

Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, відповідно до якої для встановлення подібності правовідносин насамперед необхідно визначити їх зміст — характер прав та обов’язків учасників, а суб’єктний та об’єктний критерії мають допоміжне значення.

Суд також урахував постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, де сформульовано висновки щодо застосування пункту 4 постанови № 704 у правовідносинах, пов’язаних саме з оформленням довідки для перерахунку пенсії. Водночас Верховний Суд застеріг, що питання застосування цих висновків по суті спору має вирішити апеляційний суд після поновлення розгляду.

Окремо Верховний Суд урахував, що постановою від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 скасовано рішення судів попередніх інстанцій, якими окремі положення постанови Кабінету Міністрів України № 481 були визнані протиправними та нечинними. Водночас ця подальша зміна судової практики не усувала необхідності оцінити законність зупинення провадження саме на момент постановлення оскаржуваної ухвали.

Верховний Суд наголосив, що реалізація судом права на зупинення провадження повинна узгоджуватися із завданням адміністративного судочинства, принципом розумності строків та правом особи на ефективний судовий захист. Зупинення не може ґрунтуватися лише на формальному збігу нормативних актів, якщо відсутня реальна процесуальна необхідність очікувати правовий висновок в іншій справі.

У цьому контексті Суд також врахував сучасні євроінтеграційні орієнтири. У Спільній позиції Європейського Союзу щодо Кластера 1 «Основи» від 12 червня 2026 року (European Union Common Position – Cluster 1: Fundamentals, AD 18/26, CONF-UA 2/26) підвищення ефективності та результативності роботи судів визначено одним із проміжних критеріїв за Розділом 23 «Судова влада та основоположні права».

Також Верховний Суд послався на Звіт Європейської Комісії щодо України за 2025 рік (Ukraine Report 2025, SWD(2025) 759 final), у якому серед необхідних процесуальних реформ зазначено скорочення можливостей для процесуальних затримок і зловживань та подальше спрощення процесуального регулювання відповідно до належних практик ЄС.

Суд підкреслив, що ці документи не визначають безпосередньо підстав зупинення провадження за статтею 236 КАС України, однак підтверджують загальний орієнтир: процесуальні механізми, які відкладають розгляд справи, повинні застосовуватися лише за наявності реальної необхідності та не створювати невиправданих перешкод для своєчасного судового захисту.

Як порівняльний європейський орієнтир Верховний Суд також урахував рішення Суду справедливості Європейського Союзу (Четверта палата) від 12 грудня 2024 року у справі Getin Holding and Others, C-118/23, ECLI:EU:C:2024:1013, у якому в контексті статті 47 Хартії основоположних прав Європейського Союзу та статті 85(3) Директиви 2014/59/ЄС наголошено на необхідності забезпечення оперативного судового перегляду.

Додаткового значення Верховний Суд надав характеру спірних правовідносин. Позов подано в інтересах малолітньої дитини загиблого військовослужбовця і стосується реалізації її права на пенсійне забезпечення у зв’язку з втратою годувальника.

У цьому зв’язку Верховний Суд врахував Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 6 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців, зокрема підпункт 3.2 пункту 3 мотивувальної частини, де наголошено, що реалізація права на соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей потребує якісного й ефективного правового регулювання та належних механізмів державної підтримки.

Також Верховний Суд урахував Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)/2022 у справі щодо соціальних гарантій для захисників і захисниць України, зокрема підпункти 3.1, 3.2 пункту 3 мотивувальної частини, у яких Суд виходив зі спеціального статусу цієї категорії осіб та необхідності забезпечення їм соціальних гарантій високого рівня.

З урахуванням цих обставин Верховний Суд дійшов висновку, що необґрунтоване зупинення провадження у справі, яка стосується соціального забезпечення малолітньої дитини загиблого військовослужбовця, створює невиправдану процесуальну затримку та не відповідає вимозі ефективного й своєчасного судового захисту.

Основні правові висновки Верховного Суду

1.      Сам факт того, що інша справа перебуває на розгляді палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, не є безумовною підставою для зупинення провадження за пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України. Суд повинен встановити подібність правовідносин і те, що очікуваний правовий висновок матиме істотне значення для правильного вирішення конкретної справи.

2.      Подібність правовідносин визначається насамперед за їх змістом — характером прав та обов’язків учасників і матеріально-правовим питанням, яке підлягає вирішенню. Сам лише збіг нормативних актів, що застосовуються у двох справах, не створює подібності правовідносин.

3.      Спір щодо перерахунку і виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за минулий період та спір щодо видачі довідки про грошове забезпечення на конкретну дату для подальшого перерахунку пенсії члену сім’ї загиблого військовослужбовця мають різний предмет та юридичний зміст. Тому очікуваний висновок у першій категорії справ не обов’язково є визначальним для другої.

4.      Зупинення провадження має відповідати принципу розумності строків і реальній процесуальній необхідності. Воно не може застосовуватися формально, якщо очікуване рішення в іншій справі не є необхідною передумовою для вирішення спору; інакше це призводить до невиправданого відкладення судового захисту.

5.      При оцінці допустимості процесуальної затримки суд має враховувати й характер прав, за захистом яких звернулася особа. Якщо справа стосується соціального забезпечення малолітньої дитини загиблого військовослужбовця, необґрунтоване зупинення провадження особливо суперечить вимогам ефективного та своєчасного судового захисту.

Постанова Верховного Суду від 27 серпня 2026 року у справі № 520/24670/25 (адміністративне провадження № К/990/27403/26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/139320810