Доступ до правосуддя у спорах щодо збереження самозалісених земель та межі процесуального представництва прокурора

Доступ до правосуддя у спорах щодо збереження самозалісених земель та межі процесуального представництва прокурора

 

Заступник керівника Лубенської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства та Державного агентства лісових ресурсів України. Позовні вимоги стосувалися визнання протиправною бездіяльності Пирятинської міської ради, яка не розглянула подання про віднесення 20 земельних ділянок комунальної власності до категорії самозалісених. Прокурор наголошував, що ігнорування органом місцевого самоврядування факту наявності самосійних лісів порушує екологічні інтереси держави та міжнародні зобов’язання України щодо збільшення лісистості територій.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою, яку підтримав Другий апеляційний адміністративний суд, повернув позовну заяву прокурору. Суди мотивували це тим, що ані Державне агентство лісових ресурсів України, ані його територіальні органи не наділені законом правом звертатися до суду з позовами про зобов’язання громад приймати рішення про самозалісення. На думку судів попередніх інстанцій, таким правом володіє виключно Державна екологічна інспекція України, а тому прокурор обрав неналежних позивачів, що нібито свідчить про відсутність підстав для представництва.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокуратури, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Суд констатував, що відмова у правосудді з формальних підстав у питаннях, що стосуються екологічної безпеки, є неприпустимою. Ключовим завданням на цій стадії було визначення того, чи мають органи лісового господарства «інтерес» у судовому захисті своїх подань та чи мав прокурор підстави замінити їх у процесі через їхню бездіяльність.

Мотивуючи постанову, Верховний Суд зазначив, що забезпечення екологічної рівноваги згідно зі статтею 16 Конституції України є обов’язком держави. Впровадження інституту самозалісених земель у Земельний та Лісовий кодекси України у 2022 році мало на меті саме збереження самосійних лісів. Оскільки рішення про самозалісення приймається органом місцевого самоврядування саме на підставі подання територіального органу Держлісагентства, цей орган є безпосереднім учасником процедури та має законне очікування на належний розгляд свого звернення.

Суд наголосив на помилковості підходу, за якого відсутність прямої норми у підзаконному акті про право на позов трактується як заборона звернення до суду. Публічно-владні повноваження органу щодо ініціювання процедури самозалісення передбачають можливість судового захисту у разі їх ігнорування іншими суб’єктами. Більше того, обмеження такого права лише екологічною інспекцією невиправдано звужує можливості держави щодо захисту лісового фонду та суперечить положенням Орхуської конвенції щодо ефективного доступу до правосуддя.

При розгляді справи Суд керувався статтями 16, 131-1 Конституції України, статтею 57-1 Земельного кодексу України, статтею 1 Лісового кодексу України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру». Також враховано принципи Паризької угоди та практику Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справах № 826/2793/18 та № 912/2385/18), яка встановлює, що прокурору достатньо довести факт бездіяльності компетентного органу після отримання ним відповідного повідомлення.

Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва, оскільки органи лісового господарства, знаючи про бездіяльність міської ради, офіційно підтвердили прокуратурі свою відмову від звернення до суду. Така пасивна позиція уповноважених органів у сфері, що становить значний суспільний інтерес, є прикладом неналежного здійснення повноважень, що дає прокурору право на самостійний позов в інтересах держави.

 

Основні правові висновки Верховного Суду:

1.     Відсутність у положенні про орган державної влади прямої згадки про право на звернення до суду не може бути підставою для обмеження його процесуальної правоздатності, якщо позов стосується реалізації його основних функцій (зокрема, ініціювання збереження лісів).

2.     Територіальні органи Держлісагентства є належними органами, в інтересах яких прокурор може звертатися до суду у справах про оскарження бездіяльності щодо розгляду подань про віднесення ділянок до самозалісених, оскільки вони є суб'єктами формування таких подань згідно зі статтею 57-1 Земельного кодексу України.

3.     Прокурор не зобов'язаний залучати до справи всі контролюючі органи одночасно; доведення бездіяльності одного компетентного органу у відповідних правовідносинах є достатнім для підтвердження підстав представництва інтересів держави у суді.

 

Постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2025 року у справі № 440/1326/25 (адміністративне провадження № К/990/21180/25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/132215524