Пропорційний розподіл щомісячної грошової виплати членам сім’ї загиблого Героя України потребує прямої законодавчої підстави

Пропорційний розподіл щомісячної грошової виплати членам сім’ї загиблого Героя України потребує прямої законодавчої підстави

 

Фізична особа, діючи в інтересах неповнолітньої доньки, звернулася з позовом до Управління про визнання протиправними дій щодо зменшення розміру щомісячної грошової виплати та відмови у проведенні перерахунку і доплати до пенсії такої виплати у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян» від 27 липня 2022 року № 2454-IX. Позивачка зазначала, що її доньці як члену сім’ї загиблого Героя України щомісячну грошову виплату встановлено лише у розмірі 33,3 % мінімальної заробітної плати, оскільки Управління розподілило одну мінімальну заробітну плату між трьома членами сім’ї загиблого.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 25 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року, позов задовольнив повністю. Суди виходили з того, що Закон № 2454-IX у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачав розподілу щомісячної грошової виплати між членами сім’ї загиблого, які отримують пенсію у зв’язку з втратою годувальника, а тому така виплата мала встановлюватися кожному одержувачу окремо у повному розмірі, визначеному законом.

Управління подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову. Скаржник стверджував, що відповідно до статті 4 Закону № 2454-IX щомісячна грошова виплата членам сім’ї загиблого має встановлюватися у розмірі однієї мінімальної заробітної плати на всіх членів сім’ї, а не окремо кожному з них. Оскільки у цій справі право на виплату мали неповнолітня донька та обоє батьків загиблого, Управління вважало правомірним визначення кожному з них 1/3 відповідної суми.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Управління без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року - без змін. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій Управління щодо визначення розміру щомісячної грошової виплати шляхом її пропорційного поділу між членами сім’ї загиблого та про наявність підстав для перерахунку і доплати такої виплати неповнолітній доньці позивачки у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня календарного року.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд виходив із положень статей 1, 2, 3, 8, 19, 46, пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, статей 2, 242, 341, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, статей 2, 3, 4 Закону № 2454-IX, постанови Кабінету Міністрів України від 20 січня 2023 року № 79, статей 4, 11, 15 Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року № 2073-IX, а також пункту 3 статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої у м. Страсбурзі 03 травня 1996 року та ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V. Суд також урахував власний підхід, викладений у рішенні Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 990/190/23, щодо необхідності дотримання суб’єктами владних повноважень принципів законності, правової визначеності та якості закону.

Суд послався на практику Європейського суду з прав людини щодо вимоги «якості закону», зокрема на рішення у справах «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50–56), «Hentrich v. France» (заява № 13616/88, пункт 42), «Lithgow and Others v. the United Kingdom» (заяви № 9006/80, № 9262/81 та інші, пункт 110), «Alisic and Others v. Bosnia and Herzegovina, Croatia, Serbia, Slovenia and the Former Yugoslav Republic of Macedonia» [ВП] (заява № 60642/08, пункт 103), «Centro Europa 7 S.R.L. and di Stefano v. Italy» [ВП] (заява № 38433/09, пункт 187), «Hutten-Czapska v. Poland» [ВП] (заява № 35014/97, пункт 163), «Новік проти України» (заява № 48068/06, пункт 19), «Волков проти України» (заява № 21722/11, пункти 170, 171, 179), «С.G. та інші проти Болгарії» (заява № 1365/07, пункт 39), «Р.G. та J.Н. проти Сполученого Королівства» (заява № 44787/98, пункт 46), «Гудвін проти Сполученого Королівства» (заява № 17488/90, пункт 33). Ці підходи Верховний Суд застосував для оцінки того, чи міг суб’єкт владних повноважень за відсутності прямого законодавчого припису самостійно обрати менш сприятливе для особи тлумачення норми.

Верховний Суд сформулював такі основні правові висновки: 

1.     Аналіз частини третьої статті 2 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян» від 27 липня 2022 року № 2454-IX у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин і звернення позивачки із заявою про перерахунок, свідчить, що законодавець визначив коло осіб, які мають право на щомісячну грошову виплату, через перелік членів сім’ї у множинному числі, що вказує на самостійний характер права кожного з них. Оскільки стаття 4 цього Закону передбачала виплату особам, які мають право на її призначення, з дня звернення за призначенням, таке право є індивідуалізованим і не може розглядатися як одна спільна сума для всієї сім’ї без прямої вказівки закону.

2.     Системне та граматичне тлумачення зазначених норм дає підстави для висновку, що щомісячна грошова виплата, передбачена Законом № 2454-IX у відповідній редакції, мала здійснюватися кожному члену сім’ї окремо, а не як єдина сума з подальшим розподілом між кількома членами сім’ї. Відсутність у Законі № 2454-IX та постанові Кабінету Міністрів України № 79 прямого правила про пропорційний розподіл виплати не надавала Управлінню повноваження самостійно встановлювати такий порядок обчислення. 

3.     Пропорційний поділ щомісячної грошової виплати, застосований Управлінням, фактично призвів до зменшення гарантованого законом розміру виплати, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України, оскільки суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За наявності неоднозначного тлумачення норми суб’єкт владних повноважень не вправі обирати варіант, який призводить до більшого обмеження права особи, якщо інше, не менш обґрунтоване тлумачення дозволяє реалізувати право у повнішому обсязі без порушення вимог закону. 

4.     У разі коли норма матеріального права допускає можливість різного тлумачення, адміністративний орган повинен застосовувати її з урахуванням принципу верховенства права, юридичної визначеності, пропорційності та презумпції правомірності дій і вимог особи. Це означає обов’язок обрати тлумачення, яке мінімізує несприятливі наслідки для особи, унеможливлює свавільне звуження змісту та обсягу її права і відповідає вимогам статей 4, 11, 15 Закону України «Про адміністративну процедуру». 

5.     Верховний Суд окремо звернув увагу, що Законом України «Про внесення зміни до статті 4 Закону України “Про щомісячну грошову виплату деяким категоріям громадян”» від 05 листопада 2025 року № 4682-IX, який набрав чинності з 01 січня 2026 року, пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2454-IX викладено в новій редакції: щомісячна грошова виплата членам сімей призначається у розмірі 1,5 мінімальної заробітної плати та виплачується рівними частинами двом і більше членам сім’ї. Суд зазначив, що цими змінами законодавець безпосередньо визначив порядок реалізації відповідного права за наявності кількох осіб, усунувши невизначеність і неоднозначність попередньої редакції норми.

 

Постанова Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі № 380/9003/25 (адміністративне провадження № К/990/51030/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/135566892