Апеляційний суд не може формально відмовити у прийнятті нового доказу без оцінки причин його неподання та значення для пенсійного спору

Апеляційний суд не може формально відмовити у прийнятті нового доказу без оцінки причин його неподання та значення для пенсійного спору

 

Фізична особа звернулася з позовом до Управління МВС про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії, пов’язані з обчисленням вислуги років і направленням документів для призначення пенсії за вислугу років. Позивач просив, зокрема, зарахувати до календарної вислуги років періоди служби в оперативних підрозділах міліції у пільговому обчисленні — один місяць служби за півтора місяця, а також періоди навчання у Національній гірничій академії України та Київському національному університеті внутрішніх справ із розрахунку один рік навчання за шість місяців. Також позивач просив зобов’язати відповідача направити заяву про призначення пенсії та необхідні документи для вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років з 01 вересня 2015 року.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 05 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року, позов задовольнив частково. Суди визнали протиправною бездіяльність Управління щодо незарахування періоду служби в оперативних підрозділах міліції з 08 липня 2001 року по 31 серпня 2015 року у пільговому обчисленні та щодо ненаправлення подання і документів до органу Пенсійного фонду. Управління було зобов’язано здійснити відповідний перерахунок вислуги років і направити документи для призначення пенсії. Водночас у частині зарахування періодів навчання до вислуги років суди відмовили, виходячи з недоведеності умов, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Він зазначав, що суди неправильно застосували статтю 17 Закону № 2262-XII, пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 393, порушили статті 9, 77, 242, 308 Кодексу адміністративного судочинства України та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 200/1882/20-а. Позивач наголошував, що спірним було питання присвоєння йому офіцерського звання після закінчення Національної гірничої академії України, що підтверджувалося довідкою про присвоєння звання лейтенанта запасу згідно з наказом Міністра оборони України від 27 квітня 1999 року № 176, поданою до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу фізичної особи. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року скасовано в частині вирішення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягала у незарахуванні до календарної вислуги років періоду навчання у Національній гірничій академії України, а також у частині зобов’язання відповідача здійснити перерахунок і зарахувати цей період навчання до вислуги років. У цій частині справу направлено на новий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду. В іншій частині постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд виходив із завдання адміністративного судочинства, визначеного частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також із засад верховенства права, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з’ясування всіх обставин у справі, закріплених у частині третій статті 2 і статті 9 цього Кодексу. Суд зазначив, що частина четверта статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на суд обов’язок вживати визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Такий підхід відповідає постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 200/1882/20-а.

Верховний Суд також застосував положення статей 77, 90, 242, 306, 308, 341, 353 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд урахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18, за якими як прийняття нових доказів, так і відмова у їх прийнятті підлягають обов’язковому мотивуванню із наведенням відповідних підстав у судовому рішенні, а також у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2020 року у справі № 540/1927/19 щодо обов’язку суду апеляційної інстанції мотивувати прийняття або відхилення кожного аргументу учасників справи. Крім того, Суд послався на власні постанови від 22 грудня 2025 року у справі № 200/3307/25 та від 31 березня 2026 року у справі № 580/1623/25 щодо вимог до належної мотивованості судового рішення.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки: 

1.     Принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі передбачає активну роль суду у процесі доказування. На відміну від суто змагального процесу, адміністративне судочинство покладає на суд обов’язок забезпечити повне встановлення обставин, необхідних для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Обов’язок кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, не виключає активної ролі суду у встановленні фактичних обставин справи, особливо у справах щодо реалізації соціальних прав.

2.     Судове рішення має відповідати критерію належної мотивованості: суд зобов’язаний встановити всі істотні для справи обставини, надати правову оцінку кожному доказу, який має значення для їх встановлення, дослідити докази у взаємному зв’язку та сукупності, перевірити кожен суттєвий довід сторін і чітко зазначити мотиви, з яких одні докази враховуються, а інші відхиляються. Ігнорування істотних і релевантних доводів учасника справи є порушенням норм процесуального права та може позбавляти особу права бути почутою.

3.     Питання прийняття та дослідження нових доказів у суді апеляційної інстанції не може вирішуватися формально. Апеляційний перегляд має здійснюватися не як формальний контроль за рішенням суду першої інстанції, а як повна перевірка доводів апеляційної скарги, що включає оцінку поданих доказів, у тому числі додаткових, із наведенням мотивів їх прийняття або відхилення. Формальне посилання на частину четверту статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України без оцінки доводів особи щодо причин неподання доказів до суду першої інстанції свідчить про порушення норм процесуального права.

4.     Якщо додатковий доказ стосується істотної для правильного вирішення справи обставини, суд апеляційної інстанції зобов’язаний надати мотивовану оцінку доводам особи щодо причин його неподання до суду першої інстанції, обставин отримання такого доказу та його значення для вирішення спору. Оцінка таких доказів не може здійснюватися ізольовано, а має проводитися у взаємозв’язку з іншими доказами у справі, з урахуванням доводів сторін, предмета спору та встановлених обставин.

5.     Застосовуючи ці висновки до спірних правовідносин, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції формально відмовився врахувати довідку, яка, за доводами позивача, підтверджувала присвоєння йому офіцерського звання, не з’ясував причин її неподання до суду першої інстанції, обставин її отримання, належності, допустимості, достовірності та значення для правильного вирішення спору. Також суд апеляційної інстанції не оцінив цей доказ у сукупності з копією диплома про закінчення Національної гірничої академії України та додатком до нього, який містив відомості про проходження військової підготовки обсягом 520 навчальних годин, а також із обставиною присвоєння позивачу у 2001 році спеціального звання «рядовий» міліції.

 

Постанова Верховного Суду від 15 квітня 2026 року у справі № 160/2387/25 (адміністративне провадження № К/990/51912/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/135711987